Політика 2020-05-08 12:44 Мельничук Віталій

Три завдання для уряду

Великий карантин серйозно вдарив по українській економіці. Частково або й повністю припинили роботу тисячі підприємств, знизилися обсяги реалізації та прибутки.

 Найбільше постраждав малий, середній і мікробізнес, понад 2 млн людей залишилися без роботи, зарплати й доходів. Суттєво зменшилися надходження до державних соціальних фондів, бюджетів держави й місцевих громад. Як наслідок, у другому кварталі очікується економічне падіння не менше 20%, що свідчить про входження країни в глибоку економічну кризу.


Та все має свій початок і кінець. Уряд ухвалив план поетапного виходу з карантину, реалізація якого розпочинається найближчими днями.


Однак економіка не відновиться сама собою, навіть якщо всі карантинні обмеження буде знято. Тим паче, що початок великого карантину збігся з початком світової економічної кризи (причини такого збігу — окреме питання для допитливих дослідників), що посилює її негативні наслідки. За оцінками Світового банку та МВФ падіння світової економіки в 2020 році становитиме не менш ніж 3% (для порівняння, зниження в час кризового 2008 року було меншим за 1%), а відновлення може затягнутися на 2–3 роки.


Що і як мав би зробити український уряд, щоб гідно вийти з нинішньої складної економічної ситуації, використати можливості, які відкриває постпандемійний період і закласти позитивну динаміку розвитку економіки країни?

 

Читайте також: Лобізм, хаос та непослідовність


Сьогодні заможні країни намагаються відновити власні економіки насамперед шляхом мобілізації великих фінансових ресурсів, запровадженням масштабних програм із підтримки виробників, податкових послаблень і заходів м’якої монетарної політики, що дає змогу кардинально збільшити пропозицію грошей через інструменти кредитування і прямого фінансування. Наприклад, держави Великої двадцятки спрямують на підтримку своїх економік понад $5 трлн. Із них $2,2 трлн припадає на США: ідеться про субсидовані й пільгові кредити та гранти для підприємств на загальну суму близько $0,9 трлн прямі виплати населенню (по $1200 кожній дорослій людині, річні доходи якої менші за $75 тис., і по $500 на кожну дитину), що разом становить понад 10% ВВП Сполучених Штатів. А також різноманітні пільгові програми кредитування бізнесу на ще більші суми. Рекордними очікуються також фіскальні програми, спрямовані на державну підтримку економіки в умовах сьогоднішньої кризи в найбільших європейських країнах: €0,5 трлн і £0,5 трлн для Німеччини й Великої Британії відповідно, що еквівалентно більш ніж 15% ВВП цих країн. До речі, величезні 15% ВВП на підтримку економіки — це, так би мовити, сьогоднішня «норма» для таких країн, як Японія, Велика Британія та Німеччина.


Українська держава має обмежені фінансові можливості для запровадження програми економічної підтримки бізнесу, громадян і місцевих громад. Бідність… Причини відомі: відсутність стратегії, багаторічна недосконала економічна політика, корупція, слабкі державні інститути, глибока технологічна відсталість, знекровлена війною економіка, войовнича некомпетентність відповідальних виконавців, імітація реформ… Однак таку програму навіть за наявності скромних ресурсів потрібно мати, щоб зробити все можливе для відновлення бізнесу, який працював до карантину, а також надати допомогу людям, які опинилися в скрутній ситуації, посприяти збереженню їхнього життя та здоров’я. У програмі слід передбачити й компенсацію ФОПам, і допомогу медицині та місцевим бюджетам, які багато втратили й тепер не мають грошей на найнеобхідніші соціальні видатки, і відтермінування сплати податків підприємцям, які зазнали найбільших втрат, і швидкі безвідсоткові кредити бізнесу для виплати зарплат та сплати комунальних платежів тощо. Такі «рятівні заходи» — поточне завдання номер один для уряду.

 

Читайте також: Лакмусовий папірець


Новітня економічна історія України свідчить: передвісником, а згодом і наслідком усіх економічних криз, які пережила країна (1998, 2008 і 2014 роки) була макроекономічна нестабільність, непідйомний розрив між державними доходами й видатками, який покривали «порожніми грошима», зростання цін, знецінення гривні й зубожіння населення. Тому друге завдання — утримати макроекономічну стабільність в умовах кризи — дуже важливе й непросте для уряду та Національного банку. Потрібно на прийнятних для країни умовах укласти угоду із МВФ і заручитися фінансовою підтримкою інших міжнародних партнерів (ЄС, США). А також знайти гроші для виплати до кінця року зовнішніх державних боргів на суму $6,4 млрд і ще $2,1 млрд для погашення ОВДП, номінованих у доларах і євро. Створити сприятливі умови і для українського бізнесу (наприклад, вилучити одіозні норми із законопроекту 1210), і для іноземних інвесторів (приміром, кардинально спростити і здешевити дозвільні процедури, особливо щодо підключення до електромереж). Дотримуватися грамотної монетарної політики, яка з одного боку, стимулюватиме економіку, а з іншого — триматиме інфляцію і курс гривні в рамках макростабільності.

 

криза — це водночас можливість відкинути все зайве: брехню, некомпетентність, фальш, імітацію, корупцію… Це нагода зосередитися на найважливішому, що відповідає національним інтересам


Третє завдання уряду — розвиток економіки. У відповідь на пандемію та світову економічну кризу країни закривають кордони і вживають небувалих протекціоністських заходів для підтримки національних економік, про що вже йшлося. До того ж, за даними німецького видання Die Welt, близько половини компаній мають намір переглянути відносини з постачальниками (особливо з Китаю) на користь надійніших пропозицій усередині країни й найближчих сусідів. Тобто світ навряд чи залишатиметься таким відкритим, як раніше, що створить і проблеми, і можливості.


У цих умовах величезного значення набуває наявність і реалізація довгострокової економічної стратегії, поєднання в ній ліберальних і стимулюючих економічних заходів, як це робили й роблять усі країни, що стали успішними. У постпандемійній ситуації без поєднання «рятівних заходів» (перше і друге завдання) з інструментами розвитку ми залишимося лише ресурсом для інших країн, що мають і реалізують такі стратегії. Далі будемо бідною країною, яка переважно експортує сировину й низькотехнологічну продукцію з малою доданою вартістю, талановитих людей і зароблені в Україні прибутки, а імпортує готові товари з високою доданою вартістю, збагачуючи інші країни та їхніх громадян.
Довгострокова економічна стратегія має бути спрямована на зростання багатства країни через збільшення прибутків бізнесу, грошових доходів громадян, зростання доходів держави й місцевих громад через збільшення доданої вартості економіки та зменшення її витратності. Якщо узагальнити, то показниками збільшення багатства є зростання ВВП і національного доходу, що розширює економічні й соціальні можливості суспільства та його громадян.

 

Читайте також: Ходіння по колу. Помилки, які знову повторює українська влада


А це означає, що вже сьогодні потрібно визначитися з пріоритетами урядової економічної політики. На думку науковців і членів Дискусійного клубу «Коло», до співзасновників якого автор має честь належати й обговорювати економічні питання впродовж останніх 10 років, пріоритетами уряду мають бути такі:
1. Підтримка галузей і конкретних виробництв, що матиме найбільший ефект за наявних у нас можливостей. Насамперед ідеться про машинобудування (ОПК, авіація, космос, суднобудування, транспортне машинобудування, агромашинобудування, автопром і компоненти, енергомашинобудування, верстатобудування); а також виробництва, спрямовані на поглиблену переробку агропродукції, лісу, руди; високі технології (ІТ, фармацевтика, біотехнології, нанотехнології, робототехніка).
2. Енергозбереження (об’єкти державної й комунальної власності, виробничий і приватний сектори, втрати в мережах).
3. Імпортозаміщення (на основі аналізу структури імпорту розробити окремі плани організації виробництва в Україні). Стимулювання експорту, зменшення імпорту (кардинальне обмеження імпорту, який здійснюється за рахунок бюджетних коштів (як негативний приклад можна згадати придбання вертольотів і катерів у Франції), тарифні й нетарифні обмеження, початок перемовин щодо покращення умов СОТ і ЗВТ тощо).
4. Ефективне адміністрування податків (навести лад у трансфертному ціноутворенні, на митниці, у ДФС, увести податок на виведений капітал замість податку на прибуток). Створення сприятливих умов для стимулювання інвестицій (мета — найпривабливіший бізнес-клімат у Європі, точки зростання індустріальних парків, ВЕЗ, прискорена амортизація основних засобів, податкові кредити в обсязі до 50% капітальних витрат на профільне виробництво тощо).
5. Збільшення пропозиції та доступності грошей для суб’єктів господарювання (кредитування за рахунок лібералізації банківського регулювання, використання державних гарантій для фінансування іпотеки, зниження облікової ставки до оптимальної тощо). Ефективне банківське регулювання, спрямоване на реалізацію пріоритетів економічної політики.
6. Лібералізація трудового законодавства, адаптація трудових мігрантів, швидке створення робочих місць (у галузі медичного обслуговування й опіки про літніх людей, а також у сферах агропереробки, лісового господарства, реабілітації забруднених територій, будівництва й відновлення транспортної інфраструктури, енергомодернізації тощо).


Ситуація нині непроста: розпочалася глибока економічна криза, що, на думку провідних фахівців світу, співставна із Великою депресією 1930-х років. Проте криза — це водночас можливість відкинути все зайве: брехню, некомпетентність, фальш, імітацію, корупцію… Це нагода зосередитися на найважливішому, що відповідає національним інтересам країни і громадян, можливість закласти фундамент майбутнього розвитку, добробуту й багатства держави та її громадян.