Світ 2020-02-17 10:26 Олександр Турчинов

Уроки протестантизму

Чи здатне сучасне християнство відповідати на виклики сьогодення

У середні віки публічне судилище інквізиції, оприлюднення вироків і страту єретиків називали аутодафе. Буквально з португальської (auto-da-fé) це означає акт, або подвиг, віри. Отже, для одних подвигом їхньої віри, суттю їхніх переконань і моралі було засудити й спалити на вогнищі інакомислячого. Для інших — прийняти мученицьку смерть за свої принципи й ідеали. Здавалося б, на боці тих, хто відправляв на вогнище, була вся міць світу. Але плоди істинного подвигу віри неможливо знищити, вони далі живуть, діють і перемагають після смерті того, хто його здійснив. Інквізиція почила в бозі, але вийшли на передній план і стали домінувати у світі держави, що взяли за основу для своїх законів і суспільного устрою віру, переконання та мораль спалених єретиків. Сотні непохитних мучеників стали моральним прикладом і дороговказом для тисяч пасіонаріїв, які повели за собою мільйони. Із середньовічних попелищ відродилися великі держави.
Реформація змінила Європу, змінила світ. Державне управління й економічні відносини провідних демократичних країн почали розвиватися на засадах протестантської етики. Віра й, головне, розуміння її суті змінили відносини між людьми. Особиста відповідальність перед суспільством і країною стала основою розвитку держав, що перетворилися на світових лідерів. Протягом кількох століть в Англії, США, Канаді, Швейцарії, Швеції, Норвегії, Німеччині, Голландії та багатьох інших країнах було зведено потужний фундамент, який дає змогу підтримувати парадигму розвитку цих держав навіть у наш час збоченого матеріалізму, лібералізації, секуляризації та безвір’я.

 

Читайте також: Звіт Комісії з міжнародної релігійної свободи США: Релігія як інструмент покарання


Безумовно, їхнє лідерство не вічне: тільки-но вони зруйнують свій духовний фундамент, втратять принципи й ідеали, що піднесли їх над іншими народами, тільки-но самі стануть посилати на вогнище неугодних, їх спіткає доля імперій, що занепали. На жаль, не розуміючи глобальної суті цих встановлених Творцем відносин, українська влада запозичує й навіть законодавчо імплементує брудні нашарування останнього часу, які є, по суті, лише цвіллю, що роз’їдає зведений багатьма поколіннями фундамент.

 

Віра, навіть більше, подвиг віри. Наскільки це потрібно українцям та Україні? Багато хто впевнений, що в сучасному світі можна прожити без віри. Ось тварини, наприклад, живуть без усякої віри, їм не потрібно здійснювати подвиги й боротися зі своїм інстинктом самозбереження. Поїсти, задовольнити хіть, справити нужду — чим не щасливе життя? А якщо ще й одягти модний піджак і краватку, сісти за кермо дорогого автомобіля, то ніхто й не зрозуміє, що ти тварина. Що твій бог — шлунок. Що сенс твого життя — з’їсти якомога більше собі подібних, поки не з’їли тебе. Що ти брехливий, пихатий і завжди незадоволений боягуз. Усі, крім тебе, винні у твоїх проблемах, і цих проблем стає дедалі більше. Позбавлені віри й моралі не можуть мати честь і гідність. Мужність і героїзм також не для них. У таких повністю переважають інстинкти. Не маючи віри або розгубивши її, навіть не замислюєшся, яка це велика втрата. Адже наявність віри є критерієм, що визначає наявність живої душі. Позбавившись віри, ми втрачаємо свою душу.

Серед сучасних викликів, що постають перед протестантськими церквами, є питання роботи в сучасному інформаційному, зокрема віртуальному, просторі. Сьогодні ми програємо боротьбу зі злом, брудом, агресивністю та аморальністю в глобальному інформаційному світі

 

На жаль, віра не притаманна сучасній українській еліті. Вона неприйнятна для підконтрольних українських засобів масової інформації, що створюють віртуальну дійсність, наповнену брудом, пороком і неправдою. Віра невигідна багатьом нашим підприємцям, дратує тих, хто повинен охороняти закон, утім, як і сам закон. Вона незрозуміла й огидна обивателям незалежно від їхнього добробуту. Що ж заповнює моральну порожнечу? Тільки безвір’я і страх.

 

Можна написати наймудрішу програму. Але хто її виконуватиме? Хто розбудовуватиме країну? Люди, які в будь-який момент, щойно з’явиться можливість, розтягнуть по своїх приватних оселях усі будівельні матеріали? Найнаочніший приклад: Північна і Південна Корея. Усім добре відома глибина прірви в розвитку між цими країнами, у яких живе один народ. Але мало хто знає, що в другій половині минулого століття Південна Корея почала свій розвиток, ставши християнською країною. Усі знають про її «економічне диво», про новітні технології, що не мають аналогів в інших країнах. Але мало кому відомо про південнокорейські протестантські церкви, де можуть перебувати одночасно 10 тис. прочан, де щодня в кілька змін ведеться служба, оскільки храми не можуть умістити всіх охочих. Тому ключовими є не програми, а люди. Без справжньої віри, духовного фундаменту й переосмислення свого життя ми ніколи нічого путнього не побудуємо: не переможемо корупцію і соціальну апатію, не створимо могутню, вільну, демократичну державу.

 

Читайте також: Шон Кейсі: «Взаємини президента та релігійного лідера завжди є предметом для дебатів»

 

Є ще одна важлива історична закономірність: бездуховна держава здатна існувати тільки в умовах тоталітарної моделі! Тобто бездуховність рано чи пізно породжує диктатуру. Це відбувається тому, що у нерелігійних, бездуховних особистостей головними спонукальними мотивами можуть бути тільки жадібність і страх. Страх замінює мораль, підмінює закон, убиває душу, робить життя спустошеним і нестерпним. Аморальна влада може існувати лише в аморальному суспільстві. Аморальних людей, які керуються інстинктами та страхом, легко залякати й пограбувати. Ними легко маніпулювати.

 

Основним досягненням Реформації, протестантської моделі розвитку суспільства, є вичавлювання рабського страху через виховання в людини відповідальності перед Богом і суспільством. Саме Реформація і заклала парадигму формування громадянського суспільства. Протестантська всезагальність священства, обрання пасторів церковними громадами стали потужною альтернативою середньовічній феодальній системі церковної влади, де папа або патріарх були для церкви царями-імператорами, а ієрархи — князями й помісними феодалами. Відмова від феодалізму в церковних відносинах привела до руйнування феодалізму й у суспільних зв’язках. Страх насильства та покарання замінили віра та громадянська позиція. Переклад Біблії рідними для багатьох націй і народностей мовами, стимулювання грамотності й освіченості, індивідуальність та особиста відповідальність стали основою побудови нових економічних відносин і стрімкого економічного розвитку.

 

Ослаблення віри та впливу церкви призводить у сучасних країнах до руйнування основ, що закладалися протягом п’яти століть. Приватність та індивідуальність вичавлюються сьогодні загальною підозрілістю й недовірою через тотальний контроль в усіх сферах життєдіяльності людини. Зі збереженням або відтворенням духовного фундаменту пов’язане не тільки вирішення проблем, спричинених корупцією, насильством, бандитизмом, усілякими соціально-економічними кризами, а й збереження вільних, демократичних суспільних відносин. Альтернатива цьому — сповзання людства до систем тотального контролю та жорстокої регламентації державою соціальних, економічних і політичних відносин.
Відсутність віри знову намагаються замінити страхом невідворотності й жорстокості покарання. Відповідальність кожного за ухвалені рішення та вчинки перед Богом, суспільством і родиною намагаються підмінити відстеженням і контролем жорстко регламентованих дій в обмеженому всілякими нормативними актами соціально-економічному просторі. Культ споживання, уніфікація й інтернаціоналізація, зникнення морально-етичних бар’єрів у зростаючому з космічною швидкістю інформаційному потоці призводять до стрімкого руйнування створених Реформацією основ сучасного суспільства. Віртуальність підміняє реальність. Деперсоналізація електронного спілкування знімає моральні бар’єри, тиражуючи агресивність, жорстокість, по­пулізм і некомпетентність.

 

Читайте також: Релігійний огляд: Закон про зміну церковної юрисдикції та найбільший релігійний фестиваль світу

 

Серед сучасних викликів, що постають перед протестантськими церквами, є питання роботи в сучасному інформаційному, зокрема віртуальному, просторі. Сьогодні ми програємо боротьбу зі злом, брудом, агресивністю та аморальністю в глобальному інформаційному світі, який штучно позбавлений оціночних критеріїв добра і зла. З огляду на зростання його впливу на всі сфери людської діяльності це дуже небезпечна тенденція. Без активної присутності в інформаційному просторі, без опанування протестантськими церквами сучасних інформаційних технологій ми будемо не готові до нашої головної битви.

 

Усі біблійні попередження проявляються в нашому житті. Відбувається підміна понять і фундаментальних принципів. Людям дають вільний доступ до наркотиків, право на аборти, евтаназію, усілякі збочення і деградацію, видаючи це за свободу. Свободу на самознищення. Замість Богом даного права на життя людям нав’язують право на смерть! У результаті накинуті нині парадигми розвитку стають передвісниками апокаліптичних процесів розкладання суспільства традиційних цінностей і втрати зв’язку людей із їхнім Творцем. До чого все це може привести людство, детально описано в Об’явленні св. Іоана Богослова. Тому без відбудови та збереження духовного фундаменту, без відновлення стосунків людини з її Творцем перемогти кризи, соціальні хвороби та моральну деградацію неможливо. Цього вчить Біблія, це доводить досвід Реформації і всієї історії розвитку людства.

 

Реформація вивела людське суспільство з цивілізаційного глухого кута. Розуміння її фундаментальних ідей запобіжить перетворенню постіндустріальної цивілізації на цивілізацію розкладання та самознищення. Але для протистояння цим масштабним загрозам і викликам потрібно перейти від конкуренції християнських конфесій як протестантського сегмента, так і ортодоксального до координації спільних зусиль для відновлення авторитету та лідерських позицій християнства в суспільстві й протидії деструктивним руйнівним процесам в сучасному світі.

 

У церквах не може відбутися уніфікація догматики відповідно до деяких екуменістичних ініціатив. Це не потрібно, та й неможливо. Водночас сьогодні немає альтернативи координації та єднанню зусиль усіх християн і в Україні, і в усьому світі.