Пошук за тегами

Всі матеріали, позначені тегом:

приватна урбаністика

Запоріжжя. Кічкас. Кічманавт

Коли я розповідаю про своє дитинство, про те, в якому середовищі та на якому районі я народився і виріс, багато хто не йме віри, мовляв, надто похмуро й екзистенційно, щоб бути правдою, чи, тим більше, частиною сучасної української реальності. Що ж, на такі сумніви я лише посміхаюся – тихо, печально, втомлено-радісно. Напевно, ці люди ніколи не зрозуміють суворої, нібито аж математичної антифілософії пролетарського гетто, де навіть цінність самого життя вимірюється не прожитими роками і не здобутими досягненнями, а, власне, тим же життям – збереженим.

2017-07-31

Київ. Рибальський. Острів, який зникає

“Свого часу я водив сюди свою дівчину, вона культуролог – ти ж знаєш, вони люблять всяке таке схиблене і химерне!” — каже давній друг і колега.

2017-07-18

Кропивницький. П’ять і ще 1000 світів Кро

Оповіді про міста заведено починати з переказу їхніх історій. Але з Кропивницьким (я називаю його Кро) все трохи інакше.

2017-07-11

Суми: автобіогеографія

Суми почалися для мене, як і для більшості приїжджих, з залізничного вокзалу. Саме там, у віці одного тижня, я ступив на сумську землю, приїхавши з Києва, де трохи зарано народився. У Сумах тоді був іще старий вокзал: дореволюційний, з колонами, скромний і дуже милий. Невдовзі його знесе комуністична влада, яка старанно знищуватиме сліди повітових Сум. Новий вокзал – залізобетонна коробка, мав стати картинкою нових, комуністичних Сум. І став завеликий та неоковирний. Тут колись я стояв, чекаючи на поїзд, і думав про переїзд у столицю. Не наважився, чому досі радий.

2017-07-06

34 за Цельсієм

Спека неможлива. Тридцять чотири в тіні. Саме час згадати незлим тихим словом усіх, прости Господи, урбаністів, які ордою пройшлися по колись найпридатнішому для життя і найзеленішому місту Києву, і крок за кроком перетворюють його на кам’яні, розпечені прямовисним сонцем, джунглі без жодного натяку на ту тінь.

2017-07-04

Маріуполь. Карнавал. Колода

Мої стосунки з Маріуполем — це стосунки подружжя після тридцяти років шлюбного життя, усі тридцять з яких були нестерпними, але обидва партнери воліли би про це не думати. Як в анекдоті про гармонію: “вона не хоче, а мені і не треба.”

2017-06-26

Дніпро: зсередини, ззовні, завжди

У Дніпрі мене ще й зараз інколи запитують: «Вы, наверное, откуда-то приехали?», бо я розмовляю українською. Дуже дивуються потім, коли кажу, що народилася і все життя живу в цьому місті. І батьки мої теж народилися і все життя своє живуть у цьому місті. Я дуже дніпрянська дніпрянка.

2017-06-13

Летичів. Енергетика минулого

До Летичева ми завжди вибиралися до дядька – татового брата, котрий мешкав тут, відколи я себе пам’ятав. Минали поворот на Меджибіж і за якихось десять хвилин ліворуч від дороги з-за посадки проблискували перші яскраві латки розлогого плеса – водосховища на Південному Бузі. Пам’ятаю, як колись малими ми їхали тут зі шкільною екскурсією і якийсь хлопчак, запримітивши величезний обшир плеса, вигукнув здивовано: «Ого – море! Дивіться, море!»

2017-06-12

Ужгород: місто неузаконеної любові

Бо любиш чужі міста, як любиш коханців. Розхитано, чуттєво, десь перебільшено, так, як, може, боїшся, так, як несила (не час?) любити рідне. Любиш чуже місто наосліп, відкидаючи бажання копати глибше, а охололе повітря проносить повз тебе: «У нас щойно відцвіли сакури».

2017-05-29

Черкаси. Море, квартали, ліси

Я жила в багатьох містах: Збаражі, Тернополі, Львові, італійських Сан Паоло та Річчоне на узбережжі моря, але особивий затишок знайшла у Черкасах. І це не ейфорія першого місяця, а спокійно прожиті півтора року, коли точно можу сказати, що Черкаси таки люблю.

2017-05-23