ut.net.ua 2007-11-23 00:00 Кабачій Роман

Поважати біль

Відповідно до затвердженого Містобудівною радою Києва проекту Меморіалу пам’яті Голодомору з’явиться також Музей жертв Голодомору. “ТИЖДЕНЬ” дослідив, як працюють подібні музеї в інших країнах

Відповідно до затвердженого Містобудівною радою Києва проекту Меморіалу пам’яті Голодомору з’явиться також Музей жертв Голодомору. “ТИЖДЕНЬ” дослідив, як працюють подібні музеї в інших країнах.

Сучасне бачення українців, як мала б пошановуватися пам’ять про різні історичні події, формується здебільшого під призмою радянсько-комуністичних свят, коли представники влади із врочисто-піднесеними обличчями, а також учасники далеких героїчних часів крокують із вінками до мармурових меморіалів, говорять полум’яні речі й... забувають причини вшанування. Сформувався певний канон врочистостей, який нерідко затушовував реальніші уявлення обивателів, а й навіть самих свідків минувшини.
 
Сучасний епохальний образ тієї таки Великої Вітчизняної почав дрейфувати до тверезіших оцінок. Йдеться про доповнення контексту війни усвідомленням її як трагедії. Голодомор є трагедією у чистому вигляді. Тому підхід до гідного увічнення пам’яті 7 млн померлих селян має відрізнятися від прийнятих стандартів. Більше того – розв’язувати вузли історичних стереотипів. [288]
 
Доброю традицією стало започатковане 2003 року запалювання свічок на День пам’яті жертв Голодоморів. Нині ми підійшли до питання, яким мав би стати музей Голодомору. Чи пафосно-мінорним, у стилі місць пам’яті жертв Голокосту, чи патріотично-героїчним, як, наприклад, Музей Варшавського повстання в Польщі, чи інформаційно-насиченим, як Національний музей індіанців у Вашингтоні.
 
Останній було створено задля руйнування стереотипного сприйняття індіанців у американському суспільстві. Зі слів куратора музею, Річарда Веста, ініціатори музею не хочуть показувати індіанців «жертвами». Власне факт появи такого музею знаменував «примирення» між індіанцями та державою, котра тривалий час їх гнобила. Фельєтоніст Давід Варшавскі на шпальтах «Газети виборчої» пропонує свою візію цих процесів під гаслом «Історію до музею!» Окрім музею індіанців йдеться також про ідею створення подібного призначення Музею Рабства – по закінченні будівництва якого «справа офіційного пошанування найбільших кривд минулого в Америці буде завершена». Знову цитуючи автора: «Такого типу музеї могли би постати майже в кожній країні. У Росії, де похід козаків Єрмака по Сибіру означав загибель її автохтонних мешканців. У Китаї, де завоювання Тибету півстоліття тому було останнім етапом експансії китайців. У Ізраїлі, де не зосталося й сліду сотень арабських сіл. Адже кожна країна має у своїй історії, далекій чи близькій, розділи переслідувань, вигнань і різні».
 
У Європі справа пошанування жертв великих трагедій застигла на піднесенні «своїх» жертв. Найконтроверсійнішими у плані «показовості» є ідеї будівництва Центру вигнанців у Берліні, присвяченому депортованим зі Східної Прусії, Силезії, Помор’я і Судетів німцям, а з іншого боку Музей Варшавського повстання, потопленого німцями у крові, 1944 року. Останній був збудований за сприяння партії братів Качинських, і став новим символом польського мучеництва. Сподівань, що «змучених історією поляків» залишать у спокої, немає: шоу має продовжуватися. Створення берлінського центру Польщу дратує, бо йдеться про теперішні землі на півночі й заході країни, а однак Центр буде, – за порадою Канцлера Ангели Меркель, не варто плутати причини вигнання німців із його наслідками для доль мільйонів людей. «Тема вигнання залишається частиною німецької «культури пам’яті», – наголосила вона на святкуванні 50-ліття Союзу вигнанців.
 
Розмови про Голодомор в Україні досі перебувають у фазі «А чи потрібно це нам?». На думку історика Владислава Гриневича потрібно, оскільки ця трагедія змінила не тільки стан справ на початку 1930-х – вона вплинула на хід світової історії, зокрема й на характер Другої світової війни. Коли на Заході «культура пам’яті» поступово доходить до усвідомленості чужого болю, нам потрібно навчитися поважати свій. Але не із посипаною попелом головою.[289]
 
ДОСВІД СУСІДІВ

 Музей Варшавського повстання 1944 року, в цифрах

– 20 млн дол. коштувало створення;
– 1,3 млн осіб відвідали відкриття у 2004 році;
– 70 осіб музейних працівників;
– 800 м2 фотографій знаходяться у Музеї;
– 156 м – довжина Муру Пам’яті;
– 6000 осіб вписано на Мур Пам’яті.
 
ІНТЕРВ'Ю
Ярослава Музиченко
кавалер Ордену Княгині Ольги ІІІ ступеня

 Музей волелюбству 

Голодомор був не «нещасним випадком», а репресивним заходом комуністичного режиму проти українських селян
 
Не мінорне вшанування жертв, а життєствердне нагадування про сили українського народу – таким має бути концепт Музею Голодомору, вважає Ярослава Музиченко, авторка проекту, навколо якого вирують серйозні дискусії.
 
УТ: Наскільки експозиція, яку представлятиме столичний музей, відтворюватиме дух того, що сталося в українських селах?
 
– Передбачається представлення у Музеї різнопланової інформації. Це не лише вітрини і стенди з текстами, фото і речами, а й відеосюжети зі спогадами очевидців та уривками з художніх фільмів. Більшість українців майже нічого не знають про Голодомор окрім того, що це був страшний період для їхніх старших родичів, часто вже покійних. Можливості побачити загальну картину геноциду, дізнатися про методи планомірного людиновбивства, порівняти свою родову пам’ять із загальною всеукраїнською у наших людей ще не було. Окрім цього, важливо подати інформацію про геноцид у широкому контексті української історії ХХ ст. У Музеї заплановано окремий зал «Спільний біль», де буде представлено інформацію про подібні голодові геноциди, організовані правлячими тоталітарними режимами іншим народам – ірландцям, американським індіанцям, росіянам (блокада Ленінграда), китайцям, мешканцям Біафри, Камбоджі й Ефіопії. Людство має спільно боротися з наслідками зла.
 
УТ: Чи не станеться так, що майбутній Музей Голодомору буде викликати радше песимістично-мінорні настрої серед українців, ніж учити протистояти цьому злу?
– Саме це питання є ледь не ключовим у запропонованій концепції Музею Голодомору. Поряд з музеєм буде меморіал вшанування жертв. А власне Музей буде присвячений силі нації, яка зуміла протистояти геноциду, вижити і поновити власну національну пам’ять. Акт геноциду проти українців був не стільки трагедією, або «нещасним випадком», «помилкою влади», як доводять прихильники комуністичної утопії, скільки рукотворною карою тоталітарного режиму за спротив українських селян, за їхнє волелюбство.