Економіка 2012-09-06 17:22 Цюпин Богдан
  ▪   Велика Британія

Бальцерович 2.0: план економічного порятунку Європи

Архітектор польського економічного шляху вважає, що криза в єврозоні – це нагода для структурних реформ. І не лише у країнах, які постраждали від неї найбільше.

Професору Варшавської школи економіки Лешеку Бальцеровичу добре відомо, що таке глибока економічна криза. У 1990-х роках у Польщі саме його іменем назвали радикальний план стабілізації економіки і структурних перетворень, за допомогою якого країна здійснила болісний, утім, успішний перехід від планового господарства до ринку. Цей метод дістав тоді назву «шокова терапія».

Коли 31 січня 1989-го почав діяти так званий план Бальцеровича, Польща потерпала від гіперінфляції, що сягнула 639,6%. Зовнішній борг становив $42,3млрд, або ж 64,8% ВВП. У крамницях з порожніми полицями стояли довжелезні черги.

А вже 1990-го в країні було вирішено проблему нестачі споживчих товарів і зафіксовано бюджетний надлишок. Міжнародні кредитори погодилися на зменшення зовнішнього боргу Польщі, економіка якої, порівняно з іншими країнами соцтабору, почала зростати найшвидшими темпами.

Бальцерович вважає, що має рецепт і для подолання кризи в єврозоні. При цьому, вказує на обмежену ефективність багатомільярдних пакетів зовнішньої допомоги для проблемних урядів і говорить про загрозу надмірного захоплення режимами бюджетної економії, які, на його думку, загрожують економічною стагнацією.

Без структурних реформ, стверджує економіст, зокрема й у відносно благополучних країнах на кшталт Великої Британії та Франції, вихід із теперішньої рецесії буде тривалішим, а повернення її в майбутньому більш імовірним.

Річ у тім, що пропоновані польським економістом ліки доволі гіркі. А оскільки економічна криза в Європі не дійшла і, як сподіваються європейці, ніколи не сягне глибини краху комуністичних економік, пацієнти можуть ще тягнути час, мріючи про солодші мікстури.

Небезпека дешевих грошей 

Лешек Бальцерович не схожий на типового західного професора економіки зі світовим ім’ям. Він не штампує міжнародні бестселери і не засиджується у телестудіях популярних телеканалів. Проте він може похвалитися тим, що мав нагоду закотити рукава і втілити свої економічні ідеї на практиці.

Робота на посадах заступника прем’єр-міністра, міністра фінансів та голови Національного банку Польщі сформувала один із його головних принципів: політикам при владі не потрібно довіряти легкі гроші, бо жоден уряд не може стримати себе від перевитрат, якщо немає надійних стримувальних чинників.

«Причина сучасної кризи в єврозоні очевидна – це надмірне використання кредитних коштів, – каже професор Бальцерович. – А приклад Греції демонструє катастрофічні наслідки систематичних урядових перевитрат».

Із таким узагальненим діагнозом польського економіста погоджуються майже всі, однак щодо шляхів виходу з кризи лунає какофонія пропозицій.

Найчастіше можна почути англійський термін bail-out, яким називають надання урядам величезних кредитів допомоги для запобігання фінансовому краху окремих країн та недопущення негативного впливу на інших.

Таку допомогу €85млрд (2010) уже отримали ірландці, португальці –€78млрд (2011), а грекам було виділено €130млрд. Однак грецька трагедія триває, позаяк Афінам гроші надають частинами, за кожну з яких вимагають виконання певних умов.

Лешек Бальцерович вважає, що астрономічні суми порятункових пакетів самі по собі проблеми не вирішать, а лише насичують кредиторів, хоча і купують урядам трохи часу. 

Польський економіст радить звернути увагу на те, що уряди роблять з тим придбаним за мільярди часом. Скептично оцінюючи здатність політиків до довготермінового бачення та стриманості у використанні позичених грошей, він проти зосередженості лише на фінансовій допомозі урядам і проти того, щоб зобов’язувати Європейський центральний банк викуповувати нічого не варті державні облігації проблемних країн єврозони.

«Мало не щодня нам втовкмачують, що бідним родичам у єврозоні слід терміново надавати фінансову допомогу, інакше євро зазнає краху... Легко зрозуміти, чому саме до такого способу найбільш прихильні кредитори. Водночас чимало політиків раді позбутися в такий спосіб тиску ринків. ЗМІ радіють нагоді писати про страшні проблеми, зловживаючи такими метафорами, як «інфекція», «ефект доміно» і стверджуючи, що ринки і ринкові сили можуть бути нераціональними, сліпими і руйнівними», – стверджує Бальцерович.

Як не ринок, то хто?

Недовіра до непідконтрольних дій фінансових ринків зрозуміла. Їхні учасники рахують гроші, не надто зважаючи на слізні обіцянки політиків, і заграють з доброчинністю лише у вільний від роботи час.

Лешек Бальцерович починав свою економічну освіту 1970 року в Центральній школі планувальної статистики в комуністичній Польщі. Він чудово знає, як переконливо можуть лунати аргументовані твердження про хаотичність ринкових процесів і циклічну повторюваність економічних криз у країнах буржуазного ладу. Але він також бачив на власні очі, наскільки гіршими і перекривленими були сили соціалістичної планової економіки східноєвропейського штибу.

Вже виросло покоління, яке не знає, що помилки планувальників в Раді Міністрів СРСР виявлялися у вигляді перевиробництва канцелярського клею в одному регіоні та браку мила та зубної пасти в іншому. Навіть старші люди поступово забувають сварки у кілометрових чергах за маслом.

Бальцерович пригадує, як стежив за дискусією шанованого Сталіним соціалістичного економіста польсько-американського походження Оскара Ланґе з прибічниками капіталізму з суто ринковими важелями.

Аргументи Ланґе у 1950-х роках видавалися переконливими, але були спростовані значно коротшою тривалістю життя різних моделей соціалізму, бо одним із вирішальних недоліків неринкової економіки виявилася нездатність до ефективного накопичення й інвестування капіталів у майбутній розвиток реальної економіки.

Зрештою на стагнацію соціалістичні моделі також були приречені і внаслідок відсутності конкуренції та неспроможності заохочувати підприємливість та підвищувати продуктивність праці. Інвестиції й структурні реформи, як от позірно успішна радянська індустріалізація, могли відбувалися лише за рахунок надлюдських зусиль чи примусової праці та жертв мільйонів на зразок трагедії Голодомору.

«Чому сліпі ринки, – риторично запитує Лешек Бальцерович, – здатні чітко розрізняти наявні та потенційні проблеми Греції та Іспанії та добре бачити відповідальнішу економічну політику Фінляндії чи Німеччини?.. Не потрібно навіть чекати завершення пенсійної реформи у певній країні, щоб побачити короткотермінові вигоди у вигляді зменшення поточних відсотків урядових облігацій».

BELL & PIIGS

Підтвердженням теорії, що не лише зовнішня фінансова допомога та жорсткі заходи економії, а й структурні реформи можуть мати позитивні результати і у короткотермінові перспективі Лешек Бельцерович наводить приклад групи посткомуністичних країн BELL (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва) та групи країн єврозони PIIGS (Португалія, Ірландія, Італія, Греція, Іспанія). 

Після спалаху глобальної фінансової кризи 2008–2009 років поточні відсотки урядових облігацій країн BELL різко зросли, але згодом досить швидко знизилися. Зростання виплат за облігаціями тоді ж відбулися і для країн PIIGS. Але якщо відсотки для ірландських облігацій згодом мали тенденцію до зниження, то для Греції та Португалії показник уперто залишався високим.

На думку професора Бальцеровича, ці різні тенденції значною мірою можна пояснити різницею у підходах до реформ у згаданих країнах.

Ірландія першою в єврозоні отримала пакет допомоги, але при цьому вдалася до глибоких структурних перетворень. Більше надій на реформи і менше сподівань на допомогу мали посткомуністичні країни групи BELL.

Португалії, а особливо Греції фінансові ринки вірили значно менше, відмовляючись братися за боргові зобов’язання цих урядів без додаткової за це плати.

Лешек Бальцерович переконує, що належно структуровані і впроваджувані реформи приносять подвійну вигоду. Це, по-перше, підвищення довіри, яке виявляється одразу ж і приносить користь у вигляді зменшення виплат за урядовими облігаціями. По-друге, це структурні результати, які стають помітними згодом як поступальне економічне зростання, скорочення бюджетного дефіциту і підвищеної гнучкості економіки.   

Інтеграція не панацея

Окрім надій виключно на зовнішні фінансові вливання та опертя лише на режими економії, Лешек Башльцерович та його однодумці відкидають також інший, пропонований політиками та деякими фахівцями шлях виходу країн єврозони з фінансово-економічної кризи – зміцнення політичного союзу в межах ЄС і посилення контролю над національними урядами.

«Невже ви вірите, що, наприклад, така країна, як Франція, – запитує економіст, – радо погодиться на підпорядкування наднаціональним структурам?.. Невже досвід ЄС не позначений багатьма домовленостями про жорсткі контрольні механізми, які просто не спрацьовували, тому що уряди, які підписували документи, не змогли чи не захотіли їх виконували?»

На думку Лешека Бальцеровича, європейським країнам не варто форсувати політичну інтеграцію, а натомість треба спочатку плекати органічне формування європейської тотожності.

«Сполучені Штати Америки тримаються тому, що вони почали з нуля. Вони об’єднані спільною мовою і тотожністю», – вказує він і нагадує, що в Європі кожна окрема країна досі має більше окремої, ніж спільної європейської історії.   

Але головне, що Лешек Бальцерович, знаючи болісне минуле Європи і усвідомлюючи недоліки політичних систем та ринків, залишається оптимістом і щодо ЄС. «Ця криза мине, але зараз ми маємо нагоду підготуватися до майбутніх випробувань, щоб вони були не такі болісні», – стверджує він.