Історія 2020-05-08 12:36 Михайло Якубович

Перекласти неперекладне

Як світ читає арабський Коран

Дещо умовний, але водночас показовий сервіс Google Trends, що дає змогу відстежувати пошукові запити користувачів від 2004 року, нині став непоганим джерелом для соціологів релігії. Наприклад, якщо ввести в пошукову стрічку різними мовами слова «Біблія» чи «молитва», то можна спостерегти, що в лютому — квітні цього року їх шукали більше разів, аніж у такий самий час торік. Не стали винятком і ключові слова ісламу: «Коран» і «Аллах» (також різними мовами): як пошукові терміни вони значно піднялися в рейтингу, і якщо уважно глянути на графік, то їхній підйом у нинішньому березні — квітні навіть дещо більший, аніж щороку в Рамадан. Священний місяць посту вже почався (цьогоріч від 24 квітня), але, судячи з усього, чимало мусульман духовно почали готуватися до нього значно раніше, ніж зазвичай. Тим паче, що в багатьох країнах ісламського світу двері мечетей вочевидь залишаться зачиненими, а про традиційні іфтари (публічне розговіння) чи навіть звичні гостини багатьом доведеться лише згадувати. Навіть попри те, що мусульмани чи не найбільш законослухняно відреагували на загрозу і припинили обов’язкові за звичайних умов колективні намази в мечетях. Вочевидь, для майбутніх антропологів релігії тематика віри в умовах епідемії колись стане важливим і перспективним напрямом дослідження.


Утім, Коран цікавий не лише мусульманам. Цю книгу перекладали й публікували задовго до того, як у більшості європейських міст жінки в хіджабах і східні чоловіки з довгими бородами стали невід’ємною складовою антропного ландшафту. Ба більше, першими перекладачами Корану на «не-мусульманські мови» (тобто ті, серед носіїв яких майже не було мусульман) стали переконані християнські апологети. Уже в VIII ст. у Сирії з’явився грецький переклад Корану, і ним користувалися тогочасні православні полемісти, а в 1143 році клірик Роберт Кетонський переклав Коран на латину. Чому так сталося? Чим був викликаний інтерес до Корану? Хто й чому його перекладав, як це роблять сьогодні й наскільки взагалі важливий переклад?

 

В ім’я полеміки


Домінує думка, що перекласти Коран узагалі неможливо. Саме тому поняття «канонічного» чи «авторизованого» перекладу в ісламі навіть не постає (хоча інколи й уживається в сенсі якогось «узгодженого» певними авторитетами тексту), адже в такому разі «канонічним» можна вважати тільки оригінал. Тобто якщо арабський текст перекладають на іншу мову, він уже не є Кораном як таким (до речі, арабську мову в ісламі не вважають якоюсь особливо «сакральною»). Так, «любіть арабів за три речі: за те, що я араб, що арабською дано Коран і що в раю говорять арабською», начебто казав Мухаммад (чимало ісламських учених, утім, сумніваються в достовірності цього висловлювання), але та сама ісламська традиція не забороняє звертися з молитвами до Бога іншими мовами.

 

Читайте також: Арабський світ: Магічна культура чи втрачена цивілізація?

 

Єдина умова: читання Корану й відповідних формул арабською в самому намазі (щоденній п’ятиразовій молитві). До речі, цікавий мовний парадокс: слово «намаз», що активно побутує в тюркському і слов’янському світах, зовсім не коранічне (оригінально ця практика називається салят) і походить із перської мови, де означає «поклон» (порівняйте з відомим індійським вітанням «намас те»: «уклін тобі»). Тому зважаючи на доктрину «непідробності» Корану, тобто неможливості відтворення ні змісту, ні стилю, ситуація тут дещо відрізняється від, наприклад, перекладів Біблії, де в багатьох конфесіях (тому-таки православ’ї) сам «оригінал» уже є перекладом, як у випадку із грекомовним текстом Старого Завіту (так званою «Септуаґінтою»). Але якщо в християнстві Боже слово — це передусім сам Логос-Христос, а Євангеліє певною мірою — лише «добра новина» про «Спасителя», то в ісламі це і є Коран, власне «Божественне одкровення», яке викладає волю Творця. Що, безперечно, за підходом наближає Коран до єврейської Тори.


Але Тора, на відміну від Корану, орієнтована на один конкретний народ, натомість Коран вустами Мухаммада говорить: «О люди! Я — посланець Аллаха до всіх вас». Тому мусульманський світ, де араби втратили більшість уже в перших століттях, дуже швидко почав відтворювати коранічне знання іншими мовами: до нас дійшли тисячі (без перебільшення) рукописів Корану, де між рядками арабського тексту містилися пояснення перською, османською, урду й іншими мовами мусульманського світу; не стали винятком навіть татари Великого князівства Литовського, які вже в XVI ст. переклали Коран на польську й за тією самою традицією записували його арабськими літерами поруч із оригіналом. Називали це, щоправда, не «перекладом», а «тлумаченням» (тафсір), за аналогією до розлогих арабомовних коментарів до Корану (є тафсіри, які нині виходять у 10, 20 й навіть 30 великих томах).


Натомість європейці, яким Коран був потрібен передусім із полемічною метою (показати своєму люду, що іслам начебто не «Божественна релігія», а якась «квазіхристиянська» єресь), намагалися «викрити» історичні «неточності» й насамперед розбіжності з Біблією. Так тривало аж до початку активної колонізаторської доби. Наприклад, Джордж Сейл (1697–1736), який був редактором перекладу Нового Завіту арабською, також переклав Коран, додавши до нього доволі полемічну передмову. Взагалі, ще в 1698 році у Великій Британії було створено Товариство пропагування християнського знання (Society for Promoting Christian Knowledge), членом якого був і Джордж Сейл і яке в наступні 300 років свого існування зробило чимало для розвитку «християнської кораністики». Зокрема на початку ХХ ст. Товариство сприяло появі кількох «місіонерських» перекладів Корану африканськими мовами (суахілі та ін.). Ці переклади робили з метою навернення мусульман до християнської віри, у них спеціально підкреслювали, що, мовляв, іслам також містить історію Христа, як і Євангеліє, просто мусульмани «не так» її розуміють. Цікаво, що вже наприкінці ХХ ст., коли доба місіонерських перекладів відійшла через появу інших, з’явилися «ісламізовані» переклади біблійних текстів («Євангеліє для мусульман»), які спиралися на ті самі принципи. А книжка «Справжні джерела Корану» Клера Тісдала, яку Товариство видало ще в 1902-му, взагалі бачила в Корані суміш юдейських, зороастрійських і християнських вірувань — власне, погляд, що досі не зазнав суттєвих змін у традиції наукового орієнталізму.

Виклики тлумачення
Проте наукових перекладів, не пов’я­за­них із місіонерською діяльністю, у ХХ ст. значно побільшало, а наприкінці 1990-х і особливо після 2000-х (після терактів 9/11) відбувся справжній бум у появі нових і перевиданні старих інтерпретацій. Нині перелік мов, на які перекладено Коран, уже наближається до двох сотень. Досі пригадую, як у 2000-х журналістка одного з телеканалів, яка готувала сюжет про Коран, гортала одне з видань і запитувала мене: «А де тут про теракти, ну, як убивати невірних»? Справді, в уявленні деяких людей Коран на певний час став методичкою з ведення війни (і з різних причин для багатьох залишився таким досі).

 

Не читав, але полемізував. Іоаникій Галятовський не читав оригінал Корану, однак у 1683 році видав трактат «Алькоран Магометів»


Як реагувала ісламська традиція на те, що її визначальний текст почали представляти дещо не так, як апологети хотіли б? Розпад Османської імперії, згодом реформи Ататюрка, які намагалися «туркізувати» іслам (навіть замінити арабський оригінал на переклад), а також національне відродження в багатьох інших регіонах мусульманського світу вочевидь створили належні умови для появи нових перекладів. До того ж не «тлумачень», а саме перекладів у модерному розумінні. У британській на той час Індії, наприклад, з’являлися й перші «мусульманські» переклади Корану англійською: першим вважають видання 1905 року авторства Мухаммада Абд аль-Хакіма Хана, а вже за якихось 20 років таких перекладів став добрий десяток. Згодом, коли різні мусульманські групи почали використовувати переклад ще й із метою прозелітизму, утворилися важливі центри, орієнтовані саме на переклад Корану: Центр з перекладу Корану в іранському Кумі (шиїтські переклади), Центр з видання Корану ім. короля Фагда в саудівській Медині й Відділ публікацій Управління у справах релігій Турецької Республіки (сунітські переклади). Попри те що в кожній із цих інституцій напрацьовано власні підходи до перекладу й супровідних тлумачень, якогось єдиного «стандарту» в цій справді ніколи не було, тому навіть «сунітські» мусульманські переклади можуть суттєво між собою відрізнятися. До речі, цікаву справу зробила й певна фемінізація ісламської активності: якщо в першій половині ХХ ст. жіночих прізвищ серед перекладачів годі й шукати, то вже нині таких є чимало (як мінімум два російські й три англійські переклади). Та й перекладів з інших мов стало значно менше: серед популярних нині перекладів Корану майже всі здійснено з оригіналу, хоча ще 100 років тому було зовсім інакше.

 

Читайте також: Перевершити імамів


Перед якими проблемами постають перекладачі, якщо говорити про зміст і стиль? Прикладів може бути чимало, та ще більше — дискусій довкола них. Наприклад, залишати оригінальне Божественне ім’я «Аллах» чи змінювати його на «Бог» (оскільки часто можна почути такий народний парадокс, що, мовляв, християни вірять у Бога, а мусульмани — в Аллаха). А як бути з іменами пророків, які також суттєво різняться (Ісус — Іса, Авраам — Ібрагім і так далі) і головне, Коран згадує постаті, яких немає в Біблії (Гуд, Саліх та ін.)? Ба більше, у Корані представлено кілька концептів, які в принципі сучасному читачеві не дуже зрозумілі: наприклад, різні типи верблюдів, назви яких змінювалися в релігії давніх арабів залежно від плодючості й певних ритуальних дій («бахіра», «васіла», «саїба», «хаам»). «Потрібно додавати коментарі», зазвичай відповідають у таких випадках, і тому деякі переклади пересипано не лише вставками в сам текст, а й розлогими передмовами і тлумаченнями. Часто вони також можуть бути суб’єктивними або ж надто категоричними («розуміти так і лише так»), але водночас у звиклого до Біблії читача може виникнути зустрічне запитання: хіба «просто так» зрозуміти Коран неможливо? Чому «Божественне Слово» може бути так обмежене мовою й коментарями, що за межами Близького Сходу його не можна прочитати й осягнути?


Ісламська апологетика, звісно, на це має чимало відповідей, але багато моментів у перекладах Корану справді залишають питання. Наприклад, уже наболіла тема насилля. У сурі «Каяття» (9) читач бачить такі слова (якщо перекласти буквально): «А коли минуть заборонені місяці, то вбивайте багатобожників, хоч би де ви їх знайшли, беріть у полон, оточуйте їх і влаштовуйте проти них різні засідки; але якщо вони покаються, будуть звершувати молитву й давати закят, то звільніть їм шлях…» (Коран, 9:5). Як це розуміти? Можна додати простий коментар, що це слід тлумачити в історичному контексті боротьби Мухаммада із язичниками і що йдеться про «конкретних» багатобожників, але далеко не всюди такі коментарі присутні. Те саме можна сказати про досить проблемне тлумачення аяту на тему «побиття жінок» (Коран, 4:34), який у перекладі пакистанського традиціоналіста-суніта Мухаммада Такі Усмані звучить досить відверто: «Щодо жінок, непокори яких ви боїтеся, то переконуйте їх, залишайте самих на ложах і бийте їх» (…«and beat them», пер. з англ.). Водночас інший пакистанець, Мухсін Хан, дещо «пом’якшує» смисл: «… і (як крайній захід) бийте їх (легко), якщо це матиме корисний наслідок» («(and last) beat them (lightly, if it is useful)»). Натомість американська перекладачка Лале Бахтіяр перекладає зовсім інакше: «…ідіть від них» («and go away from them»). Усі ці переклади, до речі, зробили мусульмани, і другий перекладач, себто Мухсін Хан, чи не найточніше відтворив традиційне тлумачення (мовляв, «бийте, але не сильно»), проте дієслово дараба у принципі допускає кілька значень одночасно, чим і скористалася Бахтіяр.

 

Сучасний стан справ


Інший показовий приклад — дискусія довкола «Божественних властивостей». Так само, як і Біблія, Коран описує Бога досить реалістично, а тому не дивно, що там трапляються такі слова, як «рука», «лице», «очі» тощо. Але перед багатьма перекладачами був вибір: перекладати «буквально» й вислуховувати звинувачення в антропоморфізмі чи тлумачити «метафорично» й так заперечувати слова, «якими Бог описав Самого Себе». Стратегії тут можуть бути різними, але навіть серед мусульман-сунітів триває теологічна дискусія щодо цих підходів, де одну позицію представляють так звані «салафіти», а іншу — апологети, які приписують себе до «традиціоналізму», себто класичних теологічних шкіл. Знову ж таки, дискусія навряд чи суттєва для читача, адже важко уявити, щоб хтось під коранічними словами «Благословенний Той, у Чиїй руці влада…» уявив собі реальну людську руку, що належить Богові. Усі ці суперечки навіть призвели до появи маргінальних релігійних груп (зокрема «хабашитів»), які категорично заперечують усі інтерпретації Корану, крім тих, що пропонують їхні авторитети, ігнорують чимало навіть традиційних тлумачень і на цій підставі «відлучають від ісламу» мусульманських перекладачів Корану. Одначе сунітський мейнстрім загалом лояльний до перекладів. Ба більше, у багатьох мусульманських центрах світу друк і поширення перекладів Корану місцевими мовами належить до важливої місіонерської роботи, хай навіть багато перекладів і викликають чимало запитань.

 

Читайте також: Східні «голоси». Що пишуть арабські ЗМІ про Україну


Важливо пам’ятати також про стиль Корану та його літературні особливості, тобто те, що саме за цією книгою століттями опановували класичну арабську (приклади як можна перекласти). Із поетичних рядків Корану можна зробити сухий і беземоційний текст, а можна навпаки додати естетизму; недаремно ще в XIX ст. почали з’являтися поетичні переспіви аятів, як-от римований переклад Фрідріха Рюкерта німецькою (1888). Цікаво, що один із римованих перекладів російською зробив виходець з України, уродженець Житомира Теодор Шумовський (1913–2012); а ще два російські перекладачі Корану також народилися в Україні (Алєксєй Колмаков, пом. 1804 р., Бетсі Шидфар, 1928–1993). Та й чи не першим ознайомлення з повноцінним викладом ісламу східноєвропейські терени мають завдячувати українському полемісту Іоаникію Галятовському (бл. 1620–1688), автору полемічного трактату «Алькоран Магометів». До речі, саме в його книжці «Нове небо» зафіксовано першу відому пряму цитату з Корану в українській літературі (Коран, 19:17, де згадується «піднесеність Марії над жінками»). Сторінок історії, де Коран виходив далеко за межі арабського чи навіть мусульманського середовища, досить багато (зокрема й в Україні), і тому в певному сенсі навіть переклади в їхньому модерному значенні не стали чимось принципово новим. І попри те, що в ісламі допоки не сформувалися міжнародні центри на зразок Об’єднаних біблійних товариств, які намагалися б створити «узгоджений» переклад Корану (та й навряд чи це можливо, виходячи з пріоритету саме арабського тексту), певні тенденції зміщують «центр тяжіння» в країни Заходу, і чимало нових перекладів і досліджень у галузі кораністики вже друкується тут. Що, натомість, упливає й на їхнє змістове наповнення, і на відповідність сучасним трендам ісламської релігійності в умовах проживання у світських країнах.