Бізнес і держава 2021-03-01 11:26

Андрій Коболєв: «Я не вірю, що закупівля газу в Росії може бути суто комерційною операцією»

Спеціальний проєкт «Українського тижня», «Стратегічний діалог». Це серія інтерв’ю з представниками бізнесу й топменеджерами великих державних компаній, яка має розгорнути дискусію щодо ролі й місця держави та підприємництва в майбутньому нашої країни.

Що ви назвали би головними проблемами України сьогодні?


— Є одна головна проблема — відсутність верховенства права. Це те, що заважає інвесторам, бізнесу й майже всім сферам нашого життя. Неповага до права має безліч негативних виявів: створює економічні негаразди, консервує бідність населення, обмежує можливості, провокує відтік кваліфікованої робочої сили за кордон. Без верховенства права не буде жодних економічно значущих процесів.

 

Яка, на вашу думку, ефективна модель взаємодії держави й бізнесу?


— Насамперед слід відокремити бізнес від держави. Ні для кого не секрет, що багато політиків сприймають свою діяльність саме як бізнес, як процес заробляння грошей. Це спотворює державну систему, обмежує її здатність розвиватися, відштовхує нормальних людей від політики й робить неефективною роботу державного апарату. Цілі, які політики декларують, часто суттєво відрізняються від справжніх мотивів їхньої діяльності. Як нам виховати нове покоління некорумпованих політиків? У мене немає готової відповіді на це запитання. Це еволюційний процес, який не відбудеться за один день. Необхідна ефективна боротьба з корупцією, і тут ми знову повертаємося до верховенства права — це те, що має забезпечити держава. З іншими проблемами бізнес сам здатен дати раду.

 

Читайте також: Ігор Ніконов: «Ключовою домінантою для уряду у сфері бізнесу має бути створення високооплачуваних робочих місць»

 

Якими ви бачите головні завдання для уряду?


— Перше завдання — створити ефективний ринок капіталу, який відкриває ресурси для бізнесу. Зараз цей ринок неефективний, знову-таки через відсутність верховенства права. Коли є постійна загроза, що вас «кинуть», ви закладаєте такий ризик у вартість капіталу. Хоча дещо в цьому напрямі зробили: забезпечили незалежність Нацбанку, здійснили ефективну банківську реформу, з ринку вивели установи, які лише мали статус банків, але по суті ними не були. Насправді тоді ліквідували конвертаційні центри, завдали удару тіньовій економіці, а в нас «тінь», як свідчать цифри, більша за легальну економіку. Це одне з найвагоміших досягнень.


Друге завдання — передбачувана стратегія розвитку. Бізнес повинен розуміти, як уряд планує діяти в найближчі п’ять років. Це має бути реальний план дій, а не стос паперів. За цим напрямом я прогресу не бачу. Та на нього й важко сподіватися. Коли в держструктури наймають людей на нижчу за ринкову зарплату, то на що можна очікувати? Як сподіватися на те, що такий працівник зробить щось корисне для держави? Імовірніше, він зробить щось корисне для себе, коли отримає певні повноваження. Низькі зарплати чиновників — це те, що пропагують антиукраїнські сили, які не хочуть, щоб наша країна розвивалася.
Третє завдання — це стабільна податкова політика.

 

Що робитимете ви і НАК «Нафтогаз» у разі наростання російської агресії та окупації більшої території України?


— Ми повинні зробити все можливе, щоб ця агресія не наростала. НАК «Нафтогаз» для цього бореться проти добудови газогону «Північний потік-2». Зараз ця боротьба, на мою думку, відносно успішна, наші шанси доволі непогані, особливо за сприяння Сполучених Штатів. Поки триває транзит російського газу територією України, вартість агресії для Росії досить висока. Це значно зменшує ймовірність повномасштабного вторгнення. Якщо ж воно таки станеться, слід розуміти, що більшість наших активів вивезти неможливо. Особливо, якщо ми говоримо про родовища нафти чи газу на сході України або в Полтавські області — є загроза втратити великі газоносні площі. Звичайно, у нас є план мобілізації та план дій із переміщення людей й устаткування вглиб країни, але це секретна інформація.

 

Читайте також: 15 тез щодо ситуації в Україні

 

Чи є план дій на випадок, якщо «Північний потік-2» таки добудують і транзит російського газу знизиться до 15–20 млрд м3 на рік?


— Ми підготувалися до такого сценарію. Якщо глянути на цифри цього літа, то завдяки нашим підземним сховищам і за рахунок повної інтеграції до європейської газотранспортної системи ми матимемо баланс енергоресурів і отримуватимемо їх за справедливою ціною. Так, ми ризикуємо втратити доходи від транзиту й компонент безпеки, але водночас у нас не буде дефіциту палива. На газовому ринку ми відносно захищені й навіть реекспортуємо газ із підземних сховищ. Натомість на ринку електроенергії ми зараз залежні від імпорту з Білорусі. Якщо завтра з якихось причин постачання звідти припиниться, то на країну можуть чекати віялові відключення.

 

Як ви ставитеся до ідеї закуповувати газ у Росії?


— Такі домовленості неможливі без політичного складника, який диктуватиме Кремль, а це вже саме по собі є загрозою Україні, бо передбачатиме посягання на суверенітет. Я не вірю, що закупівля газу в Росії може бути суто комерційною операцією.

 

Шлях до енергетичної незалежності — це зменшення споживання газу й нарощування його видобутку. Яка ситуація на цих фронтах?


— Споживання Україна зменшила: у 2013-му річний показник був 50,4 млрд м3, а в 2019-му — 29,8 млрд м3 газу. Так, ми втратили споживачів на тимчасово окупованих територіях, але якщо не враховувати цей чинник, то обсяги споживання газу все одно зменшилися. Особливо в соціальному сегменті, тобто у сфері опалення житла. Це стало наслідком болючого, проте необхідного рішення — підвищення цін на газ. Люди почали його економити, чого раніше не було. Але в нас усе одно зависокий рівень споживання, порівняно з країнами зі схожим кліматом і економікою, наприклад, із Польщею. Економічно доцільним в Україні зараз є вкладення коштів в енергоефективність. Простіше зменшити на одну гривню обсяг споживання газу, аніж наростити обсяги видобутку. Але у сфері енергоефективності держава робить дуже мало.

 

Читайте також: Реінтеграція ветеранів: через нові можливості і бізнес

 

Чому?


— Причина насамперед у некомпетентності. Наведу приклад: у країни була можливість за «довгі» кредитні гроші придбати велику кількість енергоефективних котлів із Китаю. Їх можна було би встановити субсидіантам, щоб зменшити обсяги споживання газу цією категорією населення. Це мало би суттєвий економічний ефект. Контраргумент був такий: навіщо закуповувати котли в Китаї, якщо їх можна виробляти в Україні. Обсяг виробництва котлів у нас у сотні разів менший: на українське обладнання в такій кількості ми так і не дочекалися, а у випадку з китайським могли би мати локалізацію щодо монтажу цих котлів. Була можливість закупити котли виробництва компанії Bosch, але для реалізації цього проєкту ми потребували підтримки місцевої влади й облгазів (які не зацікавлені у зменшенні споживання населенням). Хоча з політичного погляду це дало би певні дивіденди: мешканці приватних будинків могли би зменшити споживання газу, а отже, й рахунки за нього.

 

За яких умов ми могли би нарощувати власний видобуток?


— За ініціативи Володимира Зеленського ми підписали з державою чотири угоди про розподіл продукції на чотирьох ділянках (Балаклійська, Іванівська, Бузівська й Берестянська площі. — Ред.) та отримали можливість придбати «Надра Юзівська» (компанія-оператор розробки Юзівської газоносної площі у 8 тис. км 2. — Ред.). У найближчі два-три роки ми зробимо сейсмічні дослідження й почнемо бурити. До того ж на Юзівській почнемо раніше.

 

Розробка нових родовищ неодмінно тягне за собою «екологічно стурбовані» протести, за якими, як правило, перебувають проросійські сили…


— Безумовно, охочі розіграти екологічну карту знайдуться. Ось і буде нагода перевірити, як працюють українські спецслужби.

 

Як ви ставитеся до продажу всього газу внутрішнього видобутку на біржі?


— У грудні (2020 року. — Ред.) частка Нафтогазу на біржі з продажу газу становила 98%. Але так продавати весь газ власного видобутку нереально, немає такої глибини ринку. Біржа — це об’єктивний індикатор справедливої ціни, але й також посередник, який дорого коштує. Там купують газ гравці, для яких паливо не є вагомим складником у витратній частині та яким важлива прозорість операцій. Великий споживач із хімічної галузі, наприклад, потребує закупівель за прямим контрактом. Біржа — це гарант, що додає кілька відсотків до ціни. Споживач із хімічної промисловості ладен сам бути гарантом, адже він купує великі обсяги.

 

Читайте також: Олександр Матяш: Перш ніж виокремлювати ветеранський бізнес, давайте просто створимо умови для підприємництва

 

Як припинити регулювання газових тарифів у ручному режимі?


— Ця прикра історія почалася не з ціни на газ, а з того, що в Лубнах люди цілком справедливо обурилися розцінками на розподіл газу, які виявилися вдвічі вищими, ніж у Полтаві. Пояснення регулятора, що, мовляв, тариф високий, бо в них маленький облгаз, незадовільне, споживача таке не має цікавити. Маленький облгаз? То нехай приєднається до якогось більшого. Чому споживач має від цього потерпати і платити вдвічі більше?


Засадничо треба зробити кілька важливих кроків. Перший влада вже зробила: заблокувала мовлення «каналів Медведчука». Я вітаю такий крок. Має бути покарання для тих, хто бреше. Люди, які виходять у телеефір і розповідають, що в усьому світі газ коштує три гривні, повинні відповідати за свої слова. Так само, як і медіа, які поширюють таку неправдиву інформацію. Треба розрізняти свободу слова й поширення брехні та поливання брудом усіх навколо. Коли зменшиться політичний та інформаційний хайп, у влади буде нагода зробити наступний крок і заявити: шановні українці, ми ціни на газ не регулюємо й насправді ніколи не регулювали, тому коли ми однієї рукою встановлюємо обмеження, то іншою компенсуємо (постачальникам. — Ред.) збитки. Після цього біржова ціна на газ має стати таким самим індикативом, як і роздрібна ціна на бензин, наприклад. Тоді ринок сам себе відрегулює. А такі структури, як Антимонопольний комітет, мають захищати споживача від неконкурентних дій монополістів. Для гравців ринку слід виставити жорсткі правила й покарання за їх порушення. 

 

---------------

Андрій Коболєв народився 1978 року в Києві. У 2000-му закінчив Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у міжнародній аудиторській компанії PricewaterhouseCoopers, у 2002–2010 роках працював на різних посадах у НАК «Нафтогаз України». У 2010–2014 роках був засновником і партнером інвестиційно-банківської групи AYA Capital. Від 2014-го очолює НАК «Нафтогаз України»

схожі публiкацii