Алла Лазарева

Кандидат від телебачення

16 Березня 2019
Це сталося у жовтні 1980 року. Відомий комедійний актор, яскравий телеведучий, поборник суспільних табу Мішель Колюш висунувся кандидатом у президенти Франції.

 «Держава виявилася неготовою до такої кандидатури, — згадує Катрін Дельві, паризька журналістка на пенсії. — Франція й сьогодні залишається доволі кастовою країною із зовсім не бездоганними соціальними ліфтами, а що казати про початок 1980-х? Колюш повідомив про свій намір узяти участь у президентських перегонах на прес-конференції, яку я досі пам’ятаю в деталях. Він назвався «єдиним кандидатом, у якого немає підстав брехати». Уже через тиждень після того заходу соціологічні опитування давали йому 15–16% народної підтримки. У політичних колах почалася паніка».
Несподіваний самовисуванець став причиною великої тривоги всіх кандидатів, але найбільше — соціаліста Франсуа Міттерана, для якого впізнаваний актор із чіткими лівими поглядами становив реальну загрозу втрати голосів. Про підтримку Колюша негайно заявило кілька відомих інтелектуалів лівої орієнтації: П’єр Бурдьє, Фелікс Ґваттарі, Жіль Дельоз. «Міттеран намовив своїх «сірих кардиналів» зустрітися з Колюшем і за будь-яку ціну переконати його зняти свою кандидатуру, — розповідає Катрін. — Кажуть, що Колюш не захотів їх почути. Ширилися також чутки про залякування та погрози, переважно анонімні, що надходили на адресу гумориста. Найімовірніше, писали їхні прямі конкуренти десь дуже недалеко від виборчого штабу Міттерана. Колюш розповідав про тиск і здобував ще більше симпатій. А далі сталося найжахливіше: убивство режисера, близького соратника та друга Колюша Рене Ґорлена. 
Убивців тоді так і не було знайдено. Але під впливом цієї трагічної події Колюш зняв свою кандидатуру. Франсуа Міттеран став у 1981 році першим в історії Франції президентом-соціалістом. Лівиця била у фанфари та мліла від щастя. А Колюш швидко спився, вдарився в наркотики. Він розбився на мотоциклі 1986-го, залишивши французам яскраву кінематографічну спадщину, мережу соціальних їдалень для найбідніших Resto du coeur, що працює досі, та почуття сорому за трагічний виборчий експеримент і за те засліплення, із яким тоді сприймали Міттерана».

Колюш першим довів своєю популярністю, що частина виборців відчуває до професійних політиків стійку відразу. Цей контингент, можливо, не демонструє достатньої політичної культури, проте має право голосу


Попри спільність професії та намір стати президентом, між Мішелем Колюччі — сценічний псевдонім Колюш — та одним із кандидатів українських виборів немає інших схожостей. Наскільки Колюш був прямою, сильною, незручною, політизованою особистістю, настільки ж компромісно-безособистісним і неприродним здається Зеленський. Наскільки виступи Колюша були гострими, влучними та провокативними, настільки ж пласким і недалеким є гумор «слуги народу». Французький кіношний кандидат був бунтівним і некерованим, український зовсім не схожий на самостійного політика.
«До мене Франція була розділена навпіл, я ж складу її вчетверо», — обіцяв Колюш у виборчих гаслах. Енергійний, сміливий, позаформатний, він спробував оновити дуже закритий, кастовий політичний світ актуальними на той час темами та викликами. Якщо Зеленський із позицій іміджу та впливу на електорат є чистим фабрикованим телепродуктом, то Колюш використовував телеекран як передавач власних поглядів і дещо наївних мрій про справедливий розподіл національного багатства, правдиву рівність для всіх, справжню солідарність багатих із бідними...
Що залишилося в політичній і соціальній пам’яті французів від недавнього походу до влади «людини з телевізора»? Франція зрозуміла, що здобута в шоу-бізнесі популярність може монетизуватися в політиці. Що екран сам по собі — потужна виборча технологія, навіть коли її застосовують до кандидата, який донедавна не мав нічого спільного з політикою. Тоді, майже 40 років тому, суспільство виявилося не готовим до оновлення не те що політичного класу — провідних політичних меседжів. Але пам’ять про відважну особистість пройшла свій шлях. Чимало аналітиків побачило в успіху Макрона втілення того запиту на оновлення еліт, що вперше заявив про себе в популярності кандидата Колюша. Герметичність політичного класу було порушено, навіть якщо тріщина, яка ледь накреслилася 1981-го, перетворилася на отвір лише 2017 року.
Колюш першим довів своєю популярністю, що частина виборців відчуває до професійних політиків стійку відразу. Цей контингент, можливо, не демонструє достатньої політичної культури, проте має право голосу. Сучасний електорат, як в Україні, так і в інших державах світу, дедалі більше підпадає під визначення «видовищне суспільство», яке сформулював французький письменник Ґі Дебор. Спектакль, за його версією, відіграє в усіх сферах людського життя щоразу важливішу роль, що регулярно підтверджують виборчі процеси. Запит на клоуна — одна з характеристик цього суспільства, де професійна політика переживає глибоку кризу.