Едвард Лукас

Польща та здобутки 1989-го

10 Червня 2019
Наприкінці цього року настане пора святкувань чергової річниці подій 1989-го, коли відзначатиметься неймовірна відвага й лідерство поневолених країн від Балтійського до Чорного морів, які звільнилися від комуністичного ярма. Ці святкування, що відбудуться в найближчі місяці, цілком виправдані. Та майбутнє — більш захопливе, ніж минуле.


Почнімо з Польщі, яка 30 років тому цього місяця усунула комуністів від влади шляхом вільного волевиявлення народу.
Це був політичний землетрус, хоча й не перший у Польщі — одній із найбільших і найсвавільнішіх країн кремлівської імперії. Поляки опиралися колективізації, зберегли католицьку віру й національну ідентичність, а також неодноразово повставали проти комуністичних правителів.
Лавина виборів у червні 1989-го привела до влади перший за 50 років некомуністичний уряд, що поклав край плановій економіці, відновив верховенство права й запустив процес інтеграції країни в НАТО і ЄС. 
Голосування також дало імпульс подальшому краху комунізму, просунуло сусідню Угорщину до політичного плюралізму й перетворило країни в стагнації, як-от Східну Німеччину, на автоклави. Того року під час грандіозних демонстрацій у Чехословаччині люди скандували: «Не хочемо бути останньою дошкою в паркані!». Поляки мають право спитати, чи визнає й чи пам’ятає світ значення тих подій? Або ж чому Захід не виявляє достатньої вдячності?
Ці запитання виводять на поверхню чимало нюансів. Частково свідчать про егоїстичність поляків. Польща справді відіграла важливу роль, але так само й інші країни та окремі особи. Згадати хоча б відважність Андрія Сахарова, литовський рух «Саюдіс», Конгрес Естонії, Народний фронт Латвії, «Рух» в Україні тощо. Не проводяться ж Олімпійські ігри із внесків в історію.

 

Захід не нехтує Польщею. Вона частина Заходу. Для більшості людей, народжених після 1980 року, такі поняття, як «Східна Європа» й «колишні комуністичні держави», так само абсурдні й недоречні, як розмови про «колишню Австро-Угорщину»

 


Як британець, я це знаю добре. Одним із дражливих мотивів у політичних дискусіях моєї країни є псевдоісторичне «1940-го ми воювали самі». Справді, були однією з небагатьох європейських країн, не окупованих під час Другої світової війни. Однак зрозуміло, що легковажні заперечення внеску у війну інших учасників — від Греції до Норвегії й Польщі, що й казати про віддалених союзників, як-от Австралія, — обурює громадян цих країн.
Та у випадку з Польщею це питання також пов’язане із цілком виправданим відчуттям маргіналізації й зради. Захід нехтує роллю Польщі в подіях 1989 року із тієї ж причини, з якої забуває радянське вторгнення 17 вересня 1939-го, причетність до замовчування Катинської трагедії та провалу Варшавського повстання, а також передачу Польщі під радянську владу в Ялті.
Цей наратив завжди був нездоровим. А тепер — застарілий. Захід не нехтує Польщею. Вона частина Заходу. Для більшості людей, народжених після 1980 року, такі поняття, як «Східна Європа» й «колишні комуністичні держави», так само абсурдні й недоречні, як розмови про «колишню Австро-Угорщину».
Так, Польща стає провідним військовим партнером США в континентальній Європі. Поляк Дональд Туск очолює нині Європейську раду — це одна із двох найважливіших посад у Європейському Союзі. Із 1989-го економіка держави зросла втричі. Польща виявилася єдиною розвиненою країною, що не пережила рецесії за останню чверть століття. Польща побудувала сильні інституції й надійне громадянське суспільство, успішно інтегрувавши близько мільйона мігрантів, здебільшого з України. Внутрішні політичні чвари можуть відволікти від цих здобутків, та головне, що Польща ще ніколи не була заможнішою, сильнішою, щасливішою й безпечнішою, ніж зараз.
На щастя, те саме можна сказати про інші колись поневолені держави, що святкують власні внески в події, річниця яких відзначається цьогоріч.
Кожна країна може й має аналізувати свою історію — з гордістю й соромом. Однак теперішнє — значно важливіше, а майбутнє — значно захопливіше. 

 

-------------

Держсекретар США Майк Помпео привітав китайців із нагоди тридцятої річниці подій на площі Тяньаньмень у Пекіні 4 червня 1989 року. У своєму зверненні він, зокрема, підкреслив: «Ми вітаємо героїв китайського народу, які мужньо  повстали…  з вимогами своїх прав». Водночас розкритикував сучасну політику Комуністичної партії Китаю, згадавши про утиски уйгурів. Також Помпео зазначив, що чимало китайців зазнали катувань чи були ув’язнені через свою громадську активність.
На це привітання негайно було отримано відповідь від посольства КНР у Сполучених Штатах. У ній ідеться про те, що такою заявою США «грубо втручаються у внутрішні справи Китаю». І наголошується, що права людини в Піднебесній наразі перебувають «у найкращому стані», а той, хто намагатиметься залякувати китайців у будь-який спосіб, ніколи не досягне успіху. Зазначається, що намагаючись протистояти тенденціям часу, противники КНР закінчать тим, що перетворяться на «попіл історії».