Політика 2020-03-05 09:16 Голуб Андрій

У пошуках мізків

Вже колишній прем’єр-міністр Олексій Гончарук не запам’ятався палкими промовами під час свого перебування на чолі Кабміну.

Найбільш пам’ятний публічний виступ узагалі пов’язаний із його мовчанням. На початку січня Гончарук протягом 10 хвилин уважно слухав президента Володимира Зеленського й ствердно кивав головою майже після кожного його слова.
«Я подумав, і мені здається, що правильно буде надати шанс вам і вашому уряду, якщо ви вирішите деякі речі, які дуже важливі й турбують суспільство», — заявив тоді Зеленський. «Шанс» став реакцією на нібито бажання Гончарука піти з посади. Що, своєю чергою, сталося на тлі низки скандалів, пов’язаних із зарплатами міністрів, преміями керівникам держпідприємств та прослуховуванням самого Гончарука. 

 

У більшості тих скандалів важко знайти провину самого екс-прем’єра. Зарплати в уряді визначає не він особисто, премії за перемогу над Газпромом керівництву Нафтогазу видав також не він, а таємне прослуховування глави уряду — це взагалі кримінальна справа, і Гончарук у ній має проходити як потерпілий.

 

Читайте також: Верховна Рада затвердила новий Кабмін


Попри все це, наданий президентом «шанс» вичерпався менш як за два місяці. Увечері 4 березня під час позачергового засідання Верховної Ради Зеленський похвалив уряд Гончарука за те, що «не крали», але додав, що того недостатньо: «Це уряд нових облич, але облич замало. Потрібні нові мізки і нові серця». Після чого виступив і сам Гончарук, який також похвалився тим, що «не крали». Ще за кілька хвилин 353 нардепи додали прем’єрові та його міністрам приставку «екс».


Гончарук — один із тих, хто перебував поруч із Зеленським від початку його стрімкої політичної кар’єри. Торік у квітні він святкував перемогу чинного президента в передвиборчому штабі на Парковій алеї в Києві, згодом був призначений його радником, а пізніше очолив уряд. Він і є одним із тих, хто піднісся на вершину одночасно з кандидатом у президенти Зеленським. Таких людей довкола глави держави стає дедалі менше, і цей процес триватиме й далі.


Варто зауважити кілька фактів. Першим із близького оточення Зеленського втратив високу посаду екс-керівник Офісу президента Андрій Богдан. Він же, згідно з опитуваннями Центру Разумкова, на момент звільнення мав найгірший баланс довіри населення серед «нових облич». Другим у переліку з від’ємним балансом довіри був Гончарук. І саме він пішов на вихід другим. Захоплення громадян новою владою потроху згасає, і рано чи пізно це позначиться на рейтингу самого президента, який досі залишається високим. Історія Гончарука доводить одне: ключова роль оточення Зеленського у відверненні уваги від його персони, якщо йдеться про негатив.


Від «нових облич» Зеленський, за його ж словами, перейшов до пошуку «нових сердець» і «нових мізків». Із цим ситуація куди складніша. Численні новини з посиланням на «неназвані», але завжди «непов’язані між собою» джерела ще від кінця лютого рясніли іменами майбутніх міністрів і прем’єрів. Фактично ж правдивими виявилася хіба що половина тих варіантів, які публікували. Реально станом на вечір 4 березня у президента не змогли закрити чверть вакансій в уряді.
Новим прем’єр-міністром став Денис Шмигаль, який лише на початку лютого очолив Міністерство розвитку громад та територій. Тоді він одразу пообіцяв стрімке продовження реформи децентралізації і навіть заявив про наявність чіткого плану. І водночас у день призначення не зміг відповісти на ключове питання: реформу продовжать через зміни до Конституції чи без них? На відповідь він попросив кілька тижнів, але замість провадити реформи пішов на підвищення. На перший погляд, Шмигаль може відіграти ту саму роль, що й Гончарук. Мовчазний прем’єр-міністр, ключове завдання якого віддуватися за невдачі.

Очевидну кадрову кризу у владі символізує історія рокірування Дмитра Кулеби та Вадима Пристайка: колишній віце-прем’єр з євроінтеграції очолив МЗС і навпаки. Так і не знайшли кандидатів на посади голів Мінекономіки та аграрної політики, Міненерго, Мінкультури та Міносвіти


Новими мізками та серцями стали, наприклад, колишній міністр уряду Миколи Азарова Ілля Ємець (очолив МОЗ) і колишній заступник міністра фінансів в уряді Юлії Тимошенко Ігор Уманський (очолив Мінфін). Колись близький до мера Києва Віталія Кличка екс-секретар Київради Олексій Резніков став віце-прем’єром, міністром реінтеграції тимчасово окупованих територій, а міністром оборони за квотою президента — очільник передвиборчого штабу Ігоря Смешка Андрій Таран. Більшість «новобранців» так чи інакше засвітилися вже за часів влади Зеленського. Майже всі повторюють історію Шмигаля. Щойно призначивши на одну посаду, їх перекидають на іншу. Очевидну кадрову кризу у владі символізує історія рокірування Дмитра Кулеби та Вадима Пристайка: колишній віце-прем’єр з євроінтеграції очолив МЗС і навпаки. Так і не знайшли кандидатів на посади голів Мін­економіки та аграрної політики, Міненерго, Мінкультури та Міносвіти. Четверо міністрів лишилися у своїх кріслах: міністр інфраструктури Владислав Криклій, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, міністр юстиції Денис Малюська та голова МВС Арсен Аваков.
Останнє прізвище посідає особливе місце. 27 лютого виповнилося рівно шість років, як Аваков очолив ключове силове відомство. Зеленський для нього вже третій президент (враховуючи в. о. Олександра Турчинова). Величина антирейтингу Авакова навіть не снилася ані Богдану, ані Гончарукові. Його звинувачують у провалі реформи поліції та фальсифікації розслідувань убивств Катерини Гандзюк і Павла Шеремета. Попри все це, 4 березня Аваков звітує перед Верховною Радою у статусі силовика, звільнення якому не загрожує.

 

Читайте також: Реванш близько


Однак перезавантаження уряду — це лише початок, а не завершення великих кадрових змін. Серед перших претендентів на гучні звільнення керівник митниці Максим Нефьодов і генеральний прокурор Руслан Рябошапка. Під парламентом у день позачергового засідання відбувається також мітинг із вимогою відставки голови НАБУ Артема Ситника. Популярному в соцмережах Нефьодову на двері фактично вказав президент під час виступу перед парламентом: «Недовиконання бюджету становить 16 млрд грн, із них 13 — надходження від митниці, де оголосили боротьбу з контрабандою. Зараз виглядає так, що контрабанда в цьому бою відправила митницю в нокаут. Потрібно збирати не лайки у Facebook, а гривні до бюджету». Історія з Рябошапкою поки що повторює кейс Гончарука. Наприкінці грудня генпрокурор фактично порушив закон, коли домігся звільнення обвинувачених у розстрілах на Майдані екс-беркутівців задля видачі їх Росії в обмін на українських полонених. Успіх обміну був ключовим для збереження популярності Зеленського. А через два місяці після того депутат від «Слуги народу» Олександр Бакумов ініціює зміну порядку денного Комітету з питань правоохоронної діяльності задля розгляду постанови про недовіру Рябошапці. Документ представляє його однопартієць Максим Бужанський, під ним уже підписалися 227 нардепів. Комітет, у якому більшість також становлять «слуги», підтримує винесення постанови в сесійну залу. Її не розглянули 4 березня тільки тому, що це не передбачено Регламентом. При цьому нове позачергове засідання з єдиним питанням на розгляді про недовіру генпрокурору призначили уже на 5 березня. Прокурор Рябошапка, як і Гончарук, прийшов у велику політику разом із Зеленським. Як і Гончарук, він непопулярний серед громадян і піддається критиці президента. Щоб розраховувати на інше ставлення Зеленського, вочевидь, потрібен ресурс, а не лише спільна історія. Доведено Аваковим.