ut.net.ua 2010-09-28 16:40 Петренко Ігор

Пантеон №1

На Байковому кладовищі у Києві можна безкінечно блукати серед погрудь і видатних тіней (ФОТО). Але якщо на Личаківский цвинтар у Львові водять туристів, то тут цього не заведено

Правила поведінки у цьому місці нагадує вивішений біля входу “Закон про поховання та похоронну справу”: забороняється кататися на велосипедах, ковзанах і лижах, вигулювати та випасати тварин. Та навряд чи хтось наважився б аж так порушувати тутешню тишу і спокій. Байкове ж – не просто могили, а усипальниця видатних постатей, національний пантеон. Але якщо на Личаківский цвинтар у Львові водять туристичні екскурсії, то тут цього не заведено.

Театр без корифеїв

Затінок, небагатолюдні алеї та закапелки.     Казати на когось “знаменитий” - зайве, бо майже усі тут такі. Принаймні, куди не впаде око - добре знайомі прізвища. У найстарішій частині кладовища Леся Українка завмерла у павутинні серед надгробків сім'ї Косачів, що лежать поруч в одній огорожі. А перейдеш звідси на головну алею – взагалі від хрестоматійних імен розбігаються очі.

Неподалік надбрамної каплиці спочів Дмитро Луценко, автор гімна столиці «Як тебе не любити, Києве мій». Амвросій Бучма похований поруч з Левком Ревуцьким. Тісно, могила до могили, лежать актриса, художник, режисер: Марія Заньковецька. Георгій Нарбут, Микола Садовський. Неначе зібралися попрацювати над спільним театральним проектом. Далі, у затінку за цервою Вознесіння - Борис Лятошинський.

А навколо - лабрадорити і граніти. Мох небуття.

Навіть якщо когось за життя і не толерував радянський режим – тут мусив терпіти. На вапняному надгробку  агронома Аристарха Терниченка, міністра землеробства Української Народної республіки, літери виведені українізованим шрифтом 1920-х років з латинською “n” у прізвищі.

І немов виростає з гранітного паралелепіпеду Михайло Грушевський – знайоме усім, мов копія з 50-гривневої купюри, обличчя історика і першого Президента.

Провідники нації

Перо з білого мармуру застигло на мармуровій сторінці. Автограф: “Ол. Корнійчук”. У пам'яті сучасників екс-спікер Верховної ради УРСР, автор п'єси «В степах України» навряд чи виглядав аж таким білим, як цей надгробок, однак aut bene, aut nihil.

...Майже у кінці алеї, з 20 метрів від бетонної огорожі - могила Георгія Кирпи.  Над його біломармуровим зображенням у овальній рамці – колона, на якій  угорі небесний тезко екс-міністра транспорту Григорій Звитяжець списом прохромлює змія. Композиція по периметру оточена важкими металевими ланцюгами.

Тут усі чекають на Страшний Суд і вже не бояться людського. Хоча... Могила довголітнього керівника компартії України Володимира Щербицького напрочуд стримана, без архітектурних витребеньок. От тільки портрет  чомусь сховано за товстим склом – невже  антивандальний захист? Хіба є підстави додатково турбуватися про загробний спокій правителя-атеїста, русифікатора?..

Епітафії

 «Любов перемагає смерть. Доки ми любимо - вони живі». Ця думка повторюється на кількох надгробках – одна з найпоширеніших епітафій. От і на могилі Валерія Лобановського читаємо варіацію на цю ж вічну тему: “Ми живі доти, доки нас пам'ятають”. Футбольний тренер стоїть у бронзі на тлі портика, що нагадує вхід на стадіон “Динамо”. Перед Лобановським – газон з гарною густою травою, як на футбольному полі, а в наприкінці газона – лава, що нагадує тренерську.

Надгробний напис на могилі засновника відомого аналітичного центру Олександра Разумкова – цитата з хрестоматійного вірша  російського поета Ніколая Нєкрасова про критика Олександра Добролюбова: «Какой светильник разума угас! Какое сердце биться перестало!»

Батько гривні банкір Вадим Гетьман зображений у якомусь розломі, мовби застряг у часі... чи у ліфті. Епітафія Гетьману свідчить:

 «В тяжкі часи для України

ти в боротьбі не відступив.

За гідність, честь, права людини

своїм життям ти заплатив».

На могилі визначного банкіра оце слово «заплатив» віддає мурашками по шкірі навіть у спеку.

Прагнення до шедевру

Над входом в склеп графа Вітте зображений архістратиг Михаїл, що вогненним мечем стинає голову дияволу, якусь занадто жіночу.

Неоготичний склеп за стилем нагадує Будинок органної музики на вулиці В. Васильківській, що не дивно, бо його збудував той-таки  архітектор Владислав Городецький.

Так, над меморіалами видатним людям тут працювали не менш визначні скульптори, художники і архітектори.  Їхні рішення інколи дивують і навіть вражають мистецьким рішенням, як на якомусь бієнале.

Надгробна плита авіаконструктора Олега Антонова сяє на сонці легким металом, вона різко нахилена до горизонту і нагадує авіакрило, що тремтить на злеті. На цьому крилі намальовані кілька малих літачків – наче хрестиків, що зшивають небо з Байковим. Пригадується, що сам Антонов був не тільки авіаконструктором, в ще й художником-аматором, причому полюбляв абстракціонізм, тож експеримент виглядає хоч і сміливо, та доречно.

Дивний пам'ятник Гнатові Юрі. Лиса голова видатного актора, мистецького керівника театру ім. І. Франка самотньо стирчить із бетону, мовби він щойно пробив лобом товстенну стіну.

Партизанський командир Сидір Ковпак у сірій гранітній кубанці визирає з такої ж з сірої брили. Побачити його здаля непросто, бо добре замаскований квітами і кипарисовим деревцем.

Пам'ятник Оксані Петрусенко довершений не тільки мистецьки, а й містично: наче висить у темряві біла квітка з обличчям співачки.

Теми і варіації

Біля Максима Рильського хтось очікував би, можливо, побачити троянди й виноград – але наразі лежать три яблука. Надгробок - копія відомого усім киянам пам'ятника у Голосієвському парку. Схожим чином могила В'ячеслава Чорновіла виглядає як фрагмент монумента лідерові Руху, встановленого під Національним художнім музеєм на вул. Грушевського.

Бронзова веселка над Наталією Ужвій нагадує арку Дружби народів за столичною Філармонією.

Люди зображені тут символічно, з натяком на їхні земні досягнення.  Математика і кібернетика Віктора Глушкова скульптор виліпив в окулярах. Диригент Стефан Турчак стоїть, опустивши паличку. Миколу Амосова висічено з білої брили мармуру – начебто у хірургічному халаті. За ним – мармурова земна куля з викарбуваною кардіограмою. Художник Микола Глущенко тримає у руці бронзовий мольберт. Мармурова балерина Лідія Герасимчук схилилася в шпагаті – мабуть, у ролі лебедя.

Інженера Ісака Баренбойма автори цього бронзового монумета зобразили з мобільним телефоном у руці. Хоча відомий будівничий, що зводив мости через Дніпро, Дністер, Десну, Сіверський Донець, Південний Буг, Прут, - помер у далекому 1984-му, коли мобілок ще широко не застосовували.  А може, Баренбойм сам і винайшов таку ж маленьку радіостанцію, тільки не встиг запустити серійно?

Трохи далі вглиб від центральної алеї – більш старі, порослі папороттю могили. От в одній огорожі кілька Сікорських – певно, родичі винахідника гвинтокрила. Сам же він помер у США.

Монументальність Байкового очевидна. Патріотичні статуї й епітафії апелюють до загальної культури кожного, хто забреде сюди навіть випадково. Тут навіть помпезний художній несмак не дратує, а розчулює. Шедеври ж сприймаються як даність і очевидність. Ходиш наче лабіринтами новітньої історії, спілкуючись з тінями тих, кому українці завдячують мостами, літаками, піснями...

Тут – ті, завдяки кому краще розумієш сенс життя.

На світлинах:

могили поета Миколи Бажана, балерини Лідії Герасимчук, банкіра Вадима Гетьмана, історика Михайла Грушевського, авіаконструктора Олега Антонова, теоретика націоналізму Миколи Міхновського, політика Вячеслава Чорновола, лікаря Миколи Амосова, тренера Володимира Лобановського, вченого Олександра Разумкова, партизана Сидора Ковпака, артистки Наталії Ужвій, комуністичного намісника Володимира Щербицького, міністра Георгія Кирпи.