ОНУХ

Еліта: ліфчики, труси та інша спідня білизна?..

23 Вересня 2019
Минулого тижня я обіцяв, що ми трохи порозмовляємо на тему еліт, а отже, варто було бодай поспіхом глянути, що на цю тему можна знайти в найегалітарнішому джерелі — інтернеті.

Написавши в Google слово elita, я побачив передусім таке визначення: «Elita | Bras, Panties & Lingerie in Comfortable, Breathable…» («…ліфчики, труси, зручна спідня білизна, що дає дихати тілу») (https://elita.com). Elita — провідний канадський бренд інтимного жіночого одягу з розкішних природних приємних тканин із жіночим дизайном… Тієї миті в мене опустилися руки, але я вирішив усе-таки не піддаватися й поділитися кількома роздумами на тему еліт, бо ця тема водночас і актуальна, і болюча.


Отже, я сформулював сам для себе принцип, що під час недавньої політичної зміни українські інтелектуальні еліти ошукали нас. Ошукали найпростішим із можливих способів: хибно оцінили суспільні настрої, потім поставили хибний діагноз, а в своїй помилці вирішили звинуватити так звані маси. Оті магічні 73%, які голосували не так, як мали б.


Не можна бути елітою супроти суспільства, тож ми маємо, власне, просто клінічний приклад образи еліти на так звані маси. Політична еліта повинна знайти способи результативного впливу на мислення, а зрештою й поведінку суспільства, щоб або утвердити свою «елітарність», або — згідно з теорією циркуляції еліт — віддати її новій еліті.

 

Читайте також: Ars longa


Теорія циркуляції еліт — концепція, яку на початку XX століття створив маркіз Вільфредо Федеріко Дамасо Парето. Згідно з цією теорією в політичному житті існує циклічний процес, який полягає в тому, що еліти після програної боротьби за владу переходять в опозицію і мають докласти більше зусиль, щоб знову прийти до влади. Завдяки цьому їхні шанси на здобуття влади збільшуються. Але, здобувши її, вони втрачають порив у дальшій боротьбі за владу. Таким способом відбувається ненастанна зміна позицій суспільних еліт.


Дивує, що книжка Парето, написана 100 років тому, не втратила актуальності. Але повернімося до одного з прий­нятних визначень еліти.


Еліта — категорія осіб, які перебувають на найвищих щаблях суспільної ієрархії і в якомусь аспекті вирізняються з-поміж загалу суспільства. Еліти часто мають принциповий вплив на владу, а також на формування в суспільстві позицій та ідей. Є люди, які вважають, що для ретельного виховання еліти потрібно щонайменше три покоління, які стабільно будують свою вірогідну позицію. А є такі, які вважають, що еліта стає елітою, якщо керує рештою суспільства. Втративши ту керівну роль, вона припиняє бути елітою.

Демократія — тяжка праця, яка багато вимагає від тих, хто бере в ній участь. І насамперед потребує поваги до людей, які дотримуються інших поглядів та мають інший вигляд. Вона зобов’язує громадян систематизувати велику кількість інформації та відокремлювати добро від зла, правду від брехні


Ось головне, що визначає еліту: суспільна позиція або вплив на владу. Колись це були взаємодоповнювані елементи, але нині, у постсучасному суспільстві, інтелігентська еліта втратила доступ до механізмів влади.
Оскільки аналіз — перший крок до вирішення проблеми, цій групі нічого не дасть, якщо вона ображатиметься на решту суспільства або демонструватиме йому свою вищість. Треба старанно припасувати мову і наратив до нової дійсності.


А ще кажуть, що пора еліт, яку ми знали досі, минає. Витискання еліт зі структури суспільства відбувається пропор­ційно до переймання їхньої ролі іншими групами, скажімо, гуртом знаменитостей чи громадами, які функціонують у кіберпросторі (соціальними порталами, хакерами та ін.). Фактично їхні суспільні функції такі самі, як і в еліт, і невідомо, хто більше керує масами: дотеперішні політичні еліти, які використовують арсенал пропаганди, чи знаменитості або групи, які діють у віртуальному просторі й послугуються іншими засобами впливу на свідомість мас.


Демократія — тяжка праця, яка багато вимагає від тих, хто бере в ній участь. І насамперед потребує поваги до людей, які дотримуються інших від нашого поглядів та мають інший вигляд. Вона зобов’язує громадян систематизувати велику кількість інформації та відокремлювати добро від зла, правду від брехні. Вимагає уважності, дисципліни та логіки.

 

Читайте також: Літо


Суспільні «еліти» — експерти, інтелектуали, публічні особи, які в принципі мають допомагати загалові усвідомлювати відповідальність, що випливає з принципів самоврядування, — надто легко покидають поле боротьби. У такій ситуації виявляється, що громадяни засвідчують свою непідготованість — і пізнавальну, і емоційну — до керування демократією, яка добре функціонує.


Ми відкидаємо докази, які не узгоджуються з нашими цілями, а водночас шукаємо інформацію, яка підтверджувала б наші упередження. Інколи чуючи, що не маємо слушності, ми тільки утверджуємося в наших переконаннях, і так коло замикається.


Дехто вважає, що традиційні еліти вберігали суспільство від надуживань демократією: їхня «олігархічно-демократична влада» або «демократичний контроль» давали змогу приборкувати недемократичні тенденції суспільства.
На тлі суворих вимог до демократії, що передбачають толерантність до компромісів і розмаїття, популізм наче цукрова вата, солодкість без речовини. Якщо демократія диктує нам прийняти факт того, що ми маємо ділити нашу країну з людьми з іншими поглядами, то популізм пропонує прості рецепти. Але це аж ніяк не звільняє еліти від їхньої чи то взятої на себе добровільно, чи то делегованої їм ролі. Забудьмо про політичну коректність. Про людей, належних до інших «племен», можна думати точнісінько те, що ми хочемо. Принаймні частина еліт не вільна від цього гріха.