Алла Лазарева

Свобода для інших

6 Листопада 2014
Не всі, хто виріс в умовах західних демократій, вважають свободу універсальною цінністю. Особливо, коли йдеться про свободу народів, яких звикли не помічати, не чути та не розуміти

Коментатор старався, як умів. Демонстрував татуювання, вихоплені великим планом, запускав відео озброєних хлопців у балаклавах та залучав до розмови «експертів з російської тематики». Ну як же без них? Робив, що міг, аби довести: на Сході України «крайні праві українці та крайні праві росіяни взаємно себе винищують».
Технологія «зрівнювання», яка сьогодні, схоже, стає трендом французького телебачення, влаштовує багатьох. І тих, хто не любить крайніх правих, а відтак знаходить собі причину відгородитися від кривавих подій на Донбасі ідеологічними шорами, і тих, хто живе в полоні російських чар, а тому відмовляється визнавати імперіалістичне загарбництво Кремля.
«Відрізняються лише прапори, – переконував аудиторію черговий експерт. – Коли замовкає зброя, українські бійці та сепаратисти слухають однакову музику, читають ті самі книжки, наносять подібні татуювання та сповідують тотожну ідеологію. Патологоанатом з донецького моргу розповідав, що їх не розрізнити мертвими». І глядач вірить. А потім переказує, заспокоює себе та інших: в Україні – суто локальний, ще й вузько ідеологічний конфлікт. Нічого європейського. Нас не стосується.

Технологія «зрівнювання», яка сьогодні, схоже,стає трендом французького телебачення, влаштовує багатьох

 Глядачеві ніби навіюється думка: в «народів-братів», росіян та українців, так багато подібностей! «Кирилиця, православ’я, спільне радянське минуле – всі ці елементи мандрують із передачі у передачу, від одного «експерта» до іншого, – аналізує правник, який із півтора десятки років їздить у рамках різних місій Ради Європи східною частиною континенту. – Французи реагують на подібну інформацію наступним чином: йдеться про дві частини одного цілого, які посварилися, а колись помиряться». Підсвідомо чи під впливом певних інтересів, через лінощі чи міщанське боягузтво, Україна в зоні російського впливу влаштувала б у Франції багатьох.
Відразу не скажеш, якими стежками добігають до численних коментаторів українських подій поширені шаблони: про Україну – «територію без історії», «фашистську хунту при владі у Києві» та «американські інструкції», без яких, треба думати, жоден український політик і снідати не сяде. А саме – важко укласти точний перелік шляхів, якими повторювані й вигідні Москві меседжі потрапляють до активного комунікаційного вжитку.
«Таких темників, які розсилав по українських телеканалах керівник Адміністрації Президента Кучми Медведчук, французькі медіа, звичайно, не отримують, – каже Сільві, яка привезла з України впродовж та після Помаранчевої революції не один телевізійний репортаж. – У нас немає брутальної джинси в такому розумінні, як вона існує в Україні. Не можна, наприклад, відкрити ногою двері у кабінет до директора каналу, запропонувати кругленьку суму та викупити «негативний пакет про себе» – себто придбати на певний термін лояльність цього медіа до свого бізнесу. Французьке ТБ має інші слабкості: ідеологічні шори, автоматизм у підтримці зовнішньої політики Парижа, а також лінощі телеведучих, які мають схильність часто запрошувати до дебатів тих, хто колись – одного разу – їм сподобався».
Отже, чому саме такий підхід, такі коментатори і такі табу у передачах французького ТБ про Україну? Чого більше – матеріального інтересу чи стереотипів мислення як журналістів, так і аудиторії? «Окрім випадків з франкомовним каналом ProRussiaTV, яке, не приховуючи, працювало в Парижі на російські гроші, ми не маємо публічних, доведених доказів прямого фінансового утримання французького ТБ російськими капіталами, – каже Фредерік, правник, який спеціалізується на медійній проблематиці. – Державне ТБ може демонструвати відносну залежність від політичних симпатій керівництва держави. З приватними – повної прозорості фінансування нема. Безперечно, через купівлю акцій Росія може, якщо хоче, опосередковано впливати – звичайно, не на зміст – на загальний тон програм. Доречніше було б говорити не про цензуру чи продажність, швид­­ше про тонке заохочен­­ня самоцензури. Дійсно, велика кількість як політиків, так і керівників ТБ думають, що йти на відкритий конфлікт з Росією не вигідно Франції».
Ну й не варто забувати, для кого працює телебачення. Які смаки, інтереси, пріоритети у тих, кого самі ж телевізійники називають, про людське око, «обивательським планктоном»? «Французьке патерналістське суспільство зробило все, щоб убити в людях здатність до співчуття, – вважає колега-телевізійник. – Не лише до далеких народів, які помирають за свою свободу, але й до власних громадян. Все делегується державі, і навіть така функція, як солідарність, перестає бути індивідуальним обов’язком».
 Діти свободи не завжди виростають свідомими її вартості. Вони споживають комфорт, як данність, і не хочуть знати, що він може скінчитися так само раптово, як життя людей, які йшли по Інститутській у Києві одного зловісного ранку.