Політика 2019-09-14 10:47 Козлюк Станіслав
  ▪  

Олег Березюк: «Нам треба змінювати систему контролю та організації судів»

Тиждень поговорив із Олегом Березюком, головою Українського юридичного товариства, про судову реформу, закордонний досвід зміни судової системи та можливий вплив на українських суддів.

Якщо говорити про реформу судової системи, чи можна назвати її успішною?

 

— Реформа правосуддя має бути комплексною. Необхідно змінювати саму систему. Адже крім суду треба не забувати і про прокуратуру, і про адвокатуру. Це єдина система: адвокат забезпечує захист, прокурор — обвинувачення, а суддя зважує аргументи сторін і виносить рішення. Хоча в Україні, яка належить до континентальної системи права, ситуація дещо інакша. У нас суддя, як і всі учасники процесу, вивчає справу. Тоді як, наприклад, в англосаксонській системі права справедливе рішення отримують завдяки змагальності між прокурором та адвокатом. Тому саме до цієї системи чи не найбільша довіра у світі.

 

Від кого саме має залежати успіх такої реформи?


— Перед судовою реформою нам насамперед потрібна реформа політична. Адже суди мають бути реально незалежними. Яка ситуація в нас сьогодні? Є законодавча влада, яка дістає повноваження від народу. Є виконавча влада, яка, по-суті, теж дістає повноваження від народу. А суд, третя гілка влади, дістає повноваження не від народу, а від двох інших: виконавчої та законодавчої. Відповідно і контроль цих влад над суддями тотальний. І доки ми не отримаємо незалежний суд, у нас не буде правової держави. Володимир Зеленський став президентом, здобув 73% голосів на виборах. Протягнув свою більшість у парламент. І в нього зараз є реальні можливості для змін. Водночас, щоб щось міняти, необхідні бажання та політична воля. Але поки що невідомо, чи реформуватиме він щось. Якщо в тебе є інструменти від попередників, навіщо щось змінювати. Єдина мотивація, яка може в нього бути: якщо він хоче піти на другий термін, лишитися популярним серед людей, увійти в історію. Для цього треба робити щось в інтересах народу, який його обирав. Щоб його підштовхнути, потрібна опозиція. І не лише та, яка в парламенті. 

 

Читайте також: Радикально-поміркована реформа

 

Кого ви маєте на увазі?


— Парламентська опозиція завжди бачить себе на місці влади. Тож очікувано критикує її. Але критика має бути конструктивною. Тому потрібні також позапарламентська опозиція, активне громадянське суспільство. І воно має всі важелі та можливості, щоб тиснути і на парламентську владу, і на парламентську опозицію. Адже їм обом необхідна підтримка суспільства. Тому активну роль у будь-яких реформах мають відігравати позапарламентська опозиція, громадські організації, політичні партії, які або не балотувалися, або не пройшли до Ради. І, звісно ж, професійне середовище. В Україні достатньо людей, які знають, як реформувати свої сфери.

 

Але що тоді робити з умовним «відповідальним» за суди?


— Завжди будуть «злий» Портнов, чи «злий» Філатов, чи нові прізвища. Бо зараз у нас така судова система. Бо призначення до Кваліфкомісії суддів відбуваються, зокрема, через виконавчу владу й парламент. Відповідно вони контролюють судів. Чи, скажімо, той самий президент призначає частину Вищої ради правосуддя. Тому суди залежні. 

 

Тоді що варто міняти в судовій реформі?


— Якщо теоретизувати, то в нас є досвід інших країн. Наприклад, Сполучених Штатів. Вони цікаві тим, що там не існує єдиної системи призначення суддів. Там кожен штат має свою, окрему систему. Скажімо, у якихось штатах суддів призначає губернатор. Але за таких умов існує залежність від політиків. В інших посада судді виборна: їх вибирають люди. Але тут також є політизація виборчого процесу, оскільки на вибори потрібні гроші та агітація. Також були історії, коли в крісла суддів потрапляли харизматичні не­адеквати, яким потім не могли дати раду. І є третя система — міссурійська, що передбачає три сита відбору.

 

Читайте також: Андрій Василенко: «Є люди, які абсолютно впевнені, що всі судді погані, тож їх треба звільнити, а краще — розстріляти. Це нормальний троцькізм»


Умовно існує Рада суддів штату, до якої входять судді 


у відставці. І вони здійснюють професійний відбір на вакантні посади. Як це працює. Припустімо, у нас є три вакансії. І є безліч людей, які підходять під ці критерії. Рада суддів, що не залежить ані від влади, ані від суспільства, обирає щонайменше трьох кандидатів на одну вакантну посаду. Після цього кандидатури подають губернаторові штату. Далі відбувається політичний контроль: очільник штату призначає одного з трьох кандидатів на посаду. У теорії губернатора штату можна підкупити. Але через рік відбувається місцевий референдум про довіру до судді. І якщо він одіозний, ухвалював неправосудні рішення, дістане недовіру громадян і не буде далі суддею. В Україні цю систему також можна застосувати. Звісно ж, адаптувавши, а не сліпо копіюючи. Адже треба зважати на нашу політико-правову систему та юридичні традиції.
Але те, про що ви кажете, неможливо реалізувати без подальшої децентралізації.


— А без неї в принципі нічого не буде. Ви ж знаєте приказку: влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. Якщо говорити про переймання досвіду, то Україна — це як окремий штат у США. Тому міссурійську систему можна запровадити на рівні держави.

 

Але ж щось подібне вже намагалися робити. Створювали кваліфікаційну комісію суддів, Вищу раду доброчесності…


— ВККС — це спотворення хорошої ідеї. Щось подібне я спостерігав, коли обирали директора Національного антикорупційного бюро. До комісії з відбору кандидатів входили люди, які ніколи професійно не боролися з корупцією і тому не могли оцінити професійні якості кандидатів на цю посаду.

 

Ви говорите про кадри, фахівців. Звідки їх брати?


— Один класик казав: «Скрізь потрібні хороші рахівники!». Усі пам’ятаємо, з якого це твору (Ільф і Петров «Золоте теля». — Ред.). От вам історичний приклад. Навряд чи Федеративну республіку Німеччина можна назвати тоталітарною державою. Після Другої світової, коли ФРН почала відбудовуватись, одну з ключових ролей у цьому відіграла Федеральна розвідувальна служба (BND), яку очолював колишній генерал Абверу Рейнгард Ґелен. Він заснував цю організацію, до якої долучилися його колишні підлеглі, а також офіцери СС. У результаті вони працювали на благо демократичної країни.

 

Читайте також: Правова реформа: слідами попередників

 

Тобто за такою логікою одіозні судді мають лишатися на своїх посадах? Бо вони «хороші рахівники»?


— Я вам кажу про людей, які не скоювали злочинів. Якщо людина зловживала владою, вчиняла злочини, її треба притягти до відповідальності. Але для цього потрібні докази. Не можна звільняти з посад людей, які добросовісно виконували свої посадові обов’язки, але робили це в період перебування на посаді корумпованого президента. І тут ми повертаємося до початку розмови. Реформа судів і поліції.

 

Яка так і не відбулася.


— Чому. Вона відбулася. Стара система цілком знищена, а нова не побудована. Сьогодні на одного слідчого припадає приблизно 500 кримінальних справ. А ефективно розслідувати він може до десяти. Тож тут питання риторичне: чи може одна людина займатися розслідуванням кількох сотень кримінальних проваджень?

 

Але правоохоронна система так само працювала і до реформи поліції.


— Так, але тоді в слідчих не накопичувалися матеріали. Ця проблема з’явилася за Віктора Януковича, коли ухвалили новий Кримінальний процесуальний кодекс. А знаєте, хто його рекомендував? Венеційська комісія. Колись схожа історія була в Болгарії. У мене там працював колега, який одночасно вів 350 справ. Я його запитував: «Як ти це розслідуєш?». А він казав: «Та ніяк». Фактично зараз у нас аналогічна ситуація. Правоохоронна система паралізована, вона працює в режимі ручного управління. Тобто ці справи ми розслідуємо, а ці ні. Ці справи ми передаємо в суд, а ці ні. 

 

Якщо реформувати всю систему, який алгоритм дій?


— Спочатку має бути обговорення самої проблеми в колі фахівців. Потім повинна зібратися невелика робоча група, до 10 людей, яка підготує концепцію реформи. І ці два етапи можуть відбутися доволі швидко. Далі готується законопроект. Якщо президент буде зацікавлений 
у проведенні такої реформи, він може внести до парламенту підготовлений робочою групою законопроект як невідкладний. І в президента сьогодні є більшість, яка може його проголосувати. Звісно, погано, коли вся влада в руках однією людини. Але, наприклад, у Грузії свого часу Саакашвілі також зосередив усю владу у своїх руках і провів низку успішних реформ.


Якщо говорити конкретно про суди, то нам треба змінювати систему контролю, систему організації. Необхідно розширювати спеціалізацію самих суддів. Бо це неправильно, коли один суддя одночасно розглядає і кримінальні, і цивільні, і адміністративні справи. А Верховний Суд має займатися лише узагальненням судової практики, а не розглядати справи як суд першої інстанції. Це має відбуватися у виняткових випадках. Зрозуміло, що основне навантаження повинно лягати на місцеві суди. Але сьогодні в деяких округах узагалі немає суддів. Наприклад, у Тетієві певний час на весь суд був аж один суддя. А в Умані їх було три. Також потрібно вирішити питання, хто повинен займатися відбором суддів та атестацією.

 

Ви казали про Раду експертів. Але ж її можна «рейдернути». Скажімо, як судове самоврядування свого часу…


— Не можна рейдернути Раду, що складається з колишніх суддів у відставці, які мають бездоганний авторитет у суспільстві та професійному середовищі. Там повинні бути фахівці, незалежні від умовного Портнова, чи Філатова, чи Богдана, чи когось іще. Ці люди вже сформувалися як особистості, як фахівці. Тут ми можемо запропонувати й адаптувати до наших реалій міссурійську систему призначення суддів, яка дуже добре зарекомендувала себе в США. До Ради суддів можна набрати суддів у відставці, вчених. Фінансування для них прописати в бюджеті окремим рядком і заборонити Мін’юсту розпоряджатися тими грошима. І ці люди здійснюватимуть професійний добір. А призначати… нехай призначає президент, чому ні? У нього є три кандидатури, хай обирає. Потім минає рік — і громадяни того чи іншого судового округу нехай самі визначаються з довірою чи недовірою конкретному судді.

 

Читайте також: Судова система від реформи до реформи

 

Але ж у нас немає закону про місцевий референдум.


— Та закон можна ухвалити дуже швидко. Можна й не ухвалювати окремого документа, а внести доповнення до закону про судоустрій і статус суддів. Те, про що ви кажете, — питання  технічне. У нас парламент десяток-другий разів може голосувати проекти законів, коли потрібно.

 

Зараз багато говорять про Андрія Портнова. Ви вважаєте, він досі зберігає вплив на судову систему?


— Будь-який юрист, Портнов чи хтось інший, має певний рівень впливу. Це можуть бути особисті зв’язки, політичні інтереси, корпоративні. Але казати, що хтось чинить тотальний вплив, — ні. Тотального впливу на судову систему не має ніхто, хоча всі, хто приходить до влади, дуже цього хочуть. Наше завдання — домогтися створення системи стримування і противаг. Щоб незалежно від людей на посаді не можна було узурпувати судову гілку влади. 

 

-----------

Олег Березюк народився 1965 року на Черкащині. У 1995-му закінчив юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство». З 2007‑го по 2014 рік адвокат. Нині очолює громадську організацію «Українське юридичне товариство».