Едвард Лукас

Вибору немає

6 Липня 2020
У Владіміра Путіна є вибір. Чого не скажеш про росіян, які мають фіктивне голосування про зміни до Конституції. Та, посмакувавши перемогу, російський лідер повернеться до свого робочого місця в Кремлі — і до питання про те, що робити з Китаєм.

Протягом багатьох років Росія ухилялася від цієї проблеми. Вдавала дружбу, продавала китайцям зброю і вела спільні справи в межах Шанхайської організації співробітництва проти «трьох зол» (за політичним лексиконом Пекіна): тероризму, сепаратизму й екстремізму. Однак ніколи не вважала Китай союзником. Росіяни здригаються від розміру, успіхів та амбіцій Піднебесної. Сі Цзіньпін хоче, щоб до середини цього століття Китайська Народна Республіка стала найважливішою країною у світі. І має всі шанси на успіх. А от якби таку мету поставив російський лідер, було б очевидно, що він тішить себе ілюзіями.

 

Читайте також: Маленькі вороги великої Росії


Нині мета Китаю і стагнація Росії зіткнулися. Яку технологію використає Росія для запуску мобільної мережі 5G? Вітчизняних опцій немає. Альтернативи: тільки китайська (Huawei) або західна (Ericsson та Nokia). Рішення буде некомерційним. Ідеться про суверенність даних і систем. 5G — центральна нервова система інтернету речей, наступний етап діджиталізації кожної сфери сучасного життя. Без цієї мережі російська економіка ще більше відстане від решти світу. Країни Заходу дедалі більше чинять спротив Huawei, побоюючись, що дані з мереж 5G можуть бути вкрадені, зіпсовані або (у разі війни) навіть заблоковані за наказом Комуністичної партії Китаю. Росія має такі самі побоювання і щодо західних технологій.

 

Росіяни здригаються від розміру, успіхів та амбіцій Піднебесної. Сі Цзіньпін хоче, щоб до середини цього століття Китайська Народна Республіка стала найважливішою країною у світі.  І має всі шанси на успіх. А от якби таку мету поставив російський лідер, було б очевидно, що він тішить себе ілюзіями 


Посилюється конкуренція і на інших фронтах: Північний морський шлях Китаю становить загрозу для хватки Росії в Арктиці. Інфраструктурні проекти такого розмаху, до якого Росії не дотягнутися, розбудовують бастіони китайського впливу в Центральній Азії та Східній Європі. Китай розвивається і в космічній сфері. Тим часом режим у Пекіні воліє мовчати щодо питань, у яких Росія потребує допомоги, як-от дипломатична підтримка окупації Криму.


Це не альянс і навіть не партнерство. Це нерівноправні відносини, у яких спазматична тактична співпраця та дипломатичне крутійство маскують стратегічні слабкості. Поки Росія борсається, Китай спостерігає — і чекає.


З огляду на те що влада Путіну тепер забезпечена до 2036 року, раціональним ходом для нього було б покласти цьому край. Якщо Китай становить єдину реальну загрозу національній безпеці країни, відповідальний лідер має шукати союзників і партнерів, щоб стримати вплив китайців, і зосередитися на посиленні стійкості своєї країни через модернізацію економіки, політичної системи й суспільства. Що менше знаєш про Росію, то привабливішим видається такий план. Цього тижня шанований коментатор Financial Times Філіп Стівенс закликав Путіна оцінити стратегічну реальність та «очистити павутиння холодної війни».

 

Читайте також: Два уроки від Сі Цзіньпіна


Можливо, Путін сподівається на деякі гамбіти в цьому напрямі. На теракти 9/11 він відреагував обіцянкою дружби й допомоги. Удавана тривога щодо Китаю може сприяти послабленню тиску на Захід. Та щирості годі сподіватися.
Російські лідери зазвичай жертвують розвитком країни заради ілюзій щодо статусу наддержави. Вони зневажають народ, вдаючись до політичних фокусів, радше ніж допомагаючи розвивати таланти, енергію і творчість своїх громадян. Розкрадання природних ресурсів переважає над будівництвом сучасної економіки. Корупція важить більше, ніж розбудова інституцій. Брехня зручніша за правду. Слід залякувати сусідів за кордоном і колишні колонії, а не товаришувати з ними.


Кремль обплетений таким «павутинням холодної війни». Ці рештки геополітичної доктрини шанують, деколи пропагують, але ніколи не ставлять під сумнів. Поки Росія йде в руки Китаю, Путін навряд чи стане лідером, що змінить основану на цих рештках систему. Вона принесла йому владу й допомагає її втримувати.