Пошук за тегами

Всі матеріали, позначені тегом:

приватна урбаністика

Підгайці: гігант у мініатюрі

Підгайці, як і всі малі бурґи, — се місто із роздвоєнням особистості. Бо малим градам належить відігравати водночас роль і міста, і села. Бути одному, але працювати за двох, щоби банально вижити. Втілювати протилежні риси, аби мати чим себе зайняти й не знудитися.

2019-01-17

Море, степ і лиман: як Бердянськ прив’язує до себе

Найбільше в Бердянську запам’ятовуються три речі: яскраве, аж біле, літнє сонце, східний вітер, що будь-якої пори року звіває все на своєму шляху, і, звичайно, море, «азовська калюжа» (як писав Микола Хвильовий у листі до Миколи Зерова, щоправда, одразу й уточнював, що вона «таке ж прекрасне явище, як і це безхмарне небо степового півдня»).

2018-12-26

Запоріжжя за межами усталених кліше

Запоріжжя хоч і є одним із найбільших обласних центрів України, але певним чином розчиняється посеред історій інших, навіть набагато менших українських міст та сіл.

2018-12-17

Сімферополь. Віддалення міста

Мені не подобаються занепадницькі настрої і зайві нагнітання обтяжливої ​​атмосфери. Та нині годі цього позбутися.

2018-11-30

Біла Церква. Місто під Києвом?

– А, это мы сейчас к Белой подъезжаем. Странный город, под Киевом с головы до пят, – жартує жіночка із сусіднього плацкарту, – и не только в географическом смысле.

2018-11-25

Володимир-Волинський моєї вулиці

Я прожила у Володимирі шістнадцять із половиною років. Це місто для мене – у перехресті вулиці Стубелевича і професора Бобка, у дорозі Ковельською до центру міста, в переході через дорогу перед третьою школою, в яку я не ходила, і в дорозі дворами й парком до школи номер два; у дизелі, яким можна було доїхати до Ковеля, до Ізова (хоч я там ніколи й не була) і навіть до Львова, у дорозі до села Зимне, де народилася моя мама і жила моя бабуся.

2018-11-19

Запоріжжя. Розумне, тепле, красиве – моє

«Розумне, тепле, красиве Запоріжжя – твоє», – написала мені телеведуча Ольга Вакало, одна з найяскравіших особистостей, із якими я мала щастя тут познайомитися. – «Весь жовтень воно для мене таким і було», – відповіла я.

2018-11-09

Костянтинівка. Дірявий міст у минуле

Мені завжди подобалися мости. Київські красені-гіганти, на кшталт Південного чи Метро, і безіменні малюки десь у провінційній глибинці. Кожен із них має свою історію, свою особливу конструкцію і свій неповторний магнетизм. Деякі хочеться чимшвидше проминути і потім здалеку милуватися їхньою красою, а окремі з них викликають бажання затриматись якомога довше.

2018-11-06

Запоріжжя. Нестерпна легкість наступного кроку

Коли я готувалася до проекту з живопису, мама запитала в мене, чому ніколи її не малюю. Я пояснила, що вона так чи інакше є в кожному портреті.

2018-11-02

Вінниця. По Келецькій шостим трамваєм

Розповідати про щось особисте — все одно що писати вірші, обов’язково обравши улюблений шрифт. Якщо про міста, мені одразу захотілося про Вінницю. Не моє рідне місто, але те, в якому пощастило жити близько трьох з половиною років і яке пов’язане з дуже особливими тривкими й тремкими спогадами.

2018-10-23