ОНУХ

Дзиґа

29 Вересня 2016
Дзиґа — іграшка, яка крутиться навколо власної осі. Коли їй надають обертального руху, вона не перекидається завдяки інерції, а її вісь обертання зміщується по конусу. Таке переміщення називають прецесією (прошу не плутати з процесією). Це рух, коли на тіло, яке вільно кружляє, не діє жодна зовнішня сила. Принаймні так вважає фізика.

Я задумався над тим, як пов’язане з її законами львівське культурне товариство «Дзиґа», у пивній якого на Вірменській вулиці я смакував добірне «Львівське 1715», і то саме тоді, коли в місті відбувався XXIII Форум — найдавніші в Україні збори видавців, розповсюджувачів, письменників і звичайних шанувальників книжки.

Я відвідую це дійство принаймні років 10 і щоразу зі щирим задоволенням занурююсь у ненастанний хоровод подій, які супроводять продаж книжок на вулиці Коперника. Але, якби мене запитали, що я думаю про Форум, я не зміг би швидко охарактеризувати цю подію, котра так упевнено вписалась у львівський вересневий пейзаж. Маю нездоланне враження, що там панує непорушний стан незмінності. Одного разу мій приятель і видатний художник Андрій Сагайдаковський, коли його запитали, як живеться у Львові, відповів: «Це важко зрозуміти, але там треба легко піднестися над землею і зависнути».

Читайте також: «Про що писати?»

Здається, саме так чинять і організатори, і численні учасники Форуму. Я звернув увагу на величезну кількість подій, що супроводили торгівлю. Цього року їх влаштували стільки, що було не лише фізично неможливо взяти в них усіх участь, а навіть важко переглянути щодня чотири сторінки газетного формату, засіяні дрібнесеньким шрифтом. Як і багато знайомих, із якими я бачився, ми піддавалися львівському мистецтву левітації, зависаючи в одній із пиварень Старого Міста, де провадили неквапливі розмови. І все це завдяки книжкам, які для дуже багатьох із нас неодмінно становлять важливий орієнтир. Раз по раз виринали запитання про стан друкованої книжки за часів панування електронних засобів інформації, на які ми не мали переконливої відповіді, і то не тільки тому, що багато з нас справді фізично залежні від друкованих видань. Мої запитання про стан видавничої справи в Україні, а надто — україномовної книжки грузнули в павутинні недомовок й уникання точних відповідей, яка ситуація насправді. Та хіба сутність книжки полягає не в пошуку правди? Але категорія правди так глибоко переорана, що навіть на звичайні запитання, як там з українською книжкою, годі знайти відповідь.

Мої запитання про стан видавничої справи в Україні, а надто — україномовної книжки грузнули в павутинні недомовок й уникання точних відповідей

Маю нездоланне враження, що не тільки організатори форуму, а й багато його гостей не були готові відверто визнати, що у світі української книжки щось змінюється. Ми вже дійшли до моменту, коли про це не можна не говорити публічно. Без відвертості й доступності інформації ми приречені на існування у вигаданій дійсності. Тепер добре і щоразу краще, тиражі щоразу більші, чисельність читачів зростає! Чи, може, погано? А коли щось не так, це все десь за межами нашої здатності вплинути. У мене часто складалося враження, ніби я беру участь у напрочуд дивному ритуалі, значення якого не здатен зрозуміти. Усе, до чого я долучався, породжувало захват, але було немов нереальне. З позиції за столиком у кав’ярні у Старому Місті вся навколишня дійсність, яку заполонили сотні гостей Форуму і звичайні туристи, нагадувала хоровод, що мчить, мов дзиґа; дитячу іграшку, яку крутнули й кинули напризволяще. Не міг зрозуміти, чи я невіддільна частина дзиґи, що крутиться вихором, чи тільки зовнішній спостерігач, зачарований тим барвистим обертанням. Моїм товаришем у львівських походеньках був зазвичай своєрідний і незвичайний художник Андрій Сагайдаковський, і з ним я міг без обмежень й абсолютно відверто ставити запитання, на які ані він, ані я не чекали виразних відповідей. Нам вистачило усвідомлення, що справи мають власний ритм, а ми повинні бути готові приймати їх, навіть якщо то тільки несподіваний ефект розкрученої дзиґи.

Читайте також: «Cool & Friendly», або ж Хвіст і його пес

Я замислився, чи засновники львівської «Дзиґи» думали про закони фізики, обираючи таку назву? А може, це звичайна й незвичайна львівська випадковість? Чи лише барвиста дитяча дзиґа, яку крутнули — і вона рухається, бо ж на тіло, що вільно обертається, не діє жодна зовнішня сила?