Світ 2020-01-31 17:53 Бартош Вегларчик , Пйотр Казанецький
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Не віддавайте нас на поталу путінській брехні!

Два польські журналісти обурені найсвіжішим маневром Владіміра Путіна, який хоче перекласти на Польщу частину відповідальності за початок Другої світової війни. Вони застерігають перед деструктивною силою російського історичного ревізіонізму

Росія веде проти Польщі потужну дезінформаційну кампанію. Мета — зробити країну співвідповідальною за трагедію Другої світової і таким чином зламати єдність Заходу. Європа має цьому протистояти й виступати єдиним фронтом.

 

Днями в Єрусалимі Владімір Путін виступав на заході, який із нагоди 75-ї річниці визволення концентраційного табору Аушвіц організував близький до Кремля олігарх. Президент Польщі відмовився від участі, бо його хоч і запросили, але без надання слова. Натомість говорив Путін і безкарно нав’язував свою версію європейської історії. Ту, в якій Росія завжди хороша, а Польща завжди погана. Російський президент називав польських передвоєнних дипломатів «свинями» й звинувачував тодішній уряд у співпраці з Третім Райхом. Російські політики мов за сигналом стали закидати Польщі співвідповідальність за розв’язання Другої світової і жахи Голокосту.

 

Жодне історичне знання не дається суспільствам раз і назавжди. У кожній країні акценти в цьому знанні розставлені по-різному, і з плином часу вони розвиваються в політичному та соціальному полі. Навіть початок і кінець Другої світової в різних частинах світу сприймається неоднаково. Для більшої частини Європи війна почалася 1 вересня нападом Німеччини на Польщу. Але для китайців її початком був японський напад на Маньчжурію 7 липня 1937 року, а для росіян — німецька агресія проти СРСР 22 червня 1941-го. Для Європи війна закінчилася капітуляцією Берліна 8 травня 1945 року, для США та Японії — 2 вересня 1945-го. Факти неспростовні, але історія є їх нескінченною і безперервною інтерпретацією, яка робить із них різні висновки й рішення. Коли свого часу в Берліні тривала дискусія про зведення пам’ятника замордованим євреям Європи, американський професор Джеймс Янґ, член установчої комісії, сказав, що, можливо, було б краще безкінечно організовувати конкурси, ніж врешті встановити пам’ятник.

 

Читайте також: Історія на порядку денному

 

Байдуже, що зараз каже польський уряд, більшість поляків відкриті до дискусії про їхнє місце в історії та роль під час Другої світової війни. Ми нація, яка любить історію. Блискуче продаються історичні книжки, а відкриті за останні 15 років історичні музеї мають рекордну відвідуваність. Насправді ж ідеться не про геройство чи мучеництво. Рівно 20 років тому наша країна глибоко пережила дискусію, яка почалася після виходу книжки Яна Томаша Ґросса «Сусіди». Ґросс, що 1969-го емігрував із Польщі до США, описав, як польські мешканці міста Єдвабне вбили своїх єврейських сусідів. Це сталося незабаром після приходу німців, убивали за їхньої тихої згоди. Як потім підтвердили інтенсивні дослідження Інституту національної пам’яті, прямими злочинцями були десятки поляків, які зігнали щонайменше 300 євреїв у стодолу й підпалили її. Сьогодні Єдвабне в Польщі знає кожен, хто хоч трохи цікавиться історією і дебатами.

 

Водночас з усіх національностей серед поляків найбільше праведників світу. Майже 7 тис. героїв, які, ризикуючи своїм життям (а в окупованій Польщі покаранням за допомогу євреям була смертна кара для помічника та членів його сім’ї), робили все можливе для порятунку хоча б кількох життів. «Скількох дітей ви врятували?» — запитали якось в Ірени Сендлер, однієї з найвідоміших праведниць. «Недостатньо», — відповіла вона. Але ж усі ми знаємо напис на медалі, яку вручає Яд Вашем: «Хто рятує одне життя, рятує весь світ».

 

Читайте також: Російська рулетка

 

Росія вправно, цинічно й безоглядно використовує маргінальні помутніння в історії, щоб витворити з них загальну правду. Кілька днів тому росіяни оприлюднили документи 1944 і 1945 років. Це десятки сторінок із багатьох мільйонів, які вони зберігають у своїх архівах і до яких польські історики не мають доступу. Із цих сторінок вони оприлюднили у Facebook єдине речення про те, що у Варшаві після повстання в гетто підпільна Армія Крайова (АК) «знищила євреїв, які не були знищені німцями й вижили». Його використала новинна агенція AFP, і воно пішло у світ. Однак швидко виявилося, що йшлося на про АК, а про КВ АК. Різниця між абревіатурами ось яка: АК була найбільшою армією Європи в підпіллі й навесні 1944-го налічувала 390 тис. солдатів. КВ АК була маргінальною групою в АК із щонайбільше тисячею членів. На момент написання цитованого росіянами документа вона вже була відокремлена від АК і підпорядковувалася Червоній армії. Але все це потребувало уважного вивчення і принаймні кількох пояснювальних речень. Натомість цей антипольський наклеп так і циркулює, загрожуючи інфікувати європейців.

 

Закид Польщі, мовляв, вона відповідальна за початок Другої світової війни, цілковито абсурдний навіть для поляка, скептично налаштованого до своїх співвітчизників. Якщо й виходити з того, що Польща 1930-х років була авторитарною державою з високим рівнем антисемітизму й загалом поганою політикою стосовно національних меншин, ці звинувачення в розв’язанні Другої світової є чистою брехнею. Численні німецькі політичні діячі постійно повторювали, що за найбільший в історії конфлікт відповідальна Німеччина. У кращі геополітичні часи ми навіть гірко жартували, що до ролі німецького канцлера входить і ритуальне та, можливо, нелегке зобов’язання постійно нагадувати полякам про відповідальність Німеччини за розв’язання Другої світової.

 

Читайте також: Зимове розмороження

 

А нині у свідомість росіян і європейців проникає хибна версія історії. Мовляв, якби поляки перед війною поводилися, як росіяни, і Гітлер конфронтував би з Москвою, не було б війни, мільйонів загиблих і Голокосту. Однак у цій версії історії немає місця для пакту Молотова — Ріббентропа, для спільного нападу на Польщу в 1939-му росіян і німців, для росіян, які вбили тисячі польських військовополонених у Катині, для сотень тисяч європейців, висланих у сибірські табори. Немає в ній місця, врешті, і для післявоєнної радянської окупації Центральної Європи. У цій версії історії Росія — супердержава, яка завжди на боці добра. Зважаючи на економічний колапс, Путін хоче підтримувати національну гордість не як сучасне почуття, а як спогад про славну історію.

 

Європа в цій суперечці повинна виступити на боці правди. Якщо європейці від Берліна й Парижа до Лісабона дозволять Путіну переписати історію, «1984» Джорджа Орвелла стане реальністю. У разі успіху Путін не припинить нападки на Польщу. Якщо без солідаризації європейців із поляками йому це вдасться, тоді, повірте, він прийде й за ними.