Наука 2020-02-28 10:48 Ксенія Фукс

Хочете про це поговорити?

За даними дослідження Світового банку, в Україні кожен третій має психічний розлад.

При цьому близько 80% позбавлені необхідної підтримки. Причин багато: недостатньо розвинена психіатрична інфраструктура, висока вартість послуг, брак психотерапевтів у країні. Але найпоширенішими причинами залишаються недостатній рівень поінформованості населення, певна стигматизація та упередження щодо звернення до психотерапевтичної допомоги. На думку керівника Центру психосоматики та психологічної реабілітації Університетської клініки ХНМУ професора Володимира Коростія, тема психічного здоров’я непопулярна в суспільстві, про це мало говорять. Це стосується і фахівців, і людей із певним досвідом лікування психічних захворювань. А якщо немає інформації, отже, відсутнє й розуміння, що та сама депресія — хвороба, яку потрібно лікувати. Як наслідок — певна раціоналізація на кшталт «так воно і має бути, ми до того звикли».

 

Але похід на консультацію до психотерапевта не робить із нас психів і не вносить автоматично до списку ненормальних. Часто ми не можемо самотужки впоратися з депресивним станом, порушенням працездатності чи активності. Саме в таких випадках треба звертатися за професійною консультацією. Які ж тривожні дзвіночки нашої психіки не варто ігнорувати?

 

Читайте також: Йоганнес Шваліна: «Вирішення конфліктів сьогодення починається тоді, коли щодо трагедій минулого порушують мовчання»

 

Психотерапевт Ігор Огданський виділяє такі:
▶ тривала втрата звичних інтересів, що відчувається як дискомфорт;
▶ порушення сну та харчування, втрата апетиту, що не пов’язана з фізіологічними проблемами;
▶ постійна втома, яка не зникає навіть після достатнього сну;
▶ апатія, швидка стомлюваність без особливих причин;
▶ нещодавно пережита травма, яка постійно бентежить;
▶ емоційний дискомфорт, коли думаєте про сенс життя.

 

За наявності таких симптомів однозначно краще звернутися за кваліфікованою допомогою. І тут постає ще одне питання: а як обрати правильну допомогу й правильного психотерапевта. Насамперед слід пересвідчитися в наявності відповідної освіти та необхідної кваліфікації, сертифікатів, дипломів тощо, бо «спеціалістів» без відповідного фаху сьогодні не бракує. Спеціалізацію слід визначати з огляду на симптоми. Порадьтеся зі своїм терапевтом, якщо маєте психосоматичні проблеми (хронічний біль, скарги на серце). Спеціалізація є дуже важливим аспектом, оскільки в психології існує безліч напрямів, що передбачають застосування різних терапевтичних методів, і не всі вони будуть корисними для пацієнта, а деякі навіть посилять початкову проблему. Щоб упевнитися в професійності психотерапевта, варто запитати його про лікування загалом, а також про окремі сеанси. У будь-якому разі терапія має бути структурованою. У кваліфікованого спеціаліста має бути чіткий план, який складається після оцінки ситуації. Загалом оцінюються перші два сеанси й на основі отриманих результатів визначаються цілі та засоби їх досягнення. Під час перших сеансів доречно запитувати про методи терапії.

 

Тема психічного здоров’я досить непопулярна в суспільстві. Ми мало про це говоримо. Це стосується і фахівців, і людей, які мають певний досвід лікування психіатричних захворювань


Не менш важливим є особистісний момент, або так звана хімія, яка має виникнути між клієнтом і психотерапевтом. Психотерапія — це дуже тонка робота, і питання довіри та комфорту не є другорядним. Якщо, попри компетенцію та сертифікати, ви не відчули довіри на першому сеансі, завжди можна звернутися до іншого фахівця. Наприклад, з’явилося відчуття, що ви не можете сказати терапевтові все, що непокоїть, отже, це не ваш терапевт. Водночас у когось можуть у принципі виникати труднощі з тим, щоб відкриватися іншим людям (наприклад, ви маєте соціальні страхи чи скептично налаштовані до психотерапевтичної допомоги). Тоді є сенс спочатку спробувати вступити в процес терапії й створити найкращі умови, оскільки без взаємних зусиль налагодити конструктивну співпрацю неможливо з будь-яким спеціалістом.


На сьогодні застосовується як вже успішно зарекомендована класична психотерапія, так і нові практики. До класичних методів належать психоаналіз та психодинаміка, когнітивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія, системна терапія тощо. З-поміж нових методик доктор медичних наук Сюзанна Каппес з Інституту психотерапевтичної освіти та навчання міста Ганновер виділяє терапію психотравм, орієнтовану на ідентичність (Identitätsorientierte Psychotraumatheorie), терапію прийнят­тя та відповідальності (Acceptance and Сommitment Тherapy), тілесну терапію, позитивну психотерапію, терапію усвідомленості та фокусовану терапію співчуття. Звісно, сучасних методів значно більше. Але зупинимося на трьох останніх, які дедалі більше застосовуються на практиці.


Читайте також: Суть страху


В основі позитивної психотерапії лежить активізація ресурсів пацієнта. Вона виникла в Сполучених Штатах з позитивної психології, яка ставить позитив на перший план. Представники позитивної психології Носсрат Пезешкіан і Мартін Селіґман, наприклад, запитують: що робить життя цінним? Як люди стають щасливими? Які якості підтримують людину психічно здоровою і як їх можна розвивати? Ці питання не нові, оскільки античні філософи, такі як Сократ, Платон, Епікур та Арістотель, також переймалися ними, як і академічна психологія. Засновники позитивної психотерапії стверджують, що найпоширеніші форми психотерапії зосереджуються майже виключно на симптомах захворювання та їх усуненні, нехтуючи позитивними силами пацієнта. Після активізації власних ресурсів людина може вилікувати себе або симптоми зникнуть самостійно. На основі цих теоретичних припущень засновники позитивної психотерапії розробили спеціальні вправи, які передбачають активізацію або зміни в мисленні та поведінці. Наприклад, це може бути запис трьох позитивних вражень щодня або пошук особливих талантів людини, заохочення її до творчості та виявлення своїх талантів. Особливістю позитивної психотерапії є її транскультурний підхід, згідно з яким людину слід сприймати не лише як ізольовану особу — треба враховувати її взаємини, походження, культурні звички тощо.


Останнім часом зростає також інтерес до так званої терапії співчуття (Compassion Focused Therapy), заснованої британським клінічним психологом Полом Ґілбертом. Важливим її інструментом є розвиток співчуття до себе та інших. Вона покликана допомагати людям, які потерпають від високого рівня самокритики й сорому. Терапія співчуття використовує дослідження та інструменти не лише з психології, а й із теорії еволюції, нейронауки та буддизму. Ґілберт зауважив, що пацієнти, які мали важкі психічні розлади та травматичні переживання в дитинстві, часто соромляться свого досвіду й ставляться до себе зі зневагою, почуваються небажаними в суспільстві й намагаються регулювати свої негативні почуття, критикуючи себе й завдаючи таким чином собі ще більшої шкоди. Вони не здатні заспокоювати себе й не мають співчуття до себе та інших. На думку Ґілберта, цим пацієнтам можна допомогти, навчивши їх будувати безпеку та комфорт усередині себе, а також приймати й виявляти такі почуття, як радість, любов, доброта, співчуття до себе. Терапія орієнтована на увагу, міркування та роздуми, поведінку, емоції, мотиви та внутрішні образи. Такий підхід спочатку був зосереджений на використанні співчуття при складних психічних розладах, основаних на соромі, але з часом його стали застосовувати й за наявності інших симптомів, таких як тривожність, розлади харчової поведінки, травми або психози.

 

Читайте також: Повернутись з війни за методикою Стена Ґрофа


Ще один вид новітньої терапії, яка перетворюється вже на своєрідний стиль життя, — терапія усвідомленості (Mindfulness-Based Cognitive Therapy), яку розробив Джон Кабат-Зінн, адаптувавши буддистські вчення до західного світу. Він визначив усвідомленість як особливу форму контролю уваги: у цей момент (present moment), навмисно (on purpose) та неупереджено (non-judgemental). У повсякденному житті наша увага не завжди відповідає цим характеристикам, а в контексті психічних розладів вона особливо фрагментарна та нестабільна. Але завдяки спеціальним вправам (наприклад, дихальна медитація, так зване сканування тіла) її можна тренувати та поглиблювати. Ці практики орієнтовані на людей без важкої клінічної картини, але які вже переживали депресивні епізоди. Така терапія використовується більше як профілактичний засіб для запобігання депресії та її рецидивам.


Звісно, жоден із наявних методів психотерапії не є універсальним. Вибір залежить від ваших особистих потреб. Утім, разом із кваліфікованим терапевтом можна знайти оптимальну терапію саме для вас. Головне для себе зрозуміти, що психотерапія — це не вирок. Вона допомагає усвідомлювати, що відбувається в нашому житті.