Суспільство 2020-02-21 13:29 Казанський Денис

Квітучий край руйнації

Чому, попри гучні обіцянки, на звільненому Донбасі не можуть зупинити промисловий занепад

Команда чинного українського президента, який переміг на виборах багато в чому завдяки обіцянкам припинити війну на Донбасі, тепер активно демонструє своє бажання виконувати заявлену програму. Представники влади регулярно виступають із заявами про необхідність наведення мостів та побудови діалогу з жителями ОРДіЛО, а також обговорюють плани майбутньої реінтеграції непідконтрольних територій. Водночас жодних точних термінів повернення контролю над цими територіями немає, а всі розмови про його майбутнє нагадують поділ шкури невбитого ведмедя.


Свіжий приклад — недавній брифінг нового голови Офісу президента Андрія Єрмака, який вкотре розповів, що влада планує перетворити Донбас на квітучий край: «Ми повинні зробити з місця, яке сьогодні в усьому світі асоціюється з війною, справді квітучий край, де розвиватиметься економіка. Є така мрія».


Жодних конкретних термінів втілення цієї мрії Єрмак, певна річ, не назвав. І з огляду на останні новини з фронту в найближчому майбутньому таке не передбачається. Прогресу в урегулюванні конфлікту поки що не видно. Війна триває. Водночас неможливо не помітити очевидного парадоксу. На тлі обіцянок зробити з Донбасу квітучий край і розвивати тамтешню економіку українська влада чомусь цілком ігнорує складну економічну ситуацію на підконтрольній їй території регіону. Цю частину, звільнену від незаконних збройних формувань ще у 2014 році, ніхто не заважає відновлювати й розвивати вже сьогодні. Натомість там не тільки не постає «квітучий край», а, навпаки, посилюються деградація та розруха.

 

Читайте також: «Звільнення» від шахт


Наприклад, у багатостраждальному Лисичанську, який у минулому був розвиненим промисловим центром Луганської області, сьогодні пиляють на брухт одне з останніх підприємств — державний скляний завод «Пролетарій». І попри те що підприємство контролюється урядом і відповідальним за нього є Міністерство економічного розвитку, зупиняти знищення чомусь ніхто не поспішає.

 

У «Пролетарія» важка й сумна історія. У минулому це велике виробництво, на якому працювали тисячі людей. У 1990-х завод вистояв, зате не зміг пережити «стабільність» Януковича і в 2013-му зупинився. Довгий час цілісний майновий комплекс «Пролетарія» орендували структури, підконтрольні депутатові від ОПЗЖ, колишньому мерові Лисичанська Сергію Дунаєву (близький соратник Юрія Бойка). Фірма-орендар називалася ПАТ «Пролетарій» і спочатку керувала заводом більш-менш успішно. Однак у 2011–2013 роках вона накопичила борги за газ та електроенергію, набрала в банках кредитів, а платити за них відмовилася. Таким чином завод став заручником свого орендаря й потрапив через нього в боргову яму. Виробництво було паралізоване. Структури Дунаєва почали вирізати активи заводу на брухт. Та оскільки об’єкт залишався в державній власності, орендар мав отримати дозвіл на списання активів у Фонду держмайна. На початку 2014-го в країні сталася революція, і нова влада такого дозволу не давала. Але Дунаєв знайшов вихід із ситуації й домігся свого через Господарський суд Луганської області (рішення від 7 травня 2014 року). У той час центральна влада Луганськ уже фактично не контролювала, тож дозвіл на розпил активів підприємства фактично дало угруповання «ЛНР». Проте згаданого судового рішення ніхто не скасовував. І воно започаткувало знищення «Пролетарія».


Кілька років довкола заводу тривали судові процеси: кредитори намагалися стягнути борги. Закінчилося тим, що у 2017-му ПАТ «Пролетарій» рішенням суду було визнано банкрутом, а його цілісний майновий комплекс повернувся під контроль держави. Здавалося, після цього уряду ніщо не заважало поставити крапку в поневіряннях склозаводу й нарешті відновити його роботу. Натомість було дано згоду на його остаточне знищення.

 

Читайте також: Синдром раптової смерті

 

У березні 2019 року тодішній міністр економічного розвитку Степан Кубів у листі депутатам Лисичанської міської ради пояснив, що держава не відновлюватиме підприємство, адже воно міститься дуже близько до лінії фронту. «Наявні умови розташування виробництва за менш ніж 150 км від лінії бойових дій, вартість і тривалість відновлювальних робіт, неконкурентність кінцевого продукту унеможливлюють подальше використання цілісного майнового комплексу склозаводу«Пролетарій» за основним призначенням», — ішлося в листі.

 

Однак улітку 2019-го, як відомо, влада в країні змінилася. Уряд Володимира Гройсмана разом із міністром Кубівим пішов у відставку. А нова команда проголосила курс на перетворення Донбасу на «квітучий край». Здавалося, після цього в долі «Пролетарію» мали статися позитивні зрушення. Та обіцянки влади відновити економічний потенціал регіону розійшлися з ділом. Знищення заводу тривало.

 

У лютому цього року з’явилися фотографії, на яких добре видно, у якому стані нині цехи «Пролетарія». Подекуди обладнання цілком демонтовано й вивезено. Верстати, рейки, металоконструкції і взагалі все, що тільки можна, ріжуть зваркою й здають у пункти прийому чорного брухту. Очевидно, зовсім скоро від індустріального гіганта залишаться тільки порожні приміщення випотрошених цехів. І списати це свавілля на попередників, як люблять робити українські політики, вже не вийде.

 

Читайте також: Допомогти Росії утримувати ОРДіЛО?

 

Символічно, що остаточна утилізація містоутворюючого заводу відбувається під радісні обіцянки влади відроджувати Донбас. Маючи перед очима цей сумний приклад, складно повірити в те, що уряд справді має такі плани.
Відновити виробництво скла на «Пролетарії» — завдання не надто складне і надмірних витрат не потребує. За оцінками того самого Кубіва, наведеними в його листі, вартість передпускових робіт на заводі не перевищує 30–40 млн грн. Вклавши кілька сотень мільйонів гривень, можна було закупити нове обладнання. Для держави це цілком посильний обсяг інвестицій.

 

Звичайно, підприємство навряд чи змогло б виробляти колишні обсяги продукції. Але навіть частковий його запуск із відновленням хоча б кількох десятків робочих місць став би справжнім проривом для міста. Для злиденного, пограбованого Лисичанська це був би прецедент, який показав би, що нова влада справді планує піднімати економіку. Весь регіон дістав би зрозумілий і гучний меседж: епоха розвалу промисловості минула, намітився новий тренд на відродження. Поза сумнівом, звістка про відновлення «Пролетарія» після довгого простою швидко дійшла б і до окупованих територій. І для населення ОРДіЛО це був би очевидний та незаперечний аргумент на користь України.
Утім, на запуск «Пролетарія» грошей, на жаль, не знайшлося. А це означає, що всі обіцянки перетворити Донбас на квітучий край — порожні слова, яким не буде віри. Доводити серйозність своїх намірів треба ділом. А з цим у нинішнього уряду поки що проблеми.