Ігор Лосєв

Про свободу дій для п’ятої колони

6 Серпня 2020
Якщо зазвичай п’ята колона діє обережно, приховано, то в Україні вона відрізняється відкритістю, нахабством, демонстративністю й часто-густо диктує державі її політичні кроки.

Під час оборонної війни проти російського агресора представники проросійського лобі України з помпою здійснюють візити до Москви, зустрічаючись там з диктатором Путіним чи його найближчим оточенням.

 

З моменту проголошення незалежності всі президенти й уряди України фактично відмовилися від рішучого поборювання п’ятої колони. Це було мотивовано небажанням псувати відносини з Кремлем, бо то ж його п’ята колона. А також небажанням мати гостру конфронтацію всередині України, бо та колона мала й має міцне коріння в деяких регіонах. Крім того, не хотілося зазнавати іміджевих утрат на ліберальному Заході, який починає якось реагувати на ворожі дії диктаторських режимів, лише коли вони конкретно й боляче зачіпають його самого. Країни периферійних демократій мають стоїчно терпіти.

 

Читайте також: Позавчорашні на марші

 

Ось тому за часів Леоніда Кравчука на п’яту колону не звертали уваги, воліли її не помічати. Це віддзеркалювало загальну політику фігуранта: не робити різких рухів і ходити «під крапельками». За Кучми йшли дорогою «договорняків» та ігнорування. За Ющенка щодо внутрішнього ворога наслідували тактику Кучми. Що стосується Януковича — він сам був п’ятою колоною при владі, зрештою український суд засудив його за державну зраду. Порошенко наслідував політику Ющенка. Що ж до Зеленського, то тут поділ на п’яту колону й неп’яту колону є дуже важким, адже складно визначити, де закінчуються «слуги народу» й де починається внутрішній ворог.

 

Пропагандистські війська Кремля в Україні жодних утисків як за Порошенка, так і за Зеленського не зазнали. Працюють у своєму звичайному режимі...

Пропагандистські війська Кремля в Україні жодних утисків як за Порошенка, так і за Зеленського не зазнали. Працюють у своєму звичайному режимі...

 

Влада України, напевно, сподівалася, що п’ята колона виявить якусь вдячність за стриманість офіційних структур і поводитиметься пристойно. Проте всю наївність таких сподівань був змушений усвідомити Петро Порошенко на виборах 2019 року, ставши жертвою інформаційно-пропагандистського кілерства. Проте біда навіть не в цьому, а в тому, що об’єктом війни в медіа з боку п’ятиколонників стала вся Україна як така й насамперед армія, мова, віра, себто основні конструкції національної державності. Політика толерантності щодо внутрішнього ворога протягом трьох десятиліть дала свої отруйні плоди. Існує, діє і прагне до влади легітимізована, «реєстрова» п’ята колона — ОПЗЖ, що має фракцію в парламенті, збільшує своє представництво в регіонах і наступає на п’яти «слугам народу». Дедалі більше узаконює свою присутність в українському політикумі партія Анатолія Шарія, яку московський адвокат та опозиціонер Марк Фєйґін назвав «російською агентурою на зарплаті».

 

Чи можуть бути в країні, проти якої воює Росія, проросійські партії та організації? Важко уявити, щоб під час Другої світової війни в країнах антигітлерівської коаліції дозволили існування прогерманських партій та організацій.

 

Читайте також: Глухий кут

 

Представники опозиції виступають публічно із серйозними претензіями на адресу найближчого оточення президента Зеленського щодо їхніх зв’язків з країною-агресором. Зокрема, знаний політолог Михайло Бесараб згадав двох «конфідентів» глави держави — Демченка і Єрмака: мовляв, є підстави вважати, що ці діячі співпрацюють з російськими «компетентними органами». Банкова на це ніяк не прореагувала.

 

Практичний досвід доводить, що мирне співіснування держави та іноземної п’ятої колони неможливе й зазвичай закінчується загибеллю такої держави з «демократією без берегів».