Політика 2019-08-08 08:31 Голуб Андрій
  ▪  

Цифрові замовляння ЗеКоманди

Для чого президенту і його оточенню риторика про діджиталізацію

Ідеологи нині засудженого екс-президента рекомендували речникам біло-синьої команди додавати це слово в будь-якій непевній ситуації. Як голосувати на виборах? Звісно ж, за «стабільність», бо це покращення життя та економічний розвиток. Мало реформ? Головне, що є «стабільність». Чого домагаються опоненти влади? Очевидно, що підриву «стабільності» та потрясінь. При цьому «стабільне» правління Януковича завершилося економічними негараздами усіх видів та війною.

 

 

У Петра Порошенка можна виокремити кілька періодів. Спочатку п’ятий президент робив акцент на реформах. А коли на цьому полі стало забагато критики, то на перший план вийшла «євроінтеграція». Попередній президент мав звичку додавати прикметник «європейський» майже в будь-яких умовах та обставинах. Навіть політична «Солідарність» Порошенка після його програшу на президентських перегонах стала «Європейською». На відміну від Януковича, чия «стабільність» залишилася словом з екранів телевізора, у Порошенка були конкретні приводи для такої риторики. Підписання Угоди про асоціацію з ЄС та отримання безвізу — приємні інформаційні приводи, зв’язок із якими він і намагався підкреслити. Влада різних рівнів поступово стала називати «європейським» усе — від нової електрички в аеропорт до нових туалетів у райцентрі.

 

 

Для Володимира Зеленського таким сакральним словом ризикують стати «діджиталізація» та похідні, такі як «електронне урядування», «електронна демократія», «країна в смартфоні» тощо. Про це свідчить низка ознак. По-перше, різні представники команди президента згадують діджиталізацію саме тоді, коли їм бракує чітких відповідей на незручні запитання. У такі моменти в Януковича витягали карту «стабільності», а Порошенко переводив розмову на пришвидшений поступ до Європи. До таких прикладів з боку нинішньої влади можна зарахувати заяви про електронні референдуми у відповідь на запитання про способи припинення війни на Донбасі або постійні відсилання до цифрових методів боротьби з корупцією та підбору кадрів.

 

Читайте також: За партійними лаштунками

 

Реальність, якої так довго намагається уникати новий український президент, наздоганяє його так само, як і попередників. І блиск «діджиталізації» поступово тьмяніє. Російські окупаційні сили і далі вбивають українських військових. При цьому Зеленський по-старому телефонує Владіміру Путіну з проханням вплинути «на ту сторону». А Путін і далі вдає, що не має стосунку до війни в Україні. У результаті в невигідному становищі опиняється саме президент України, і чим тут зарадять онлайн-референдуми, досі незрозуміло.

 

 

Що ж до добору кадрів, то проекту LIFT, який запустила команда Зеленського, невдовзі виповниться три місяці. Ідея полягала в тому, щоб знаходити якісні кадри та ідеї для розвитку країни. Натомість увесь штат посадовців найвищого рівня поки що призначили за старим-добрим принципом особистого знайомства або рекомендацій. Лише в середині липня новий голова Херсонської ОДА Юрій Гусєв оголосив, що шукатиме собі команду саме через президентську онлайн-платформу. Область називають пілотною в реалізації проекту. Водночас залишається незрозумілим, хто і за яким принципом відбирає людей. Досі працює тільки бета-версія сайта без жодної офіційної інформації про керівників проекту й те, кому він належить. Невеличка деталь: першою вакансією, яку розмістили на сайті, була саме вакансія керівника проекту LIFT. Тепер її немає, як і інформації про те, хто переміг на конкурсі, скільки було претендентів на посаду й чи взагалі призначили керівника.

 

Читайте також: Держава і смартфони

 

Ідея про нові способи боротьби з корупцією цифровими методами не тільки спричинилася до скандалу, а й уперше чітко продемонструвала існування різних груп впливу в новій владі. Спусковим гачком стала заява майбутнього депутата та одного з претендентів на посаду голови фракції «Слуги народу» Давида Арахамії про відстежування аномалій у голосуваннях депутатів за допомогою аналітичної системи «Великий брат». Згодом він виправдовувався, що аналогія з диктатором із роману Джорджа Орвелла «1984» була лише жартом. Однак на той час із критикою вже виступили його майбутні колеги по фракції Олександр Дубінський та Максим Бужанський. Перший, екс-ведучий програми на «1+1», близький до Ігоря Коломойського (хоч і заперечує це). Другий обрався в мажоритарному окрузі в рідному для олігарха Дніпрі. До речі, обидва вже анонсували створення спільної депутатської групи всередині фракції президента. Обидва розкритикували Арахамію мало не за спробу відібрати в народних обранців свободу волі. Повертаючись до самої ідеї, то вона не містить нічого революційного або надзвичайного. Йдеться про аналіз даних за допомогою нейромереж, який уже використовують у бізнесі. Таким чином справді можна виявити депутата, який, наприклад, голосує виключно в інтересах певної бізнес-сфери або олігарха. Про тотальний контроль тут навряд чи йдеться. Однак питання залишаються. По-перше, «Великий брат» не дасть нічого нового. Хто й чиї інтереси відстоює в Раді, стає зрозуміло вже за кілька місяців роботи кожного скликання й без допомоги нейромереж. По-друге, у «Слузі народу» досі намагаються загорнути в красиву обгортку проблемні місця. У цьому випадку мова про нашвидкуруч сформований і неперевірений перелік кандидатів від політсили. Така система вже починає давати збої, яким і став конфлікт Арахамії з колегами по фракції.

 

Читайте також: Під тиском власної ваги

 

Якщо говорити про сферу цифровізації загалом, то одним із перших указів президента стосувався плану дій із поліпшення якості мобільного інтернету в сільській місцевості. Це ключове питання, адже недостатнє поширення інтернету чи не найбільша перепона у розвитку електронних послуг в Україні. Указ передбачає вивільнення низки частот у різному діапазоні, якими нині користуються приватні компанії. Питання щодо частини з них мали вирішити до 1 серпня. Результат очікуваний, і станом на початок серпня згоди з компаніями не дійшли. Однак питанням принаймні вже займаються, а представники бізнесу заявили, що перемовини тривають.

 

 

Курс на електронне урядування з кожним днем дедалі більше асоціюється з офіційним курсом влади. Окрім користі це завдає й шкоди самій ідеї повсюдного поширення електронних послуг та сервісів. Парадокс полягає в тому, що головним рушієм і головною загрозою ідеї цифровізації країни стала політична кар’єра Зеленського та його команди. У цих умовах важливо вміти відокремлювати здорові ініціативи від тих, які слугують виключно піару. Інакше є великий ризик, що діджиталізація перетвориться на тему для анекдотів, як це вже сталося зі «стабільністю» та «євроінтеграцією».