Економіка 2010-12-08 15:08

Чи успадкується Мінкультом культурна спадщина?

Міністерство культури і туризму оприлюднило свою позицію стосовно тексту Тижня про передачу повноважень від Мінрегіонбуду до Мінкульту

Міністерство культури відгукнулось на текст  Тижня «Рекомендації ЮНЕСКО виконає Кулиняк. Сокирою». У статті йшлося про проблеми, які можуть виникнути після передачі національних заповідників з відання Мінрегіонбуду до Міністерства культури. Пропонуємо Вашій увазі погляд Міністерства.

На сферу охорони культурної спадщини очікують якісні зміни: керівництво держави має намір ініціювати передачу усіх національних заповідників у підпорядкування Міністерства культури і туризму України. (Щоправда, як видно з окремих публікацій у ЗМІ, не всім до вподоби такі зміни). У чому ж мотиви такого кроку, на що це вплине та на які результати слід розраховувати?

Попередження ЮНЕСКО про ймовірність включення київських пам’яток до списку об’єктів культурної спадщини, що знаходяться під загрозою, не лише викликали занепокоєння громадськості, але й змусили фахівців більш прискіпливо проаналізувати усі обставини та причини виникнення такої ситуації. Постало питання про необхідність вдосконалення управлінської структури у пам’яткоохоронній галузі, тобто про перерозподіл зон відповідальності у сфері охорони культурної спадщини.

Серед заповідників, що підлягають передачі Мінкульту у першу чергу, насамперед треба виділити Національний заповідник Софія Київська, який наразі перебуває у підпорядкуванні Міністерства регіонального розвитку та будівництва України. Слід нагадати, що до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено лише один столичний об’єкт – «Київ. Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами. Києво-Печерська Лавра». Тобто дві найбільш визначні пам’ятки Києва – Києво-Печерська Лавра та Софія Київська – є складовими одного об’єкту і сприймаються світовою спільнотою як одне ціле. Відповідно, неприроднім і абсолютно незрозумілим іноземним спостерігачам видається той факт, що в Україні вони належать до сфери управління різних відомств – Софія до Мінрегіонбуду, а Лавра до Мінкульту. Рекомендації спільної комісії ЮНЕСКО/ІКОМОС прямо передбачають приведення обох складових київського об’єкту всесвітньої культурної спадщини до одного центру управління, що дозволило б нарешті запровадити системний підхід у питанні їх функціонування і збереження.

У фахівців немає жодних сумнівів щодо того, що таким органом має бути центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, як це передбачено Законом України «Про охорону культурної спадщини», тобто Міністерство культури і туризму України (ця норма міститься і в Положенні про саме Міністерство). Такий крок видається цілком логічним та дозволить швидко впорядкувати ситуацію, тобто привести діяльність у цьому напрямку, як то кажуть, до єдиного знаменника.

До цього часу відразу 4 установи – Мінкульт, Мінрегіонбуд, Інститут національної Пам’яті та Національна академія наук України ­– мали у своєму підпорядкуванні національні та державні заповідники (найбільше у підпорядкуванні Міністерства регіонального розвитку та будівництва), а також низка облдержадміністрацій та Київська міська державна адміністрація. Крім того, наглядові та дозвільні функції у сфері охорони культурної спадщини нерідко дублюють або перебирають на себе органи, що не мають таких повноважень за законом – зазвичай це двійники, створені місцевою владою. Вірогідно, саме тому сьогодні в галузі стільки наболілих питань, які не вирішуються роками. І це не лише всім відомі резонансні будівництва у буферних зонах, – це й відсутність загального системного підходу, і недоліки системи фінансування, деякі питання експлуатації, збереження та відновлення об’єктів, відсутність або неналежне виконання певних загальнодержавних програм тощо.

Проблема відсутності єдиного підходу та належної міжвідомчої координації дається взнаки навіть за наявності відповідного фінансування. От хоча б приклад проведення реставраційних та протизсувних робіт на території Києво-Печерської Лаври: здавалося б, жодних невирішених питань, але потрібного результату все ще немає. Про причини йдеться у звіті Рахункової палати України від 07.06.2010р., № 04-999.

Резолютивну частину документу (Рекомендацій Колегії Рахункової палати)цитуємо повністю:

–        визначити єдиним органом виконавчої влади, через який здійснюватиметься фінансування робіт на території Києво-Печерської лаври, Міністерство культури та туризму України, що є відповідальним виконавцем заходів та до сфери управління якого належить заповідник, виключивши з ланок фінансування Мінрегіонбуд та КМДА;

–        прискорити розроблення державної програми збереження та відновлення Києво-Печерської Лаври та генерального плану розвитку Заповідника;

–        вирішити з Київрадою питання щодо передачі комплексу та земельної ділянки, на якій він розміщений, у державну власність.

Для читача уточнюємо деякі моменти, невідомі широкому загалу: на той час сам Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник належав до сфери управління МКТ (Держкультурспадщини); об’єкти Заповідника (споруди та земля) перебували у комунальній власності міста, тобто їх розпорядником виступали профільні управління КМДА; було визначено відразу декілька замовників виконання реставраційних та будівельних робіт (Мінрегіонбуд, Монастир, Заповідник, комунальне підприємство КМДА). Управління коштами відповідних субвенцій з держбюджету здійснювали Мінфін та Головне фінансове управління КМДА… Тобто така собі багатовекторність у найгіршому її прояві. Де ж тут можуть бути злагоджені дії та з кого питати про остаточний результат?

З того ж звіту ми довідалися, що недоліки такої організації – недосконала система фінансування, розпорошеність коштів, відсутність єдиного комплексного проекту та недостатній контроль на окремих напрямках – призвели до невиконання запланованого обсягу робіт. Були навіть випадки повернення до держбюджету виділених на ці роботи значних коштів як невикористаних. Схожа ситуація і з іншими національними заповідниками. Отже, зміни на часі, і керівництво уряду поінформоване, тобто цілком володіє ситуацією.

За півроку, що минули, проведено належну роботу. Є й перші результати: позитивно вирішено питання про передачу Лаврського комплексу у державну власність, що дозволить запровадити єдиний підхід до розподілу та спрямування коштів та більш ефективно вирішувати будь-які проблеми Заповідника. Раніше місто на власний розсуд розпоряджалося майном Заповідника, що м’яко кажучи не сприяло збереженню історико-культурного надбання загальносвітового значення. І це не лише банальні питання оренди або якісь дозвільні моменти. Кричущий випадок: у 2009 році за рішенням Київради відразу 7 пам’яток архітектури на території Лаври було передано під заставу для забезпечення кредиту КМДА. І ніхто нічого не міг вдіяти, тому що не мали на те відповідних повноважень. Тепер ця колізія виправлена, і вже скоро ситуація повернеться у нормальне цивілізоване русло.

Нещодавно зі стабілізаційного фонду держбюджету виділено 36,5 млн.грн на виконання Державної цільової програми підготовки до ЄВРО-2012. Головним розпорядником коштів було визначено МКТ, тому ця сума профінансована без затримок і в повному обсязі. Вже проведено тендери, укладено угоди, розроблено календарні графіки виконання робіт, проавансовано певні обсяги робіт.

Відбулись й інші позитивні зрушення: нарешті налагоджено діалог з міжнародними організаціями.На початку листопада у рамках чергової місії ЮНЕСКО Київ відвідали заступник генерального директора Франческо Бандарін та провідний експерт ЦВС ЮНЕСКО/ІКОМОС Тодор Крестев, які схвально оцінили стан київських пам’яток та відмітили наявний позитивний прогрес, а також підтвердили наміри ЮНЕСКО поглиблювати співпрацю та взаємодію з профільними структурами МКТ.

Будемо сподіватися, що завдяки виваженій позиції та далекоглядній політиці керівництва Уряду, накопичені питання пам’яткоохоронної сфери будуть вирішені конструктивно. Наслідком стане не лише відновлення міжнародного авторитету нашої держави у справі охорони культурної спадщини, але й можливість поповнення списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО іншими об’єктами, адже Україна має для цього значний потенціал.

 

Заступник директора з наукової роботи Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень, кандидат історичних наук

Тимур Бобровський.