приватна урбаністика

Підгайці: гігант у мініатюрі

Підгайці, як і всі малі бурґи, — се місто із роздвоєнням особистості. Бо малим градам належить відігравати водночас роль і міста, і села. Бути одному, але працювати за двох, щоби банально вижити. Втілювати протилежні риси, аби мати чим себе зайняти й не знудитися.

17 Січня 2019 Назарій Заноз

Море, степ і лиман: як Бердянськ прив’язує до себе

Найбільше в Бердянську запам’ятовуються три речі: яскраве, аж біле, літнє сонце, східний вітер, що будь-якої пори року звіває все на своєму шляху, і, звичайно, море, «азовська калюжа» (як писав Микола Хвильовий у листі до Миколи Зерова, щоправда, одразу й уточнював, що вона «таке ж прекрасне явище, як і це безхмарне небо степового півдня»).

26 Грудня 2018 Ольга Харлан

Запоріжжя за межами усталених кліше

Запоріжжя хоч і є одним із найбільших обласних центрів України, але певним чином розчиняється посеред історій інших, навіть набагато менших українських міст та сіл.

17 Грудня 2018 Андрій Гладій

Сімферополь. Віддалення міста

Мені не подобаються занепадницькі настрої і зайві нагнітання обтяжливої ​​атмосфери. Та нині годі цього позбутися.

30 Листопада 2018 Сєяре Айсерезли

Біла Церква. Місто під Києвом?

– А, это мы сейчас к Белой подъезжаем. Странный город, под Киевом с головы до пят, – жартує жіночка із сусіднього плацкарту, – и не только в географическом смысле.

25 Листопада 2018 Ксенія Чикунова

Володимир-Волинський моєї вулиці

Я прожила у Володимирі шістнадцять із половиною років. Це місто для мене – у перехресті вулиці Стубелевича і професора Бобка, у дорозі Ковельською до центру міста, в переході через дорогу перед третьою школою, в яку я не ходила, і в дорозі дворами й парком до школи номер два; у дизелі, яким можна було доїхати до Ковеля, до Ізова (хоч я там ніколи й не була) і навіть до Львова, у дорозі до села Зимне, де народилася моя мама і жила моя бабуся.

19 Листопада 2018 Мар'яна Матвейчук

Запоріжжя. Розумне, тепле, красиве – моє

«Розумне, тепле, красиве Запоріжжя – твоє», – написала мені телеведуча Ольга Вакало, одна з найяскравіших особистостей, із якими я мала щастя тут познайомитися. – «Весь жовтень воно для мене таким і було», – відповіла я.

9 Листопада 2018 Анастасія Левкова

Костянтинівка. Дірявий міст у минуле

Мені завжди подобалися мости. Київські красені-гіганти, на кшталт Південного чи Метро, і безіменні малюки десь у провінційній глибинці. Кожен із них має свою історію, свою особливу конструкцію і свій неповторний магнетизм. Деякі хочеться чимшвидше проминути і потім здалеку милуватися їхньою красою, а окремі з них викликають бажання затриматись якомога довше.

6 Листопада 2018 Дмитро Зозуля

Запоріжжя. Нестерпна легкість наступного кроку

Коли я готувалася до проекту з живопису, мама запитала в мене, чому ніколи її не малюю. Я пояснила, що вона так чи інакше є в кожному портреті.

2 Листопада 2018 Ірина Сажинська

Вінниця. По Келецькій шостим трамваєм

Розповідати про щось особисте — все одно що писати вірші, обов’язково обравши улюблений шрифт. Якщо про міста, мені одразу захотілося про Вінницю. Не моє рідне місто, але те, в якому пощастило жити близько трьох з половиною років і яке пов’язане з дуже особливими тривкими й тремкими спогадами.

23 Жовтня 2018 Микола Антощак