Світ 2019-11-05 11:41 Володимир Заблоцький
  ▪  

Неоколоніальне суперництво. Як Росія посилює свої позиції в Африці

Росія діє в Африці комплексно й багатовекторно, а її експансія має гібридний характер

Вона пропонує зброю, найманців, атомні електростанції, інвестує у видобуток сировини, будівництво залізниць тощо. Водночас російські радники, PR-менеджери й політтехнологи активно допомагають місцевим політикам, позитивно налаштованим до РФ. Африка покликана стати місцем збагачення російського олігархату: як джерело мінералів і ринок збуту російської зброї. 
У цьому регіоні найочевиднішою є ревізія світового порядку, що існував після закінчення холодної війни: сюди прийшла велика держава, яка ніколи досі не була присутня в Африці (Китай), і повертається країна, яка була витіснена з континенту після 1991 року (Росія). І відбувається все це за рахунок не лише традиційних постколоніальних держав (Велика Британія, Франція), а й головного бенефіціара наслідків холодної війни (США). 

 

Росія сподівається на результат, який уже отримав Китай: зростання власної стагнуючої економіки, що страждає від санкцій. Зазначимо, що економіка Піднебесної зросла на 20% саме завдяки експансії в Африці. Тож РФ готова поглиблювати відносини на континенті з будь-ким, хто бажає, без огляду на історію, ідеологію та геополітичні уподобання. Москва здатна нарощувати співпрацю навіть із ворожими між собою країнами, як це відбувається з Алжиром і Марокко. Аналогічно вона діє і всередині відповідних країн. Так, у Лівії Кремль підтримує генерала Хафтара й водночас має добрі відносини з офіційно визнаним ООН урядом у Триполі, а ще без особливого розголосу підсилює сина Муаммара Каддафі як ще одного свого потенційного ставленика. 

 

Читайте також: Китай і Африка: ярмо допомоги

 

У ЦАР російські найманці, виконуючи завдання Москви, підтримують президента Туадеру й водночас використовують статус посередників для загравання з ісламістськими повстанцями, що діють на території цієї однієї з найбідніших країн світу. 

 

Відвойовування позицій 


Підтвердженням масштабності російської експансії на Чорному континенті стало проведення 23–24 жовтня Економічного форуму та саміту Росія — Африка в Сочі, який став першим таким заходом. Цьому передували інтенсивні попередні економічні й політичні консультації і контакти Москви з африканськими країнами. Саміт, у якому взяли участь делегати з усіх 54 африканських країн (зокрема, 43 на рівні перших осіб країн, президентів і прем’єр-міністрів), минув під спільним головуванням президента РФ Владіміра Путіна та президента Єгипту Фаттага аль-Сісі, який цього року очолює Африканський союз. Загалом він мав до 10 тис. учасників.


Саміт у Сочі планувався з притаманним Росії пропагандистським акцентом: як «повернення величі» Кремля на Чорний континент. Під час нього було укладено понад 50 угод на 800 млрд руб. (близько $12,5 млрд). РФ також дала країнам Африки прихованого хабаря, пробачивши їм попередні радянські борги на астрономічну для них суму $20 млрд. Також повідомлялося про рішення проводити саміти РФ і країн Африки на регулярній основі.


Кремль користується фактичним падінням зацікавленості ЄС і США Чорним континентом. Головними конкурентами Росії в Африці остаточно можуть стати Китай, який раніше заповнив вакуум, що утворився там після розпаду колишнього СРСР, а також Індія. Очевидно, що сьогодні КНР має величезний пріоритет над РФ в Африці завдяки значній економічній перевазі. Китайська активність має іншу сутність, на відміну від російської: вона менш мілітарна, а більше економічна. Що ж стосується Індії, яка активно працює в Африці, то вона має зростаючий товарооборот з африканськими країнами обсягом понад $90 млрд. Основний інтерес Делі на Чорному континенті становлять корисні копалини, насамперед уран, нафта, кам’яне вугілля, діаманти й золото. Індія також активно здійснює експансію в інших галузях, зокрема у сфері телекомунікацій. І Кремль на це має зважати, адже через економічну перевагу Індії конкурувати з нею в Африці йому складно.

 

Читайте також: Малам Умар Саїд Тудун Вада: «Найбільшою проблемою Африки є брак хороших лідерів»


Втім, Москва розглядає Африку передусім як майданчик для конфронтації із Заходом, особливо коли йдеться про безпеку. Адже в умовах Африки Кремлю легше проводити політику дестабілізації й хаосу, що має шкодити західним країнам. Хоча б тому, що в Африці це легше й дешевше зробити, ніж, наприклад, у Європі. Понад те, Росія має менше ресурсів і засобів, ніж свого часу СРСР. І загалом вона набагато слабша від Заходу, якщо порівнювати з Радянським Союзом часів холодної війни. 


Наприкінці січня 2019 року Сєрґєй Лавров відвідав країни Магрибу, зокрема Алжир, Марокко й Туніс. Основним партнером Росії тут є Алжир. Ще з квітня 2001-го між державами діє угода про стратегічне партнерство. Алжир є великим замовником російської зброї та партнером у сфері енергетики (російські компанії «Транснефть» і «Газпром» тісно співпрацю­ють із місцевим концерном Sonatrach). На початку 2019-го Росія оголосила про намір розгорнути в Алжирі виробництво легкових авто «Лада». Після Арабської весни почалося зближення РФ із Тунісом, у 2016–2017-му було підписано низку економічних угод та угоду про стратегічне партнерство. 


На початку лютого цього року генерал Томас Валднузер, який очолює Командування ЗС США в Африці (AFRICOM), свідчив комісії Сенату США з питань збройних сил, що Росія явно реалізує свою стратегію щодо північної частини Африки, південної частини НАТО та Середземного моря. Багато уваги генерал приділив також російській присутності в ЦАР. За його словами, російські компанії отримують доступ до природних ресурсів на корисних умовах, що, по суті, є формою розрахунків влади ЦАР за російську військову підтримку. Таку модель вибудовування відносин Кремль впроваджує і в інших країнах континенту.


Широка географія 


Не можна не звернути увагу на зростання кількості угод про військову співпрацю РФ з африканськими країнами. Лише у 2018-му такі угоди було укладено з Гвінеєю, Буркіна-Фасо, Бурунді, Мадагаскаром і ЦАР. На черзі нові, можливо, уже підписані в Сочі. Передусім це Нігерія, яка веде війну з формуваннями «Боко харам» і зацікавлена в придбанні літаків, вертольотів і танків. А коли США та Велика Британія у 2014 році довго тягнули з відповіддю на прохання Нігерії про надання допомоги, та звернулася до Москви.


РФ має вже понад 20 угод про військову співпрацю, зокрема з такими африканськими країнами, як Taнзанія, Еритрея, Гвінея, Буркіна-Фасо, Бурунді, Лівія, Чад, Судан, Південний Судан, ЦАР, Республіка Конго, Демократична Республіка Конго, Замбія, Зімбабве, ПАР, Мозамбік i Maдагаскар. При цьому з метою більшої привабливості російська сторона практикує безплатну для африканців підготовку в навчальних закладах РФ танкістів, артилеристів, пілотів тощо з прицілом на те, що це в перспективі ще більше прив’яже їхні країни до російського озброєння.


Крім того, 23 травня 2019-го під час візиту до Москви президента Республіки Конго Дені Сассу-Нґессо було підписано угоду, відповідно до якої Росія має відправити до цієї країни військових інструкторів для підготовки бійців конголезької армії та допомогти з ремонтом техніки й озброєння радянського виробництва. Ідеться, зокрема, про танки, артилерійські гармати та вертольоти. Нова угода може бути початком тіснішої двосторонньої військової співпраці. 

 

Читайте також: Формула постколоніального успіху


Торік на початку вересня повідомлялося про прибуття перших російських військових радників і до Мозамбіку, які мають займатися підготовкою місцевих військовиків. А вже через місяць британська The Times повідомила, що «російські найманці та військове майно прибули до Мозамбіку, щоб надати урядові країни допомогу в боротьбі з джихадистами». Йдеться про ісламістів, що діють у провінції Кабу-Делгаду на півночі країни, де є поклади газу, які має намір експортувати російська «Роснефть». Щоправда, Кремль це заперечує.


Навесні 2018 року РФ уклала з Мозамбіком угоду про розширення військової співпраці на морі, яка дозволяє кораблям російського ВМФ заходити до тамтешніх портів. Після прибуття до Мозамбіку 160 бійців російського спецназу неофіційні джерела повідомили, що кінцевою метою Росії є створення в цій африканській країні мобільної бази розвідки й постійної військово-морської бази. У 2016-му російські ЗМІ повідомляли про перемовини з Єгиптом щодо умов доступу російських військових до єгипетської військової бази в Сіді-Баррані. А наприкінці 2017 року можливість створення російської військової бази обговорювалася з президентом Судану Омаром аль-Баширом. 


Aльтернативою Судану, якщо казати про збереження російської військової присутності на Червоному морі, в Аденській затоці й у західній частині Індійського океану, може бути Еритрея. У вересні 2018-го еритрейська делегація перебувала з візитом у РФ, де було підписано угоду щодо можливості створення в еритрейському порті Ассаб логістичного центру ВМФ РФ.


Москва також підтримує контакти із Сомалілендом, іншим напівнезалежним регіоном Сомалі. В обмін на повітряно-морську військову базу в прикордонному з Джибуті місті Сайла (Зейла) вона може вдатися навіть до формального визнання незалежності цього регіону. Бази ВМС у Судані та/або Еритреї потенційно дадуть змогу Росії за потреби блокувати судноплавство в Червоному морі. А це серйозний привід для занепокоєння щонайменше американців. 
Утім, поява російської військової бази за якихось 300 км до Джидди буде небажаною з багатьох причин. Передусім Ер-Ріяд виступатиме проти такого сценарію, що становитиме загрозу для маршрутів поставок саудівської нафти та газу до Європи. Напевно, не буде задоволений цим і Пекін, який тільки нещодавно сам створив у Джибуті власну військову базу. Російський форпост також послабить позицію Ефіопії, яка є потужним військовим фактором у регіоні. А отже, напевно, проти створення російської бази буде й Судан, який вбачає в Ефіопії противагу для небажаного для себе альянсу Еритреї з Єгиптом.


Співпраця з Росією включає також питання гарантування внутрішньої безпеки та діяльності спецслужб деяких країн регіону, особливо нестабільних і керованих авторитарними режимами. Наприкінці серпня 2019 року РФ уклала з Мозамбіком угоду про взаємний захист таємної інформації, що, по суті, є прикриттям домовленості для співпраці спецслужб. Тоді ж було підписано угоду про співпрацю МВС двох країн. Цьому передувала подія, на яку не звернули уваги світові ЗМІ. 18–20 червня 2019-го під егідою Радбезу РФ у місті Уфа відбулася Безпекова конференція, у якій брали участь, зокрема, представники з африканських країн: Єгипту, Бурунді, Намібії, Демократичної Республіки Конго (ДРК), Тунісу й Танзанії. 

 

Збройні акценти


Міністерство оборони РФ зі свого боку запросило багатьох африканських лідерів на форум «Армия-2019», який одночасно є такою собі вітриною російської оборонної галузі. Під час заходу було укладено угоду між РФ та Малі про військову співпрацю.


За даними шведського осередку SIPRI, уже в 2012–2016 роках Росія стала найбільшим постачальником зброї на Африканський континент (35%), випередивши Китай (17%), США (9,6%) та Францію (6,9%). У 2018-му Москва поставила до Африки озброєнь та військової техніки на понад $2 млрд 36 млн, а загальна вартість вже укладених контрактів перевищує $50 млрд. Найбільшими реципієнтами російської зброї в Африці нині є Алжир (вертольоти, танки, підводні човни), Єгипет (бойові літаки, вертольоти, системи ППО), Ангола (бойові літаки, танки, гармати), Уганда (танки, системи ППО), а також Малі, Мозамбік, Нігерія, Судан і Руанда. У 2017-му РФ подвоїла збройний експорт до Африки порівняно з 2012-м, тобто протягом лише п’яти років. 


До якісних змін слід зарахувати намір Каїра придбати в Росії танки Т-90 з перспективою складання частини придбаних машин у Єгипті (до цього там тривала фінансована американцями програма зі складання танків М1 «Абрамс»). Дивно, але в такому разі виходить, що Єгипет, найбільший отримувач американської допомоги в регіоні (після Ізраїлю), коштом США збиратиме в себе російську бронетехніку?


На частку Рособоронекспорту припадає третина поставок зброї до країн Африки. У 2018-му РФ уклала контракти на постачання ОВТ до 20 країн Чорного континенту. Це супроводжується програмами пільгової підготовки й навчання військових та можливістю підготовки офіцерів у російських військових закладах. 


Водночас є ще важливіший, неофіційний аспект військово-політичної співпраці Росії з африканськими країнами, особливо з послабленими, глибоко дестабілізованими й зануреними в довготривалі внутрішні конфлікти або конфлікти та війни із сусідами. В Африці діють сотні російських найманців, що переймаються вирішенням широкого кола завдань як військового, так і напіввійськового характеру. Це дає змогу Кремлю втручатися в справи країн континенту й отримувати доступ до головного — корисних копалин, впливаючи на політичну ситуацію. Найманці відіграють подвійну роль: забезпечують комерційні інтереси російських фірм, передусім олігархів, і водночас представляють реальні інтереси Кремля, дозволяючи впливати на внутрішні справи країн, у яких працюють. І неважливо, яку назву має їхня структура. Ключовою фігурою тут є близький до Путіна російський олігарх Євґєній Пріґожин. Практика дій останнього нагадує ситуацію в Сирії, куди він спрямував сотні фінансованих ним найманців в обмін на концесію з експлуатації покладів вуглеводневої сировини.

 

Відчутною є й політична присутність РФ. За різними оцінками, в африканських виборчих кампаніях зазвичай можуть бути задіяні від 100 до 200 російських експертів із політичного маркетингу. Про те 20 березня повідомляв опозиційний російський ресурс «Дождь». Дехто з цих «лицарів плаща й хабаря» навіть отримав російські державні нагороди за лобіювання інтересів країни в Африці, хоча зазвичай в офіційних повідомленнях їхні прізвища з відомих причин не фігурують. За підрахунками Bloomberg, російські піарники були залучені до понад 20 виборчих кампаній в африканських країнах і сьогодні активно діють щонайменше в 10 країнах Чорного континенту: у Судані, ЦАР, Лівії, Анголі, Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, Зімбабве, ДРК та Мадагаскарі. В останньому випадку привертає увагу їхня тактика ставити на кількох кандидатів одночасно. Так, із 35 зареєстрованих кандидатів Росія підтримувала одразу шістьох (!). 

 

Читайте також: Росія в Африці: неоколоніальне суперництво

 

Бізнес-експансія 

 

У 2018 році росіяни допомогли перемогти на виборах у Зімбабве президентові Еммерсону Мнанґаґві. Опозиція повідомляла про втручання росіян у перегони, хоча офіційна влада все заперечує.


Російська допомога для Мнанґаґви, зрозуміло, не була альтруїзмом. Російські компанії отримали преференції на доступ до місцевих покладів природної сировини й на відповідні інвестиції. У січні 2019-го Еммерсон Мнанґаґва відвідав Москву й підписав там угоду про фінансову допомогу на загальну суму $267 млн і запрошення російських фірм до співпраці в енергетичному секторі. Наслідком візиту стала також заява російського АТ АЛРОСА (Алмазы — России — Саха) про повернення до Зімбабве для видобутку діамантів, а також підписання кількох інших угод, зокрема щодо видобутку платини. Нині уряд у Хараре навіть розглядає можливість обійти власний закон, що забороняє іноземним інвесторам володіти контрольним пакетом акцій компаній, які видобувають діаманти. Завдяки цьому планується збільшити видобуток діамантів із 3,5 млн каратів у 2018 році до 12 млн каратів у 2023-му. 


Активність компанії АЛРОСА в Зімбабве є прикладом експансії російського бізнесу в Африці з пошуку нових, дешевших в експлуатації покладів мінералів. Аналогічно там діють «Роснефть», ЛУКОЙЛ, «Зарубежнефть» (нафта, газ), «Русал» (алюміній, боксити) та фірми Пріґожина (золото). Незважаючи на наявність на території самої РФ великих запасів сировини, їй бракує низки рідкоземельних металів (хром, титан, марганець), а деякі з наявних покладів уже вичерпано (нікель, олово). 


Серед російських компаній — учасниць експансії РФ в Африці слід відзначити «Русал», що видобуває боксити у Гвінеї (нещодавно компанія вирішила знову відкрити там нафтопереробний завод, що не працював із 2012 року), «Роснефть», яка експлуатує нафтові й газові поля в Єгипті, Мозамбіку, Лівії та Алжирі, а також ЛУКОЙЛ, що діє в Нігерії, Гані та Камеруні. Державна компанія «Росгеология» має угоду із Суданом щодо розвідки покладів газу на шельфі Червоного моря (липень 2018-го). А 2018 року Габон запропонував додаткові права видобутку нафти російській компанії «Зарубежнефть». 

 

Коштовна допомога. За свої послуги для опальних лідерів африканських країн, як-от президент Зімбабве Еммерсон Мнанґаґва, Кремль отримує доступ до цінних ресурсів, наприклад алмазів та платини

 

У Демократичній Республіці Конго російський бізнес контролює видобуток кобальту, золота й діамантів. Пріґожинська фірма Lobaye Invest дістала право на розвідку діамантів на сімох родовищах одночасно. Дуже привабливим у цьому сенсі є Судан, який належить до найбільших в Африці видобувників золота. Тож не дивно, що концесію в Судані отримала саме пріґожинська компанія «M-Инвест». Роботи проводить її дочірня фірма Meroe Gold. У Судані також видобуває золото інше російське підприємство Kush for Exploration & Production Co. Ltd. За даними на кінець 2018-го, його власником значився Газпромбанк. А Газпром зацікавлений в участі в будівництві потужного газогону, що має поєднати багату на вуглеводні Нігерію через Алжир із Європою. Російські компанії «Норникель», «Северсталь» та Nordgold активно діють у ПАР, на Мадагаскарі, у Гвінеї та Буркіна-Фасо.


Збільшується активність росіян у нафтогазовому секторі. Йдеться не лише про країни, у яких Москва присутня давно (Лівія), а й про нові, такі як Мозамбік, що належить до 15 країн світу, які мають найбільші запаси газу. У серпні 2019 року РФ погасила майже весь борг Мозамбіку, отримавши натомість вигідні інвестиційні умови. Тоді ж Роснефть підписала з мозамбіцькою національною вуглеводневою корпорацією Empresa Nacional de Hidrocarbonetos E.P. (ENH) угоду про співпрацю у сфері розробки газових родовищ на шельфі.


Наприкінці травня 2019-го в Москві було підписано угоду про співпрацю між концерном ЛУКОЙЛ і державною компанією SNPC (Республіка Конго). Один із найбільших російських концернів придбав 25% активів нафтогазового проекту на шельфі РК, оператором якого є італійський концерн ENI. Раніше ЛУКОЙЛ уже працював у Камеруні, Гані, Нігерії та Єгипті. В останньому випадку йдеться про видобуток на суходолі, у решті на шельфі.

 

Крім того, відомо про підписання Росатомом угод у межах спільних атомних проектів із Єгиптом, Нігерією, Суданом, Кенією, Ганою, Замбією та Угандою. Москва постійно переконує потенційних клієнтів, що АЕС російського виробництва дешевші порівняно із західними аналогами. Щоправда, до цього часу свою згоду на будівництво такої АЕС (у складі чотирьох реакторів) на власній території дав Москві лише Єгипет. Термін завершення — 2028–2029 роки.
Протоколи про наміри щодо співпраці у сфері атомної енергетики РФ підписала також із Суданом, Руандою, ДРК, Угандою та Марокко. У серпні 2018-го Росатом запропонував побудувати АЕС у Замбії, де було створено Атомний науково-технологічний центр. Росатом активний і в Ефіо­пії та Кенії.

 

Росія розвиває співпрацю як з окремими країнами Африки (у Єгипті вона нині реалізовує проект Російської промислової зони вартістю $200 млн), так і з Африканським союзом та різними панафриканськими інституціями. Російський центр експорту має відділи в Афрексімбанку, який нараховує 50 країн-членів. Російська структура спільно з банком фінансує проекти в Сьєрра-Леоне, Анголі, Нігерії, Замбії та Зімбабве. Москва намагається використовувати цю співпрацю для збільшення двостороннього товарообороту з африканськими країнами, інвестування і боротьби з економічним впливом Заходу на Чорному континенті загалом. Але росіяни наразі не мають ані підстав, ані реальних можливостей, щоб зрівнятися з китайцями щодо інвестиційних пропозицій африканським країнам. Найбільше вони здатні конкурувати у сфері видобутку мінеральної сировини. 

 

Не маючи таких фінансових ресурсів, як Китай, Москва пропонує те, у чому поки що здатна позмагатися з китайцями, а саме зброю та військову допомогу. Зокрема, це найманці, що не таємниця і для самих африканців. Нині Росію в Африці сприймають без особливих побоювань. Свого часу так само в регіоні сприймали китайців, які також у минулому не були колонізаторами континенту. Однак, здобувши досвід жорсткої китайської присутності на власній землі, африканці вже змінюють думку та сприймають Китай інакше. Тож не можна виключати, що й щодо Росії прийде таке розуміння, причому достатньо швидко.