Світ 2020-10-04 10:26 Крістіне Кенше , Альфред Гакенсберґер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Нове питання Близького Сходу

Після укладення миру між Ізраїлем та арабськими країнами Перської затоки гадають, як ця угода може змінити конфліктний регіон. Нижче наводимо огляд нових і старих гравців

Чи стане Близький Схід справді іншим лише тому, що Ізраїль, Об’єднані Арабські Емірати й Бахрейн уклали мир? Нарешті араби з Перської затоки роками співпрацюють з Ізраїлем проти спільного ворога — Ірану. Це протистояння визначає регіон: з одного боку, релігійні шиїтські володарі в Тегерані, які під гаслом «ісламської революції» ставлять під сумнів наявний розподіл сил, а з іншого — країни, що вважають Іран загрозою, і серед них не лише сунітські монархії Перської затоки, а й держава Ізраїль та світські сили інших країн (див. «Друзі і вороги»).


Цей великий конфлікт такий непрогнозований, бо містить багато конфронтацій водночас. Сунітів із шиїтами, євреїв із мусульманами, секулярних з ісламістами, монархії з теократичною державою. Урешті, йдеться про владу та гроші, а часто і про виживання як таке. І власне щодо цього укладення миру дещо змінило. Воно змістило центр конфлікту. Раніше свої претензії Іран міг підкріпити тим, що видавав себе за найактивнішого поборника держави Ізраїль, яка утискає палестинців та окупувала святі місця мусульман у Єрусалимі. Арабам доводилось підпорядковуватися цьому аргументу, бо ворожість до Ізраїлю була державною доктриною. Зараз вони ступили на шлях, який може зменшити важливість конфлікту євреїв з арабами. Монархії Перської затоки зрозуміли, що їм негайно треба реформуватися, якщо вони хочуть пережити кінець нафтової ери. Іранська шиїтська клерикальна система зближується з сунітськими ісламістами, «Братами-мусульманами», сильними в Туреччині й Катарі. Менш важливим також стає протистояння між ісламськими конфесіями. Нині більше ніж будь-коли досі йтиметься про модерністську еволюцію чи релігійну революцію. Табори старі, але центральне питання конфлікту постає наново.

 

Читайте також: Die Welt: Ердоганова подвійна гра з Ізраїлем

 

Палестинські території


Для палестинців угода країн Перської затоки з Ізраїлем — це «удар ножем у спину». Визнання єврейської держави означає відмову від засади, якої Арабська ліга дотримувалася десятиліттями: Ізраїль отримає мир лише тоді, коли існуватиме палестинська держава зі столицею в Єрусалимі. І хоча країни Перської затоки (поки що) запобігли планам Ізраїлю анексувати частину Західного берега річки Йордан, але угода, як кажуть, поховала шанс на дві держави для обох народів. Тепер у палестинській міжусобиці шанс може отримати ХАМАС. Терористична організація, відгалуження «Братів-мусульман», домінує в Секторі Газа й робить ставку на війну, натомість секулярна ФАТХ на Західному березі ріки Йордан у безпекових питаннях співпрацює з Ізраїлем. Нині екстремістам буде легше робити з себе «борців за палестинську справу». І коли держави Перської затоки святкували підписання миру, Газа обстрілювала Ізраїль ракетами. Катар підтримує ХАМАС грошима, Іран — зброєю.

 

Єгипет / Йорданія


Каїр є найнадійнішим партнером Ізраїлю на Близькому Сході. Єгипет першим серед арабських країн визнав державу Ізраїль у 1979 році. За це Ізраїль вийшов із Синайського півострова, який захопив у ході Шестиденної війни. Обох сусідів пов’язують спільні безпекові інтереси: по-перше, спокій у Секторі Гази, кордон якого вони контролюють. По-друге, Ізраїль підтримує Єгипет у боротьбі з «Ісламською державою». Наявні й економічні зв’язки. Однак мир вважається «холодним», численні єгиптяни вороже налаштовані до своїх єврейських сусідів. Схожа ситуація і з Йорданією, яка уклала мир з Ізраїлем у ході мирного процесу в Осло 1994 року. Більш ніж половина мешканців Йорданії — палестинці. Але інтереси країн тісно переплетені: вони співпрацюють у галузі безпеки, зокрема щодо боротьби з «ІД». І як одна з найпосушливіших країн світу, Йорданія отримує з Ізраїлю життєво важливі поставки води.

 

Мавританія


Коли Об’єднані Арабські Емірати повідомили про нормалізацію своїх відносин з Ізраїлем, ця північно-африканська країна заявила про «мудре й виважене» рішення. Мавританія першою серед арабських країн позитивно висловилася про угоду, позиціонуючи себе наступною кандидаткою на визнання Ізраїлю. Одинадцята за розміром держава Африки вже мала повні дипломатичні відносини з Ізраїлем, а в 1999 році стала третьою арабською країною, що вийшла з антиізраїльського фронту.

 

Читайте також: Світ про загострення в Нагірному Карабасі: Неглибоке занепокоєння


Щоправда, добрими відносини були лише до 2009 року. Війна в Секторі Гази змусила мавританців спершу заморозити, а в 2010 році припинити відносини. Але зараз знову може настати поворотний момент. ОАЕ в Мавританії інвестують у відновлювану енергію. Цій збіднілій країні ізраїльські ноу-хау були б корисними для розробки покладів нафти й розвитку сільського господарства.

 

Судан


Північно-африканську країну розглядають як наступного кандидата для мирної угоди. У лютому прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу і глава Судану, генерал Абдель Фаттах аль Бурхан, зустрічалися в Уганді. На нейтральній території вони запевнили один одного в бажанні нормалізувати відносини. Після того Судан відкрив свій повітряний простір для ізраїльських авіаліній. Речник суданського міністерства закордонних справ нещодавно заявив, що угоду можуть укласти вже цього року. Після цієї заяви його звільнили. Однак позитивних сигналів більшає: в інтерв’ю журналу Newsweek посол Судану в Вашингтоні сказав, що стратегія конфронтації з Ізраїлем «не дає результату». Його уряд підтримує всі угоди, які принесуть мир на Близький Схід. Водночас він наголосив, що прагнення Ірану до гегемонії є загрозою для регіону.

 

 

Іран / Катар / Туреччина


«Емірати працюють разом з ізраїльтянами і злими американцями, як-от єврейськими членами родини Трампа, проти інтересів ісламського світу!», — так прокоментував укладення миру провідник революції аятола Алі Хаменеї. Така ситуація проблематична для Тегерану: противники Ірану зближуються. Це може призвести до посилення іранських прихильників жорсткої лінії та ескалації ситуації з їхнього боку. Зміцнити свої альянси здатен і Тегеран. Його підтримує емірат Катар, відтоді як катарців на дипломатичному полі блокували сауди. Як і Катар, уряд Туреччини наближений до «Братів-мусульман», яких, натомість, переслідують Емірати. Президент Реджеп Таїп Ердоган підтримує добрі відносини з Тегераном і, як і Хаменеї, гостро засудив ізраїльсько-еміратський мир. Сирію, у якій триває громадянська війна, Іран також і далі використовуватиме для атак на Ізраїль. Там активні загони «Хезболли», яких підтримує Іран. Як і на своїй батьківщині в Лівані, «Хезболла» в Сирії стає вирішальним владним фактором. В Іраку Тегеран давно співвизначає, хто керуватиме країною.

 

Об’єднані Арабські Емірати / Бахрейн


Установлення дипломатичних відносин з Ізраїлем не впало з неба. Йому передувало багаторічне зближення, яке мало дві причини: спільна загроза від Ірану й відступ США. Сунітські королівські доми знають, що шиїтський Іран найкраще може стримувати Ізраїль. За лаштунками спецслужби цих країн уже обмінювалися інформацією. До того ж для країн Перської затоки Ізраїль із його високотехнологічною індустрією є перспективним торговельним партнером. Офіційно вони можуть вихвалятися тим, що стримали Ізраїль від анексії частин Західного берегу ріки Йордан. Неофіційно переконливими, очевидно, виявились обіцянки Трампа: американський президент хоче продавати Еміратам винищувачі F-35 і найновітніші дрони. Бахрейн, як кажуть, може отримати систему протиповітряної оборони. Окрім військово-стратегічного й економічного розрахунку, ця угода здатна стати «теплим миром». Ізраїль та Емірати вже планують прямі рейси й туристичну кооперацію. Абу-Дабі хоче побудувати міжрелігійний центр із мечеттю, синагогою та церквою.

 

Читайте також: Збираються осінні хмари

 

Оман


Султанат на південному сході Аравійського півострова вважається одним із наступних кандидатів на визнання Ізраїлю. Урешті прем’єр Нетаньягу відвідував Оман іще в 2018 році. Однак певності в тому, що султанат невдовзі піде за прикладом Еміратів і Бахрейну, немає. Адже країна традиційно підтримує добрі відносини і з іншими арабськими сусідами по Перській затоці, і з Іраном. Він навіть сприяв укладенню з Тегераном атомної угоди. Через мир з Ізраїлем цю роль султанат може втратити. Султан Хайтем новий на троні й, можливо, ще не дуже готовий до ризиків, як його попередник Кабус, який помер у січні.

 

Саудівська Аравія


Королівство — найбагатша арабська країна, а через розташування там священних місць Мекка й Медина також дуже впливова з релігійного погляду. Якщо вона встановить зв’язки з Ізраїлем, можна буде вважати, що держава Ізраїль майже перемогла в боротьбі за своє визнання в арабському світі. Обидві країни — основні втілення ворога в Ірані й самі вважають Ісламську республіку головним противником. Ріяд та Єрусалим співпрацюють у військовій сфері й обмінюються інформацією спецслужб. А те, що мир з Ізраїлем уклав Бахрейн, може бути сигналом із боку саудів, адже мала острівна держава є своєрідним саудівським протекторатом. Однак хоча два роки тому 35-річний крон-принц Мухаммад ібн Салман в інтерв’ю наголосив на праві ізраїльтян на власну країну, його 84-річний батько Салман є проти­вником швидкого визнання. Ще й тому, що тоді палестинці втратять свого останнього впливового союзника.

 

Читайте також: Війна в Лівії: середземноморський вузол

 

У Європі ентузіазму небагато


«Араби ніколи не втрачають шансу втратити шанс», — якось розчаровано сказав міністр закордонних справ Ізраїлю Абба Ебан у 1973 році, коли арабські країни були не готові укладати мир навіть після трьох програних державі Ізраїль воєн. Зараз ця гостра фраза, імовірно, втратила актуальність, особливо нині, коли ОАЕ і Бахрейн уклали мир з Ізраїлем. І на відміну від попередньої ситуації з Єгиптом і Йорданією, Ізраїлю не довелося повертати території.
Так обидві країни скоригували свою історичну помилку неприйняття Ізраїлю арабськими державами й визнали, що євреї не зникнуть із регіону, як на це досі сподіваються екстремісти. Це добра новина для всіх зацікавлених у мирі на Близькому Сході. Але в Європі й Німеччині її сприйняли не дуже радісно. Численні медіа систематично не звертали уваги на цю історичну подію. Або як вічно ображений на Ізраїль «знавець Близького Сходу» Міхаель Людерс, який сказав у програмі ZDF, що «палестинців зрадили і продали».

 

З одного боку, скепсис спричинило американське сприяння укладенню угоди — принаймні можна уявити, з наскільки більшим ентузіазмом її сприйняли б, якби до історичної події доклався Барак Обама, а не Дональд Трамп. А ще тому, що угода порушує те, що в Європі десятиліттями вважають священною істиною близькосхідного конфлікту: мир з ізраїльтянами спершу мають укласти палестинці, а тоді слід приєднатися всім іншим. Переконання, якого дотримувався й уряд Обами. Його колишній держсекретар Джон Керрі у 2016 році заявляв, що на сепаратний мир між Ізраїлем і арабськими країнами не варто сподіватися, доки не буде розв’язано палестинську проблему.

 

Трамп поставив цю логіку з ніг на голову, коли зробив ставку на те, що ізраїльсько-палестинський конфлікт уже не має колишнього значення в регіоні, і ця ставка зіграла. Наступною може стати Саудівська Аравія. Водночас влада палестинців займає кругову оборону у своїй відмові та стає дедалі ізольованішою, намагаючись, як видається, ігнорувати нову реальність. Так, наче досі 1973 рік. Але палестинці в конфлікті ще ніколи не втрачали шансу втратити шанс.