Світ 2020-10-30 10:23 Едуард Штайнер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Росія залежна від чорного золота

Через коронавірусну кризу світові потрібно дедалі менше нафти й газу. Однак залежність Росії від експорту сировини з роками зростає. За рахунок чого країна має жити далі?

Хай там як, коронавірус допоміг країнам-виробникам нафти зорієнтуватися. А саме зрозуміти, що відбуватиметься, коли людству буде потрібно її дедалі менше. За даними Міжнародної енергетичної агенції, через карантин попит у квітні впав майже на третину — небачене досі скорочення. Це торкнулося всіх країн-виробників, але передусім Росії, яка дуже залежна від нафти.


Прогноз нафтового концерну British Petroleum (ВР), імовірно, ще більше занепокоїв Кремль. Глобальний попит на ці вуглеводні, згідно з найновішим World Energy Outlook 2020 від ВР, після коронавірусу вже не відновиться. За оптимістичного сценарію, він скоротиться майже вдвічі (до 55 млн барелів на день), за радикального — зменшиться майже на дві третини (до 30 млн барелів).


Але навіть за екологічно стриманого сценарію через поширення відновлюваних джерел енергії попит до 2050 року скорочуватиметься. Прогнози ВР важливі для галузі, не в останню чергу через те, що концерн має п’яту частину акцій державного нафтового гіганта «Роснєфть».
Лише коронавірусний локдаун обвалив ціну важливого для Європи сорту Брент із $70 за барель до, періодами, значно нижче $20. Росія, як другий у світі експортер нафти, заробила на її  продажу упродовж січня–липня на 37,7% менше (у річному порівнянні). Ще відчутніше скоротився продаж газу: –51,4%. Але на думку експертів, найдраматичніша ситуація саме з нафтою. Адже її значення для країни вчетверо більше за значення газу.

 

Читайте також: Нафта на роздоріжжі


Російський уряд зберігає оптимізм


Зараз низькі ціни на нафту для РФ з малими державними боргами й майже $600 млрд резерву в міжнародних валютах і золоті на певний час не проблема, якщо є надія на поліпшення ситуації. Проте її немає. Одна з причин — електрокари замість двигунів внутрішнього згорання (як пише ВР), а ще біопаливо замість викопного високооктанового бензину й загальне зростання частки відновлюваних джерел енергії, особливо в країнах з перехідною економікою.


А цілі стають дедалі амбітнішими: на момент публікації звіту ВР не було відомо, що ЄС відкоригував свої плани до 2030 року й тепер прагне скоротити викиди CO2 не на 40% (порівняно з 1990-м), а на 55%. Це ще один удар для РФ, яка здавна надмірно залежить від експорту нафти й газу.
Щоправда, російський уряд цього не визнає. І хоч від надто оптимістичних прогнозів Москва відмежовується, та у відновленні попереднього попиту на нафту й газ не сумнівається (див. «Старі добрі часи»). Міністерство енергетики припускає, що за два-три роки ситуація повернеться до попереднього стану. А вплив частки відновлюваної енергії на світову енергетичну суміш виявиться лише наприкінці 2020-х — на початку 2030-х, принаймні так вважає директор російського аналітичного кредитного рейтингового агентства АКРА Васілій Танурков.

 

Залежність Росії навіть зросла


Однак екологія — це одне, а зміна стилю життя внаслідок «корони» — інше. Цілком імовірно, що прискорена за минулі місяці діджиталізація збережеться як довготерміновий тренд і скорочуватиме попит на пальне. З цієї гіпотези виходять дослідники тенденцій, як-от директор Московського інституту стратегічного аналізу Іґорь Ніколаєв. У розмові з Die Welt економіст наголосив, що ситуація драматична для всіх нафтових країн, а надто для РФ.

 


«За минуле десятиліття залежність російської економіки від нафти не знизилась, як охоче говорять, насправді ж вона зросла». Вразливість країни Ніколаєв обґрунтовує лютневими даними статистичного управління Росстат. Він звертає увагу на зміни в індустріальній продукції, яка в Росії становить 30% обсягу економіки, а отже, значно більше, ніж на Заході.


Якщо 2010 року видобуток корисних копалин в індустріальному виробництві становив 34,1%, то 2018-го це вже 38,9%. Глава держави Владімір Путін ситуацію інтерпретує інакше й кілька тижнів тому заявив, що країна подолала критичну залежність від нафти.

Коронавірусний локдаун обвалив ціну важливого для Європи сорту Брент із $70 за барель до, періодами, виразно нижче $20. Росія, як другий у світі експортер нафти, заробила на її продажу упродовж січня–липня на 37,7% менше (у річному порівнянні)


Але як тоді пояснити несподіваний цьогорічний п’ятивідсотковий дефіцит бюджету, заперечує Ніколаєв. «Проблема залежності від нафти залишилася». І очевидно, не лише вона: тоді як Саудівська Аравія з програмою Vision 2030 давно потужно працює над диверсифікацією своєї економіки, РФ закриває очі. Економіка пустельної країни ще більше за російську залежить від нафти.

 

Нафту взагалі не обговорюють


Але проблема в РФ так само гостра, вважає експерт з російської економіки Ролянд Ґьотц із Вільного університету Берліна. «Диверсифікація російської економіки просувається заледве чи не у зворотному напрямку». Самі нафтові концерни, на відміну від західних, свої фірмові портфоліо не розширюють і хочуть «видобувати із землі стільки, скільки можливо і доки це буде можливо».


Насправді проблема нафти взагалі не стоїть на політичному порядку денному, як вважає економічний аналітик і фінансовий інвестор Андрєй Мовчан: «Сучасний кремлівський істеблішмент старший 60 років, виріс у державі-рантьє, тож узагалі не може уявити, як має функціонувати нецентралізована країна і як керувати без нафти, — запевняє він. — А оскільки нафта буде актуальною ще років 20, вони впевнено виходять із того, що цілком добре житимуть у цих умовах».

 

Читайте також: Зменшення облікової ставки: покаянне пом’якшення


Путін і його дирижистські хардлайнери, як-от шеф нафтового концерну «Роснєфть» Іґор Сєчін (якого через його непривітність називають іще «російським Дартом Вейдером»), думають так само. «Путін вважає великі сировинні концерни «чудовим явищем», особливо якщо зловживання енергетичними ресурсами — це фінансова база міжнародних амбіцій країни», — пояснює експерт Ґьотц.


Найбільша проблема, на думку Мовчана, довготривала. Адже російські родовища в Західному Сибіру спершу слід вичерпати, розробляючи дорогі нові, для чого й потрібна висока ціна на нафту. Звідси виникає запитання: а за рахунок чого Росія житиме після закінчення нафтової епохи? Написано десятки програм. «Але жодна з них непридатна, бо вже сама постановка питання була помилкова», — говорить Мовчан.

 

Санкції прискорюють події


«Чи мають програми, наприклад, США й Швейцарія? Така велика країна з фінансовими, людськими й природними ресурсами, як Росія, має лише створити умови, щоб люди розвинули приватно-економічну ініціативу», — вважає Мовчан. За цим підуть й інвестиції.
«Нині клімат, звісно, несприятливий. Тому виклики для РФ зростають, адже Китай стрімко обганяє Росію, загрожуючи відібрати в неї споживчі ринки та ринки побутової техніки», — говорить Ґьотц. «Китай великий конкурент», вважає берлінський експерт. «Китайська проблема Росії стає дедалі більшою».

 

Читайте також: Невиправданний оптмізм


Але є й момент, який іде Москві на користь. А саме глобальна тенденція до високих технологій. «У Росії розвинена традиція в технічних і природничих науках, — вважає Ґьотц. — Цей потенціал не слід недооцінювати». Ракети, комп’ютери, штучний інтелект, машинобудування й військова техніка — галузі, яким держава приділяє значну увагу, ось це потенційні сфери. Не кажучи про сільське господарство, яке стрімко розвивається з часу накладення західних санкцій 2014-го. Через них країна не лише почала забезпечувати власні потреби, а й перетворилася на потужного експортера пшениці.


Чимало експертів серйозно вважають, що на користь іде й глобальне потепління. Адже воно може зробити родючими холодні райони. Надія на це закорінена у свідомості багатьох росіян.