Економіка 2019-08-22 12:18 Казанський Денис
  ▪  

«Звільнення» від шахт

Те, чого найбільше боялися прибічники «ЛНР-ДНР», виконали ватажки терористів, а не київська «хунта»

Навесні 2014 року, коли шахтарські міста Донбасу були охоплені проросійськими мітингами й заворушеннями, лідери антиукраїнського путчу часто лякали людей тим, що нова українська влада під тиском ЄС ліквідовуватиме шахти в регіоні. Страшилка про знищення вугільної галузі була одним із мобілізуючих чинників, за допомогою якого лідери сепаратистів забезпечували собі наплив масовки.


«Європі не потрібні наші шахти», «Америка мріє знищити потужний промисловий потенціал Донбасу», «западенці бажають нам зла й закриватимуть наші шахти, як у 1990-ті» — такі меседжі регулярно можна було чути навесні 2014-го під час мітингів у Луганську, Донецьку, Горлівці, Алчевську та інших містах Донецької й Луганської областей.


Відтоді минуло п’ять років, і велику частину Донбасу Україна вже не контролює. Мешканцям шахтарських міст тепер не загрожують безвізовий режим із ЄС та «гомодиктатура» (ще одна популярна страшилка тих часів). Від території, підконтрольної українському уряду, їх тепер відокремлюють лінії окопів та мінні поля. Тисячі людей за ці роки загинули за те, щоб не допустити «бандерівців» до донбаських шахт. Щоправда, усі ці жертви не врятували вугільну галузь Донбасу від руйнації та занепаду. Жахи, які нібито мали вчиняти європейці з американцями, у результаті вчинили свої ж «визволителі» та «захисники». А також їхні куратори з Москви.

 

Читайте також: Шахта імені Сізіфа


У так званих ЗМІ «ЛДНР» об’єктивної інформації про стан вугільної галузі практично немає. Реальні статистичні дані не публікуються. Про труднощі згадується максимально розмито й побіжно. Зате публікації про «зростання видобутку», «дострокове виконання плану» та «відродження вугільної галузі» друкуються у величезних кількостях. Та все ж таки якщо поставити собі за мету, то по крихтах у різних джерелах можна знайти дані про реальний стан вугільної галузі ОРДіЛО. І ці дані свідчать про те, що галузь опинилася в руках мародерів, які буквально трощать захоплені українські підприємства.


За даними наукового журналу «Вісник інституту економічних досліджень» (видається в Донецьку), публікації якого доступні в мережі, але мають попит тільки у вузьких колах економістів, видобуток вугілля на території, підконтрольній «ЛДНР», за період 2014–2017 років зменшився майже втричі: із 34 млн т у 2014-му до 15 млн т у 2017-му. У пропагандистських рупорах «республік» цих цифр не зустріти, проте в наукових публікаціях про жалюгідний стан вугільної галузі пишуть досить відверто.


Як сказано в дослідженні «Аналіз розвитку економічного потенціалу вугільної промисловості Донбасу в сучасних умовах господарювання», яке вийшло в четвертому номері «Вісника інституту економічних досліджень» за 2018 рік, із 270 шахт України на території, підконтрольній «ЛДНР», нині перебуває 157. Тобто більше ніж половина. Однак якщо 113 шахт, які залишилися на українській території, у 2017-му видобули 35 млн т вугілля, то 157 шахт в ОРДіЛО підняли на гора лише 15 млн т.


Причина такої кричущої неефективності полягає в тому, що тільки 70 шахт «ЛДНР» на цей момент діючі. А рентабельних із них 37. Безумовно, якісь припинили роботу внаслідок бойових дій, але таких підприємств лише кілька. Переважно копальні були банально розграбовані, зупинені й затоплені бойовиками. Зокрема, така доля спіткала всі шахти Горлівки та Єнакієвого.


Падіння виробництва та економічні негаразди в «ОРДіЛО» окупаційна адміністрація Донбасу зазвичай пояснює підступами України. Нібито головні причини всіх проблем — це бойові дії та блокада. Однак графіки в науковому журналі наочно демонструють, що це не так (див. «Велика різниця»). Злочинці, які захопили шахти, виявилися не здатними нормально ними керувати. Не вийшло й налагодити збут продукції в Росію. Як з’ясувалося, «братська країна» просто не потребувала вугілля в такій кількості. Це Україна, від якої провокатори у 2014 році підбурювали відокремитися, була зацікавлена в розвитку шахт. Та розуму, щоб збагнути це, у прихильників «ЛДНР» не вистачило.

 


Ще одним серйозним ударом, що підкосив вугільну промисловість ОРДіЛО, стало припинення дотацій з українського бюджету. Так-так, той самий Донбас, який згідно з популярним міфом нібито «годував всю Україну», насправді щороку споживав дотацій на мільярди гривень (за старим курсом). Тільки ці мільярди допомагали багатьом шахтам залишатися на плаву й підтримували життя в невеликих шахтарських містах. Але у 2015-му зусиллями так званих борців з українським фашизмом потік дотацій припинився.


«До 2014 року такі підприємства дотувалися з бюджету, а також в Україні діяв мораторій на визнання вугледобувних підприємств банкрутами. Це питання вирішувалося з урахуванням не тільки економічної, а й політичної та соціальної складових проблеми, адже в багатьох містах вугільний промисел був головним заняттям працездатного населення, а місцеві шахти — основним джерелом наповнення міського бюджету. З 2015-го дотації були скасовані, капіталовкладення значно скоротилися, тому альтернатива закриттю шахт зникла», — ідеться в статті «Вісника інституту економічних досліджень».


Через брак фінансів шахтам доводиться працювати на старому, зношеному обладнанні. Якийсь час воно ще функціонуватиме, але що робити далі, не знає ніхто. Бо неможливо знайти хоча б одного інвестора, який погодився б вкластися у вкрадені активи, розташовані в ніким не визнаному гетто. «На більшості вугільних шахт знос промислово-виробничих фондів становить 60–80%, дві третини стаціонарного обладнання працює, перевершуючи нормативний термін, потребує негайної заміни й у будь-який момент може стати причиною аварії. Більше ніж половина підприємств галузі функціонує понад 50 років. Технічне оснащення очисних і підготовчих забоїв не відповідає сучасним технічним вимогам», — пишуть автори статті. Наслідком такої політики стало закриття десятків шахт й обвал видобутку. Цей процес тільки посилюватиметься. У тій самій статті зазначається, що в недалекому майбутньому «владі ЛДНР» доведеться закрити десятки шахт і звільнити майже 30 тис. шахтарів! «У зв’язку з планованою ліквідацією (закриттям) вугледобувних підприємств підлягають звільненню 28,4 тис. осіб, зокрема в «ДНР» — 20,8 тис., у «ЛНР» — 7,6 тис.», — йдеться в дослідженні.

 

Читайте також: Знову на гачок? Енергетична залежність повертається


Очевидно, усі ці тисячі людей не зможуть знайти в ОРДіЛО іншої роботи, адже нові робочі місця в сірій зоні практично не створюються. Отже, найреальнішим виходом для гірників буде еміграція з ОРДіЛО, хоч у Росію, хоч на підконтрольну Україні територію. У «народних республіках», вільних від «бандерівського гніту», місця їм більше нема.


А вже цього року до невмілого менеджменту й банального мародерства на шахтах ОРДіЛО додалася ще одна проблема, яка вже не залежить від місцевих реалій. Різко впали світові ціни на вугілля. Європа поступово відмовляється від цього виду викопного палива. Вугілля витісняється як відновлюваними джерелами енергії, які бурхливо розвиваються останнім часом, так і природним газом. Через різке падіння цін проблеми зі збутом нині відчуває навіть російська вугільна промисловість Кузбасу. Що вже казати про нещасні шахти «ЛДНР», які й так працюють на межі рентабельності.


В офіційних ЗМІ «республік» проблема зі збутом не афішується, але на сайтах шахт вугільних холдингів можна знайти гнітючі цифри. Наприклад, у липні 2019-го шахти об’єднання «Макіїввугілля» виконали тільки 84% плану. І це за умови, що нинішнє планове завдання менше, ніж те, яке ставилося підприємству в довоєнні часи. А підсумки роботи «Макіїввугілля» за червень 2019 року засвідчують, що план було виконано взагалі лише на 56%...


Падіння попиту на вугілля, очевидно, довготривалий тренд. Цей вид викопного палива занадто брудний, тому витіснятиметься передусім відновлюваними джерелами енергії. Для економіки ОРДіЛО та Донбасу загалом такий розвиток подій не означає нічого хорошого. Але якщо підконтрольні Україні шахтарські міста ще мають шанс залучити нових інвесторів і створити альтернативу застарілій галузі, то в ОРДіЛО жодних альтернатив видобутку сировини практично немає. Падіння попиту на вугілля тільки доб’є вугільну галузь у сірій зоні та призведе до посилення відтоку людей із непідконтрольних територій.