Світ 2020-11-12 09:35 Лапаєв Юрій

Продиктована угода

Конфлікт довкола Нагірного Карабаґу, що триває вже понад 30 років, ще далекий від свого вирішення. Однак 10 листопада ця війна доволі істотно наблизилася до кінця. Від початку нинішньої ескалації було підписано вже три мирні договори, один із яких супроводжували навіть США.

Утім, жоден із них не протримався більше за добу. Натомість угода, підписана в понеділок за посередництва Кремля, схоже, має всі шанси стати тривалою. Адже, на відміну від попередніх спроб, цього разу контролювати припинення вогню буде озброєний контингент ЗС РФ. Це доволі специфічні «миротворці»: за даними міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm, військові 15-ї окремої мотострілецької бригади Центрального військового округу (а саме цей підрозділ увійшов у Карабаґ) уже встигли взяти участь у захопленні Криму 2014-го, були вони й на Донбасі. Загалом волонтерам InformNapalm вдалося ідентифікувати 37 військовослужбовців цієї бригади, які брали участь у військовій агресії проти України. А до того в 2005–2008 роках 15-та ОМСБр виконувала «миротворчу місію» в Грузії і навіть встигла долучитися до «П’ятиденної війни» 2008-го. За офіційною інформацією оборонного відомства РФ, до операції в Карабаґу буде залучено майже 2 тис. військових, 90 БТР, 380 одиниць іншої техніки й транспорту. До того ж російські прикордонники контролюватимуть ключові траси, зокрема й до азербайджанської автономії Нахчиван. Згідно із заявами Баку, мандат дій російського контингенту триватиме чотири з половиною роки.

 

Читайте також: Нова стара війна на Кавказі


Швидкому перекиданню військ РФ передував інцидент: азербайджанські військові знищили російський вертоліт, який уночі летів поблизу кордону, загинули два члени екіпажу. Одразу після цього в соцмережах почали з’являтися конспірологічні версії про навмисне збиття машини й про сплановану провокацію Кремля, щоб ввести війська до регіону. Втім, ураховуючи напруження на лінії фронту й обмежену видимість, цей епізод є радше нещасним випадком, який стався помилково й нагадує катастрофу українського літака в Ірані на початку року. А підготовка до перекидання такої кількості військових і техніки триває значно довше, ніж одну ніч. Про це свідчить хоча б те, що завантаження транспортної авіації почалося ще 8 листопада — до збитого вертольота й до офіційного оголошення перемир’я. Так само навряд чи Москві потрібна офіційна причина для введення контингенту в регіон, який вона досі вважає своєю вотчиною й де має офіційного союзника по ОДКБ — Вірменію.


Мирні угоди пишуть переможці. Це добре відчула Україна, яка змушено погодилася на мінські домовленості. Вони були фактично капітуляцією перед сильнішим ворогом, тому й прописані в цих домовленостях пункти — це здебільшого забаганки Кремля, забезпечені військовою силою. Така сама ситуація й з угодами по Карабаґу. Азербайджан із позиції потенційного переможця задекларував усі свої побажання, які Вірменія змушена прийняти. Єреван виводить свої війська з «НКР», майже всі території невизнаної республіки повертаються під контроль Баку. Мешканці ж регіону мають дві опції: або стати громадянами Азербайджану, або залишити територію впродовж року. Основним гарантом безпеки для біженців і транспорту стає Баку та російські миротворці. Фактично «НКР» припиняє своє існування. На відсутності будь-якого статусу для Карабаґу дещо зловтішно акцентував увагу президент Азербайджану Алієв у своєму нещодавньому відеозверненні.

Мирні угоди пишуть переможці. Це добре відчула Україна, яка змушено погодилася на мінські домовленості, що фактично були капітуляцією перед сильнішим агресором. схожа ситуація й з Карабаґом. баку із позиції переможця задекларував Усі свої побажання, які єреван змушений прийняти


І поки в Баку святкують, у Єревані розлючений натовп намагається скинути владу, яка допустила таку національну трагедію. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян уже взяв на себе відповідальність за поразку, проте навряд чи це якось йому допоможе. Крім суто воєнного фіаско на країну, найімовірніше, чигатиме ще й інший негатив. Пашинян так чи так належав до демократичного проєвропейського табору, тож його усунення може призвести до остаточного згортання руху країни до Європи в межах ініціативи Східного партнерства. І хоч союзник Вірменії Росія не прийшла на допомогу в складний момент (що певним чином підриває довіру до ОДКБ), але цілком імовірно, що за відсутності альтернатив майбутній вектор країни повернеться саме в бік Москви.


Росію можна назвати одним із латентних переможців цього конфлікту. З одного боку, вона отримала можливість розмістити свій контингент в Азербайджані. Пригадуючи, що відбулося з «миротворцями» 2008 року в Грузії, це відкриває доволі широкі можливості для дестабілізації й провокацій. З другого боку, РФ укотре позиціонувала себе на міжнародній арені як потужна країна, спроможна вирішувати регіональні конфлікти, особливо такі, де виявилися безсилими США, надто зайняті внутрішніми проблемами. А також покарала незручного Пашиняна, який обрав ЄС замість РФ.

 

Читайте також: Туреччина-Карабаґ: Оптика різного калібру


Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган уже висловився щодо продовження процесу відновлення територіальної цілісності Азербайджану, навіть більше. У телефонній розмові зі своїм російським колегою він заявив про необхідність створення коридору між основною частиною азербайджанської території й ексклавом Нахчиван. Також турецький лідер зауважив, що його країна разом з РФ візьме участь у миротворчій місії в Карабаґу. Напевно, ідеться про формат, аналогічний двосторонньому патрулюванню в Сирії. Найцікавішою при цьому є різниця в заявах трьох президентів. Адже про участь турків Путін поки що мовчить, немає згадок про Туреччину і в оприлюдненому російською стороною тексті договору. Хоча й Алієв, й Ердоган уже кілька разів устигли заявити про турецьку присутність, яка дещо знецінює заслуги росіян. Якщо це станеться, то Туреччина, як і РФ, може записати Карабаґ у свій актив як ще одну успішну геополітичну акцію. Не кажучи вже про чергову яскраву рекламу продукції турецького оборонпрому, зокрема БПЛА, які стали ключовим фактором перемоги Азербайджану.

 

Читайте також: Підвищена температура


І хоча ситуація на Донбасі (а надто в Криму) суттєво відрізняється від Нагірного Карабаґу, все ж деякі висновки для України можна зробити. Перший — надія на повернення окупованих територій. Другий — розбудова власної армії має стати пріоритетом номер один для країни, яка веде війну й прагне відновити територіальну цілісність. При цьому основний фокус варто робити на новітніх технологіях і сучасних зразках ОВТ. Третій — маючи потужну й сучасну армію, можна починати розмову про перегляд мінських домовленостей (а не робити це навспак, як це пропонує в ТКГ Леонід Кравчук). А в разі відсутності суто дипломатичного рішення поміркувати над військовим шляхом. Щоб потім укладати угоди на умовах України, а не агресора.