Ярослав Гирич

Урізати простіше?

7 Серпня 2019
Напередодні позачергових парламентських виборів почали обговорювати підзабуту ідею зменшення чисельності депутатів Верховної Ради

23 травня представник президента у ВР Руслан Стефанчук заявив про можливість імплементації підсумків референдуму 2000 року, коли зміну кількості нардепів до 300 підтримали 89,91% учасників всенародного опитування. На його думку, необхідність скоротити парламент зумовлена «порушенням норм представництва», адже «європейська практика передбачає одного депутата від 100 тис. осіб». Один зі спікерів команди Зеленського оперував тезою «нас уже не 52, а 30 мільйонів», що нібито має підтвердити перепис 2020 року. Хоча за оцінками Держстату населення країни на 1 травня 2019-го становило 42,055 млн.

 

Під час виборчих перегонів на цій темі намагався заробити додаткові бали прем’єр Володимир Гройсман, стверджуючи, що 250 депутатів достатньо для ухвалення ефективних рішень, а в скороченні він «не бачить великої загрози». Заклики «оптимізувати» уряд до 12 міністрів звучали з його вуст дивно, адже саме під час каденції Володимира Борисовича кількість його членів зросла з 21 до 26. Проте у виборчих програмах політичних сил ідея скорочення дипкорпусу майже не відображена. Серед 22 партій-учасниць про це згадали лише дві: радикали Ляшка пропонували «зменшити кількість дармоїдів» до 250, тоді як Опоблок схилявся до двопалатного парламенту зі 185 депутатів. Цифру в 150 обранців відстоювали Міхеїл Саакашвілі («навіщо Україні більше, ніхто цих людей не знає»), Сергій Каплін і Сергій Міщенко (вніс відповідний законопроект у січні 2018-го).

 

Читайте також: Володимир Зеленський. Маестро імпровізацій

 

Варто зазначити, що на сьогодні в Україні на одного законотворця припадає найбільше громадян серед однопалатних парламентів Європи (101 тис. на депутата), а переважна частина європейських країн має щонайменше вдвічі вище представництво (менш як 50 тис.). Мапа чеха Якуба Маріана 2015 року засвідчує, що в Україні представленість громадян у парламенті є однією з найнижчих (10 на мільйон) поряд із Німеччиною (8) та умовно європейськими Росією (4) і Туреччиною (7).

 

Читайте також: Гілки влади: система какофонія

 

У вітчизняній історії були прецеденти створення великих парламентів: Центральна Рада мала 882, а до Трудового конгресу планували обрати 593 особи. Норма «один депутат на 100 тис.» вийшла не з європейської практики, а зі ст. 21 «сталінської» Конституції УРСР від 30 січня 1937 року. Згодом чисельність ВР УРСР зросла з 304 обранців у 1938-му до 570 у 1975-му, порушивши згаданий припис. Новий Основний Закон радянської України від 20 квітня 1978-го скасував прив’язку до чисельності населення, а кількість нардепів зросла до 650. Нагадаю, що до 1989 року вибори відбувалися на безальтернативній основі — з одним кандидатом у бюлетені, що представляв «блок комуністів і безпартійних». 27 жовтня 1989-го парламент скоротили до 450 осіб. Цю саму цифру було закріплено в Конституції 1996-го. Залежність кількості депутатів від чисельності населення наразі зберігається для органів місцевого самоврядування.

 

У середині липня 2019-го петицію Костянтина Сокуренка до президента щодо зменшення чисельності депутатів ВР до 100 осіб («з метою економії коштів») підтримали 25 932 українці. Інші звернення щодо скорочення (до 250–300) чи збільшення (один на 90 тис. осіб) не набрали необхідної кількості голосів. Далася взнаки владна поліфонія, оскільки Володимир Зеленський відреагував досить стримано, закликав до всебічного аналізу питання й передав його на розгляд Комісії з питань правової реформи, створеної 21 червня 2019 року для підготовки конституційних змін.

 

Читайте також: Референдум Кучми. Надто велика ціна

 

Варто додати, що така ініціатива вже мала місце у 2015-му. Тоді петицію Тараса Челепіса підтримали 29 005 осіб. Автор мотивував звернення потребою подолати спадок радянської окупації й зробити перший крок до скорочення всіх чиновників. Тодішній глава держави Петро Порошенко висловив думку, що економічний аспект не має бути вирішальним, і передав звернення на розгляд Конституційної комісії під головуванням Володимира Гройсмана. Один із її членів Іван Когут назвав ідею зменшити кількість парламентаріїв чистим популізмом, адже тоді депутат представляв би 360 тис. виборців. Експерт Ярина Журба зауважила, що головна стаття парламентських витрат пов’язана не із зарплатами депутатів, а з утримання апарату, адмінбудівель, санаторіїв. У різний час політологи Володимир Фесенко, Віктор Таран та Петро Олещук попереджали про те, що зменшення чисельності депутатського корпусу призведе до падіння ефективності парламенту. Безпосереднім наслідком цього аналітики вважають збільшення кошторису виборчої кампанії, що приведе до влади «грошові мішки» або посилить залежність кандидатів від великого капіталу.