Тетяна Микитенко

Повиздихуємо? Не дочекаєтеся!

30 Квітня 2020
Я переконана: коронавірус (і як наслідок, карантин) даний нам для того, щоб людство розкрило свій неабиякий потенціал на повну. Щоб ми згадали всі здобутки нашої цивілізації та концентровано нагромадили їх один на одний у цей особливий проміжок нашої історії.

Так ми мобілізували доктора Кашпіровського, пастора Мунтяна й уже зітлілу Вангу, а разом з ними армії менш знаних ворожок, нумерологів та медіумів з їхніми непереконливими, але від того не менш вірусними пророцтвами. У деяких випадках цілителі не лише консультували людей десятками, а й першими прокладали дорогу через коронавірус на той світ. Це, втім, ніколи особливо на зменшувало в наших широтах попит на умовну «сниму порчу».


Так ми дали можливість дезінформації роздутися до геть монструозних масштабів, бо, загартовані «вангуванням», з легкістю віримо і в те, що температуру нам можуть виміряти лазером із супутника, і в те, що 5G притлумлює нашу імунну систему, і в те, що якщо не 5G, то в усьому точно винні гомосексуали. Так медійники не відстають від трендів і насичують наш інформаційний порядок денний істеричною експертизою аналітиків, спектр думок яких б’ється від провіщення «блокади Ленінграда» чи просто «голодних бунтів» до глибоких думок на кшталт «щоб перемогти мікроба, треба думати, як мікроб» (пряма цитата колишнього депутата Дмитра Голубова) чи лаконічнішого «повиздихуємо».


Водночас спостерігаємо, як з реактивною швидкістю не раз змінюється керівництво МОЗу, хоча здавалося, що турбулентні часи цьому не сприяють; як відбувається шоубізнесизація певних медійних лікарів і водночас фальшування лікарських препаратів, яким безпідставно приписують лікувальні властивості, що було з «Декасаном» (який насправді не виліковує коронавірусної інфекції). Та що там «Декасан», згадайте цінники під часником та імбирем у магазинах — це все теж ми й наш чималий талант накручувати психоз і вартість.

 

Читайте також: Черговий фальстарт

 


Що ще? Ми нарешті збагачуємо українську мову та породили неологізми «ковідка», «ковідіот», «карантинобісся» і «коронавинос мозку». Наша культура поповнилася добрим десятком пісень на тему коронавірусу та карантину. Ну й, звичайно, шоу-бізнес! Шоу-бізнес, який відлучили від традиційного способу заробітку, наосліп намацує нові способи достукатися до аудиторії і робить це, зокрема, через групове онлайн-поглинання туалетного паперу. І тут я не перебільшую: гонитва за популярністю диктує відчайдушні кроки, тож тепер ви можете побачити онлайн-спілкування зірок, у якому вони виводять матючиння собі на лобі чи заковтують туалетний папір, у такий спосіб змагаючись, до чийого рота влізе більше клаптиків (спойлер: Оля Полякова здатна поглинути 24 шматочки туалетного паперу за раз, поки що це рекорд). Ми ввійшли в чарівний час карантинних челенджів від президента, який вирішив спілкуватися з українцями, ніби з підлітками, не залишивши й шансу на дорослу розмову, та вологих мрій міністра внутрішніх справ про відродження практики репресій раннього совка включно зі стратами, про що Аваков уже відкрито пише в соцмережах, а його праві та інші руки м’яко натякають в ефірах. А ще від COVID-19 замироточив цілий депутат Верховної Ради: минулого тижня прес-служба Сергія Шахова розіслала реліз про те, що той готовий віддати свою кров для виготовлення чудотворної вакцини, що допоможе нам здолати пандемію. З одного боку, таке піклування про наше фізичне здоров’я, а з другого — жодної турботи про здоров’я психічне, яке такі релізи здатні лише травмувати.

Я переконана, що коронавірус (і як наслідок, карантин) даний нам для того, щоб зрештою ми хоча б на хвильку зупинились і подумали: а чи те з нами відбувається, а чи в правильному напрямку ми рухаємося?


І от знаєте, не те щоб карантин не додав сюрреалізму нашому життю, але поєднання карантину та Великодніх свят довершило цю картину добірним абсурдом: освяченням міст на саморобних тачанках та літаках, відеозвернення старшого духовенства УПЦ МП та відомих парафіян типу Усика із закликами не зважати на карантин і йти в храми, попри будь-які заборони.


У цьому сезоні попи Московського патріархату (вони єдині не підтримали загальну практику закриття храмів і відкрито саботували її) привласнили не тільки Бога, якого продають на Великдень оптом і в роздріб, а й великою мірою здоров’я нації. Наслідки цього рішення ми побачимо за тиждень чи два. Абсурд ситуації в тому, що наша світська держава в протистоянні з попами раптом перестала бути світською. Нас усіх заселили в коротеньке оповідання Марка Твена про допитливу Бессі, яка ніяк не могла збагнути, як це «у своїй незбагненній мудрості Господь Бог посилає нам випробування, щоб навернути нас на добру путь і зробити нас кращими», і водночас «послав тиф Білі Норісу, який помер від нього й не може зробитися кращим!». Тільки допитливою Бессі стали українці, а непереконливою мамою — Московський патріархат та держструктури, що спроможні зупинити економіку держави, але не здатні зупинити побожність у найфальшивішій з її форм. УПЦ МП майстерно зіграла роль тугодума, до якого доходить останнім, а її лідери показали пограничну ворожість до українців, відкинувши такі традиційні релігійні сфери, як волонтерство, соціальні ініціативи та духовна підтримка. Суцільна ряжена формальність чогось символічного, смислу чого не розуміють ні священики, ні їхня збожеволіла парафія, що таки дорвалася до храмів, де тліють спогади давнини, але спогади не смислів, а просто форми. І це в часи загальної мобілізації, пандемії, у часи, коли світ призупинив свій шалений рух, щоб глибоко вдихнути й завмерти.

 

 

Читайте також: Вікно можливостей навстіж


Я переконана, що коронавірус (і як наслідок, карантин) даний нам для того, щоб зрештою ми хоча б на хвильку зупинились і подумали: а чи те з нами відбувається, а чи в правильному напрямку ми рухаємося? Але парадокс у тому, що часу розслаблятися в нас немає — так, станцію «Коронавірус і великодній психоз» ми вже проїхали, але «обережно, двері зачиняються, наступна станція — «День Победы».