ut.net.ua 2009-01-30 00:00 Кабачій Роман

Модерна і архаїчна

Для Варшави характерне дивацьке поєднання стилів та урбаністичних настроїв, бо до перебудов варшав’янам не звикати


Перед вихідними, коли п’ятничні дороги зі столиці Польщі заполонені сотнями «самоходів» – автомобілів, що намагаються покинути місто свого робочого тижня і нудного спання на Урсинові чи Жолібожі, я їду в протилежний бік – до Варшави. Вона чекає на мене, ранкова і сонцесяйна. Вдень вона на часину уподібниться до Лондона, натягши шати мряки, а під вечір холодні мазовецькі вітри заженуть хмари за обрій і можна буде помилуватися заходом сонця на тлі так званої хати Сталіна – центрального Палацу культури, який видно звідусіль. 

ФОТО: АР
  
Епопея архітектурна
 
«У вас у Києві на головній вулиці самі палаци культури, що там дивитися?..» – кепкують мої польські друзі, і я не можу відповісти їм нічого розумного – так, схожі будівлі є і в нас. Але я люблю Хрещатик, як і їхній, тобто варшавський, Палац культури, подібний до московських соціалістичних висоток: це перша будівля, яка зустрічає вас після виходу з підземного мороку колій вокзалу «Варшава-Головна». І якщо запитати пересічного мешканця польської столиці, чи погодився б він на зруйнування «хати Сталіна» як символу минулої епохи, відповідь швидше буде заперечною: до неї вже всі призвичаїлися. Тож коли нещодавно на цьому велетні висів напис «А мені 50 років», хотілося по-щирому його привітати.
 
Після Другої світової війни Варшава виглядала, як правдиві Содом і Гоморра часів руйнації, на пустирях можна було будувати що завгодно. Тож для міста характерне дивацьке поєднання стилів: не встигнете від’їхати кількасот метрів від відбудованих заново кам’яниць Старого міста – Старувки (так називають цю частину в кожному польському місті), як неочікувано випливуть неоковирного типу «шедеври» зламу 1970 – 1980-х років ПНР, а за ними – групки хмарочосів нової доби.
 
Те, з чим в українській столиці борються до хрипоти, виламування рук і лягання під екскаватори, у Варшаві не має сенсу: Старе місто не автентичне, відбудоване заново по цеглині, а під новобудови міс­­ця вистачає: жодного скверу чи пам’яткового будинку знесено не було.
 
Ще на початку минулого століття Варшава виглядала зовсім інакше: росіяни за сто років панування поназводили рязансько-вязємських соборів із «цибульками» чи не в кожному районі, й військовому правителеві Пілсудському на початку 1920-х довелося, хоч як цинічно це звучить, провести кардинальну зачистку, щоб місто було схоже на столицю саме польського народу. Тож до перебудов вар­шав’янам не звикати. Нині з російської спадщини залишилися православна церква Св. Марії Магдалини на правому березі в районі з чеською назвою Прага і римо-ка­то­лицький костел Св. Олександра у класичному стилі (між іншим, схожий на свого київського тезку) на площі Трьох Хрестів. Зацікавлених деталями відсилаю до фотоальбому Warszawa rosyjska.
 
Щодо ознайомлення із суто по­льською архітектурою, то тут можемо подякувати міській владі за створення «Варшавської туристичної лінії» за маршрутом цілком звичайного автобуса №180. Він провезе вас по всіх (чи майже всіх) місцях, вартих уваги. Вирине вже на Старувці й попетляє вулицею Медовою, що є осердям релігійного життя міста, – там розташовані палац Примаса (головного кардинала) Польщі, кафедральні собори євангеліків та греко-католиків. Пізніше автобус вивертає неподалік Замкової площі, в ансамбль якої вкомпоновані Королівський палац і колона короля Зигмунта ІІІ. У Старому місті посеред Ринку знайдете малу русалку – ще один символ Варшави, а велика знаходиться нижче Замкової площі, біля виїзду з тунелю, що веде на Прагу-Північ. Русалка войовнича і незламна, як і личить столиці шляхетського краю. Її меч загрозливо занесений на кожного, хто посягне на місто над Віслою.
 
Від Замкової площі через центр дорога поведе двома вулицями: Краківським Передмістям і Новим Світом. Де закінчується одна й починається інша, зрозуміти важко. Неподалік університету побачимо кос­тел Св. Хреста, де поляки зберігають серця свого великого композитора Шопена і письменника-но­бе­ліанта Реймонта. Вулиця Новий Світ впирається у кільце де Голля, посеред якого стоїть… ні, не пам’ятник французькому генералові, а штучна пальма. Взимку і влітку вона тішить погляд і серце тих, хто в’їжджає до Варшави з боку Берестейського тракту, зі сходу. А пам’ятник де Голлю – скромно поруч. Крім генерала, зі світових величин назвами вулиць і площ вар­шав’яни вшанували також Індіру Ґанді та Джорджа Вашингтона. Одну з варшавських магістралей-алей названо іменем Яна Павла ІІ, причому ще за життя папи-поляка, котрого цей факт не бентежив. Навпаки, його високий сан повертав багатьох земляків до віри і Бога.
 
Якщо рухатися далі маршрутом №180 (до речі, денний проїзний квиток на всі види транспорту обійдеться у 9 злотих – приблизно ­20 грн), то повезе він вас уздовж згаданої площі Трьох Хрестів, вулицею посольств – Уяздовською алеєю. Вона плавно перетікає в Бельведерську, на якій розташовані один із президентських палаців і пам’ятник Пілсудському. Там слід зупинитися й присвятити годинку прогулянці парком Лазєнки, де алейками навіть узимку бродять горді павичі, а на тихих плесах озерець мирно співіснують лебеді й дикі качки. Біля парку нерідко демонструються виставки сучасної світової фотографії та фотоколекції до річниць в історії. Кінцевий автобусний пункт – палац у Віланові, заміська резиденція королів Найяснішої Річпосполитої. Він забере у вас із півдня вільного часу, тож перед плануванням подорожі треба провести підрахунки.
 
 ФОТО: PHL
 
Епопея легендарна
 
Якщо ви коли-небудь спілкувалися тісніше з нашими сусідами із Заходу, не могли не помітити їхньої здатності все підносити до небувалих висот, напускати диму таємничості, по-їхньо­­­­му кажучи, «глорифікувати». Варшава не виняток, понад те, вона є прикладом. Привиди загиблих у Варшавському повстанні, повстанців Варшавського гетто і ще чималої кількості інших повстань дивитимуться на вас із мармурових таблиць чи не на кожній вулиці, навіть якщо та вулиця називається Дотеп чи носить ім’я Дон Кіхота або Він­ні Пуха (польською Кубусь Пухатек). Біля пам’ятника кардиналові Стефану Вишинському можна зустріти груп­­ку вишикуваних у формі хреста і пов’язаних гігантською вервечкою старших людей за спільною молитвою пам’яті кардинала, жертви комуністичної сваволі. На площі Пілсудського при меморіалі Невідомому солдатові почесна варта, вишколена не менше, ніж московська в Олександрівському саду (на жаль, до Києва прирівняти немає змоги). Це те, що на поверхні.
 
Якщо ж зазирнути дещо глибше, спливуть і цікавіші події, легенди. Пішовши на цвинтар інших, ніж римо-католицька віра, визнань, що на дільниці Воля, можемо надибати могили померлих у Варшаві вояків петлюрівської армії та діячів УНР. Козацькі хрести, тризуби – таке не скрізь побачиш на могилах і в Україні. У так званій генеральській частині кладовища поховано керівників інтернованого війська: генералів Всеволода Змієнка та Віктора Куща, колишніх урядовців Петлюри, ректора Українського національного університету Василя Біднова. Об’єднує їх усіх спільний пам’ятник авторства скульптора Богдана Боберського. «Україно, Україно, ось де твої діти…» Сьогодні український дух підтримується, окрім церков і кладовищ, газетою українців Польщі «Наше слово» та книжковим видавництвом «Тирса», фінансованих, до речі, з бюджету польського Міністерства культури.
 
Поруч на Волі розташований караїмський некрополь. Караїми і татари жили в Польщі з часів середньовіччя, їхні останні поселення існували на нинішньому поль­сько-білорусь­кому при­кор­дон­ні. Варшавський цвинтар невеликий, але цікавий історіями двох могил. Одна з міжвоєнного часу, прикрашена гарними скульптурами, спочиває там кримськотатарський молодий хлопець, застрелений польським офіцером на дуелі. Хлопець працював кельнером у ресторані й був закоханий у прекрасну польську кіноактрису. Якось він почув, як п’яні офіцери говорили про цю актрису бридкі речі. Що було далі, здогадатися неважко. Після смерті хлопця актриса дізналася про цей випадок і зафундувала йому гарний нагробок, про який піклувалася до своєї смерті. Пізніше за пам’ят­ником наглядала її подруга, єдина жінка-генерал Війська Польського. Друга могила – саме тієї жінки-генерала. Вона поїхала як миротворець на війну до Чечні, там із нею стався серцевий напад, була похована у Грозному. Її донька вирішила поставити символічний гробівець са­­ме на мусульманському цвинтарі.
 
ФОТО: PHL 
 
Епопея відпочинкова
 
На відміну від Києва, який хіба що лише перед Євро-2012 зрозуміє, скільки ресторанів, барів і забігайлівок йому треба відкрити у центрі, Варшава вже сьогодні може прогодувати тисячі гостей міста за різними цінами і смаками. Починаючи від мережі молочних барів, у яких, попри дивну назву, за помірною ціною можна цілком пристойно пообідати, і закінчуючи ресторанами шведського типу під багатообіцяючою назвою «Хлопське їдло», де ви самі накладаєте на тарілку салати, другі страви, сплачуючи стандартну ціну незалежно від того, скільки саме і чого ви з’їсте.
 
Для інтелектуальних розмов за чаєм і тістечками стануть у пригоді варшавські кав’ярні-книгарні. До найвідоміших належать «Чутливий варвар» на вулиці Добрій і «Тарабук» неподалік бібліотеки Варшавського університету. До речі, до цієї бібліотеки слід здійснити окрему екскурсію: на верхніх поверхах розташувався чудовий зимовий сад, з якого відкривається краєвид на Віслу. Річка у межах Варшави виглядає дикою і незайманою. Кава у варшавських кав’ярнях цілком пристойна, але прості поляки віддають перевагу запарюваній натуральній каві, знаній у нас як «кава по-варшавськи». Непристосованим принаймні варто спробувати.
 
Вечорове життя плавно перетікає у нічне: клуби переважно працюють до останнього клієнта, тож можна спланувати рейд нічною клубною Варшавою, яка, відверто кажучи, особливою цнотливістю не славиться. «Варшава – то моя приятелька, – каже відома польська рок-співачка Кора. – Поганого слова нікому не дам сказати про це місто». Так, їй важко заперечити: на тлі снобізму Кракова, педантизму Гданська і легковажності Вроцлава ласкава пані Варшава бере своєю простотою: щиро молиться і щиро відпочиває, є столицею великої країни й несе цей тягар із легкістю.

ФОТО: REUTERS

[1130][1131]

 
Як дістатися

 

До Варшави можна дістатися з багатьох міст України поїздами, літаками й автобусами. Серед них Київ, Харків, Одеса, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Луцьк, Сімферополь. Середня ціна квитка в обидва боки на автобус із Києва – 630 грн, на поїзд – ­850 грн, на літак – 2,2–2,5 тис. грн, хоча зараз у касі вартість можуть прив’язати до швидкоплинного курсу євро.
 
Тонкощі кухні

 

Гаряче пиво через трубочку
 
Польська кухня належить до центральноєвропейського типу, тож якщо вас занесе не до китайського чи італійського ресторанчика, а саме до польського, а тим більше мазовецького, на вас чекатимуть надзвичайно ситні м’ясні та кисло-солодкі страви. На перше це може бути жур старопольсь­кий – страва на житній заквасці, що подається з ковбасою і яйцем. На друге можливе схабове – звичайне картопляне пюре з відбивною – або ж пєрогі – наші ж таки вареники. Запити це щастя вам можуть запропонувати гарячим пивом. Не лякайтеся: осінньо-зимової пори це звичайна для поляків річ. Єдине, що «ґжанєц» – саме так звучить його назва польською – повинен бути приготований за всіма правилами: з додаванням спецій, цитрусових, а також малинового чи імбирного сиропу. Це пиво має бути добре прогріте і подаватися з коктейльною трубочкою, щоб клієнти не ошпарилися.