Мішель В’євйорка

Дика фаза цифрової ери

29 Липня 2019
Ми більше не можемо жити без інтернету та соціальних мереж і мали б радіти з цього грандіозного прогресу. Проте гігантські інновації викликають і справедливу тривогу: нові технології пропонують амбівалентний внесок комунікації та інформації.


З одного боку, кожен має вільний доступ до знань, інформації, необмежену можливість миттєвих інтерактивних дій, під час яких обстоює власну думку, позицію, підвищує свій рівень ерудованості. Але з другого — ці технології сприяють культурному збідненню. Вони позбавляють потреби докладати зусиль, щоб навчитися, і тягнуть людей не в напрямку поглиблених знань чи якісної інформації, а донизу, створюючи сприятливі умови для фейкових новин та заганяючи нас на високій швидкості в епоху постправди. А вона характерна прихильністю до теорій змов і заохочує колективну параною.
Соціальні мережі, визначені заледве 10 років тому як джерело доступу до відкритого світу з універсальними цінностями, насправді замикають групи або спільноти на собі: спілкування відбувається переважно з тими, хто думає, як ми. І навіть гірше: як продемонстрував дослідник Євген Морозов, автор книжки «Щоб зберегти все, натисніть тут» («To Save Everything, Click Here», 2013), наша поведінка підступно передбачувана та контрольована — від найперших ранкових жестів до моментів, коли ми засинаємо. Контроль здійснюється в інтересах зміцнення економічної потужності підприємств, на які скеровані рекламні ресурси.
Надпотужні гіганти — Amazon, Google, Facebook, Apple та інші — постали за якихось 30 років і вже здобули можливість домінувати над цілим світом. Ці та інші структури, що працюють у тіні гігантів, визначають наше існування, навіть якщо ми не завжди це усвідомлюємо. Каральні санкції за порушення нічим їм не шкодять, як засвідчує ситуація з рекордним штрафом обсягом $5 млрд, що мусив Facebook заплатити в США за зловживання приватними даними на користь Cambridge Analytica: «вдарили по руках — і по всьому», як зазначили медіа. Після цього епізоду акції Facebook на біржі тільки зросли!

 

Amazon, Google, Facebook, Apple та інші — постали за якихось 30 років і вже здобули можливість домінувати над цілим світом. Ці та інші структури, що працюють у тіні гігантів, визначають наше існування, навіть якщо ми не завжди це усвідомлюємо


Нові технології, як ми бачимо в Китаї, можуть допомагати державі здійснювати масовий нагляд за громадянами: вивчаються навіть найінтимніші жести. Отже, населення стає контрольованим, слухняним, нездатним до протестів. До того ж у західному світі цифрові гіганти, геть усі з Північної Америки, можуть стати елементом нового імперіалізму, у якому м’яка сила стає вирішальною. Вони сприяють геополітичній гегемонії Сполучених Штатів.
Нарешті, ці економічні суб’єкти схильні набувати атрибутів держав. Facebook, наприклад, нещодавно повідомив про свій проект зі створення криптовалюти під назвою «лібра», яка стане цифровою та котуватиметься на світовому ринку.
Як опиратися всім цим різноманітним формам домінації? Спочатку потрібно усвідомити проблему, потім можливий політичний тиск із вимогами регуляції, зокрема в питаннях змісту, із заохоченням до створення конкуренції там, де встановилися міцні монополії. Це насамперед роль держав, політичних систем, і, до речі, у лавах американської Демократичної партії розмірковують про антитрестові заходи й навіть про можливе розформування цифрових гігантів на кілька складових.
Можливі також зусилля громадянського суспільства, що мало б вигадати нові форми спротиву всесильності цифрової влади. Варто акцентувати на цінності безпосередніх, конкретних стосунків між людьми, зустрічей у реальному житті, а не переважно у віртуалі. Соціальні рухи добре навчилися використовувати нові технології для запуску різних демократичних ініціатив, не потрапляючи до них у підпорядкування. Так зорганізувалися Occupy Wall Street у Сполучених Штатах, «Нічне стояння» та «жовті жилети» у Франції, «Обурені» та «М15» в Іспанії, а також Помаранчева революція в Україні. Скрізь соціальні мережі відігравали велику роль.
Нині цифрові гіганти процвітають. Проте роздуми та критика набирають обертів як на індивідуальному, так і на колективному рівні, аж до участі держав і політичних систем, у масштабі ЄС, де ці виклики активно обговорюються. Треба сподіватися, що спільні зусилля посприяють виходу з дикої фази цифрової ери.