ut.net.ua 2010-01-22 00:00 Євтушенко Олександр

Зробили украхоп

Хіп-хоп можна сміливо вписати в історію сучасної української музики як один із вдалих прикладів швидкого і потужного прориву

На початку 1990-х цей специфічний стиль, що на той час уже переріс із маргінального в комерційно успішний, вийшов за межі американських «чорних» районів і блискавично поширювався всіма континентами. Гостросоціальні тексти, що виконувалися речитативом з майже обов’яз­­ковим додаванням ненормативної лексики, цілковито відповідали духу часу. Захоплення хіп-хопом не оминуло й України, Найкращі диски у жанрі хіп-хопсамобутньо адаптувавшись на наших теренах й обійшовши підводні камені у вигляді недорозвиненого музичного ринку та цілковитого ігнору з боку офіційних медіа.

«Танок на Майдані Конґо» з Харкова і «Тартак» із Луцька викликали на «Червоній ру­­ті-97» загальний шок. Вони – агресори руху, слова й звуку – мали переконливий вигляд конкістадорів, які завойовують тубільців, – так про фінальний гала-концерт на найбільшій у Європі площі Свободи колись писав музичний журнал «Галас», зокрема про потужний штурм нашої сцени новим явищем, яке відомі балагури з ТНМК нарекли украхопом. Тоді, наприкінці 1990-х, на різноманітних конкурсах-фес­­ти­­валях так званого україномовного ре­­­пу й хіп-хопу було хоч греблю гати і майже все це виглядало комічно порівняно з автентичними носіями – чорношкірими адептами субкультури десь із нью-йоркського округу Бронкс. Утім, із полону безнадійної вторинності вирвалися одиниці. Пам’ятаю одну цікаву телепрограму про украхоп, де Олег Михайлюта (Фагот) та Олександр Сидоренко (Фоззі) доводили, що хіп-хоп є народною музикою мегаполісів XX століття, яку було піднято там на індустріальний рівень. Тоді, у 1990-ті, ще велися розмови про те, що й народна слов’янська частівка, адаптована під сучасні ритми, могла б слугувати фундаментом вітчизняного хіп-хопу. Вочевидь, для пошуків автентичного музичного ґрунту українського хіп-хопу бракувало яскравих прикладів – аж до появи на великих сценах гуртів «Танок на Майдані Конґо» (ТНМК) і «Тартак».

Від неформату до реформації 

Вдалий початок ТНМК у межах «Червоної рути», заслужена перемога і подальша концертна ротація на майданчиках усієї країни – чого ще можна було б побажати молодому талановитому гурту з амбіціями задля швидкої популяризації його музики в країні? Отже, поява новоспечених хіп-хоперів у Києві в 1998-му з дебютним кліпом і альбомом «Зроби мені хіп-хоп» була більш ніж вчасною – про них уже знали, їх хотіли чути. Свої плоди принесли й робота на телебаченні та творча дружба з найкращим кліпмейкером країни Віктором Придуваловим, тож не дивно, що невдовзі найбільші хіти ТНМК були майстерно візуалізовані й окупували найвищі позиції відеохіт-парадів. Природність і щира дотепність усіх «танківських» шлягерів швидко пробивали їм дорогу до найвищих ешелонів вітчизняного шоу-бізу. Та й неймовірна відкритість і комунікабельність були ефективним двигуном у їхніх музичних експериментах. До того ж хлопці ніколи не цуралися спільних проектів: треки з гуртом 5'nizza, «ВІА Грою», Ніною Матвієнко, Іво Бобулом, Софією Ротару та Міхєєм теж посприяли популяризації харківської формації.

Виразна джазова фарба в інструментальній тканині ТНМК з’явилася в результаті міцної дружби із земляками-джаз­­ме­­нами – гуртом «Схід-Side», що саме успішно підкорював клубні підмостки Києва. Понад те, до десятки найкращих альбомів 2004 року потрапив наживо записаний ТНМК і «Схід-Side» диск Jazzy. На початку «нульових» років один за одним вийшли альбоми «Неформат» і «Реформація», що закріпили «Танків» у статусі одного з найкращих гуртів украхопу. Однак справді доленосним для них став 2004-й – ТНМК їдуть у свій перший французький тур, приводом для якого слугував раптовий злет у тамтешніх хіт-парадах франкомовного сингла «Вода/L’eau». Саме тоді вперше Європа познайомилася з українським хіп-хо­­пом, дещо пізніше «Тан­­ків» оцінила перебірлива публіка угорського, а насправді всеєвропейського форуму популярної музики Sziget.

Цілковиту самобутність разом із самодостатністю ТНМК засвідчив реліз «Пожежі міста Вавілон» 2004 року, що не лише вийшов на перше місце за продажем, а й отримав звання найкращого диску року за версією сайта music.com.ua. І все завдяки тому, що альбом містив найвищий концентрат: а) яс­­кравих тем і мелодій; б) оригінальних «скітів», тобто сюжетних перебивок між треками з голосами великої кількості знаменитих людей – від братів Кличків до Леся Подерв’ян­­ського... Зрештою, то був фантастично розмаїтий зріз суспільного життя, густо замішаний на іронії, гуморі, ядучих репліках вкупі з ніжними «ліричними відступами». Свого слухача «Танки» брали явно вродженою лінгвістичною винахідливістю, що робило їх такими собі мовними гурманами поміж колег.

Появою у складі гурту неординарного музиканта, піаніста і клавішника Олексія Саранчина зі «Схід-Side» з одночасним виходом Едуарда Приступи (Ділі) та важкими роковими рифами, природно вмонтованими в інструментальну тканину, ознаменувався потужний альбом «Сила», що разом із «Пожежами...» став ще однією візитівкою ТНМК. Якщо «Танки» продовжували гнути свою лінію, то Діля, змінивши творче псевдо на НеДіля, виявив у собі приховану сутність тонкого, замріяного лірика. Він захоплено творив чарівні у своїй легкості балади, присвячені, певна річ, найкращому з почуттів. Свій дебютник назвав скромно і невигадливо – «НеДіля».

 Гостре лезо в «Тартака»

На відміну від ТНМК «Тартак» від початку мав вигляд тандему, який створили Олександр Положинський і Василь Зінкевич-молодший. Вже тоді Сашко усвідомлював себе не лише генератором ідей проекту, а й хедлайнером повноцінного живого бенду, що не може бути непоміченим: з виразною украхоповою складовою, могутньою ритм-секцією і драйвовими важкими гітарами. Власне, так і сталося. У 1997-му, коли прийшли клавішник Андрій Благун і гітарист Андрій «Муха» Самойло, «Тартак» об’їздив із гастролями безліч міст України у складі «рутівської» артистичної тусовки лауреатів. Після цього в гурту розпочалася чорна смуга: колектив полишив Василь Зінкевич-молодший, з’явилася невиз­­наченість із подальшим існуванням проекту. Але вже за кілька років, із появою ді-джея Валентина Матіюка та великої кількості гостроактуальних тем, Положинський і компанія видали дебютну пли­­ту «Демографічний вибух». Диск складався з 12 треків, п’ять із яких уже були візуалізовані й крутилися в різноманітних телеефірах.

Та справді переломним у творчій кар’єрі «Тартака» виявився концептуально-рево­­лю­­ційний альбом «Система нервів». Диск демонстрував стовідсотковий потяг до творчої солідарності й кооперації з близькими за духом виконавцями і загалом ніби сканував становище украхопу в країні. Важливим для Положинського було зберегти індивідуальність запрошених, а ними були Катя Chilly, ТНМК, De Shifer, «Фактично самі», «Мотор’ролла», «Світязь», «Хорта», «Роллік’с». Сво­­єю чергою, ці команди нерідко запрошували лідера «Тартака» взяти участь у своїх проектах – студійних і концертних. Таким чином, завдяки вибуховій енергії Положинський і компанія перетворювалися на інтегральний осередок усього украхопового руху. В результаті потенціал і вага українського хіп-хопу в країні постійно зростає. З появою у складі барабанщика Едуарда Косорапова і басиста Дмитра Чуєва, рекрутованих із черкаської формації Dust Mix, «Тартак» нарешті отримав те, чого давно прагнув, – солідну рокову ритм-секцію. Ось тоді й було записано один із найкращих альбомів гурту – «Музичний лист щастя» (2004), цілковито зроблений на перетині інтенсивного року і запального украхопу. Головним лейтмотивом роботи став приспів із програмної композиції «Я не хочу»: «Я не хочу бути героєм України, не цінує героїв моя країна...»

Загалом у репертуарі «Тартака», як ні в кого іншого, багато протестних пісень. Слухаєш гурт – і здається, що читаєш щоденник Положинського, людини, яка насправді живе в одному ритмі зі своєю країною, співпереживає її негараздам, переймається її проблемами і радіє успіхам. Нонконформізм ТНМК і «Тартака», що був яскраво сфокусований ще під час майданних концертів 2004-го, фактично і є головною якісною складовою явища, яке називаємо украхопом.

Наступного стильового повороту «Тартак» зазнав на фестивалі «Країна мрій» Олега Скрипки. Задля виступу на цій етноімпрезі Положинський запросив фольклорне тріо «Гуляйгород» для створення ще небаченого в країні тотального міксу хіп-хопу з автентикою. Поєднання того, що нібито не поєднується, викликало бурю і розкололо прихильників на два табори. Молодь експеримент зустріла з ентузіазмом, старші люди – як знущання зі святині. А по-суті, украхоп подолав ще одну сходинку власної еволюції.   

 Бум на «Бумбокс»

Нині «Бумбокс» – це вже третя визнана мегазірка украхопу. Їхній успіх слід шукати у кількох чинниках. Передусім у гнучкому, іронічному і трохи меланхолійному вокалі Андрія Хливнюка, фірмовому звуці акустичних гітар Андрія Самойла, ритм-боксах та ді-джейських прибамбасах Валентина Матіюка та бездоганному менеджменті Бориса Гінжука й Олексія Согомонова. Блискавичному прориву посприяли й доречність, стильність і актуальність гурту загалом. Абсолютна індивідуальність команди теж є очевидною, і про це свідчать не лише аншлаги на концертах в Україні, а й цілковита заангажованість проекту на безмежних просторах Росії. Сьогодні вже мало хто згадує, що Матіюк і Самойло перед бурхливим злетом «Бумбоксу» цілих сім років плід­­­­­но працювали у складі «Тартака»... Автор текстів і вокаліст Андрій Хливнюк вважає, що «Бумбокс» – це не комерційний проект, а своєрідна антитеза попси, якої повно на FМ-радіостанціях. Три повноформатні альбоми і максі-сингли гурту мають не менший попит, аніж концерти, отже, хлопці безпомилково знайшли власну, ексклюзивну нішу і впевнено розширюють її кордони.

 Ферменти щастя й нервові імпульси

Луцька команда «ФлайzZzа», земляки Положинського, на відміну від попередників, створюють нескінчену фієсту на сцені, що випромінює ямайське реггей, тропічні барви, мотор­­-
ні латиноамериканські танці, фан­­кові ритми й ексклюзивний український гумор. Одне слово, суцільний позитив і ферменти щастя. З пісень, виконаних на сотнях імпрез, студійно зафіксовано у двох альбомах – «Тепло за годину» (2006) та «Засмага на серце» (2008) – лише малу частину. Потяг до інтеграції та співпраці з друзями-колегами «ФлайzZzа» на повну демонструє вже в другому ре­­лізі, де доклали руку «Мо­­тор’рол­­ла», ТНМК, Олег Скрип­­ка, польські хiп-хопери Habakuk та білоруси CherryVata. Знову ж таки про неймовірну комунікабельність лучан свідчить їхня активна участь у всеукраїнському музично-громадському русі «Не будь байдужим» на захист української мови і культури за участю «Тартака», «Мандрів» та інших.

Якось, почувши «Роллік’с», Положинський запросив херсонську групу в проект «Тартак і друзі», включив до альбому «Система нервів» їхній хіт «Мікрoff/onна перевірка», дав­­ши від початку гарний поштовх для розвитку цієї виразно нонконформістської команди. Нер­­вово-імпульсивний драйв «Рол­­лік’су» припав до смаку багатьом фанам украхопу, а такі хіти, як «День у день», «Хвора генерація» та інші, принесли їм лаври найгострішої хіп-хоп-команди країни.

Яскравим винятком з-поміж колег є запорізька «Хорта» (раніше Speedway), що визначає свій стиль як етнохоп. Лідер гурту Андрій Лобода стверджує: «Хтось грає музику Карпат, і таких багато. Нам вдалося почути музику острова Хортиця, і ми поки що єдині». Таких патріотів рідного краю, як «Хорта», ще треба пошукати. Треба уважно послухати альбом «Пісні острова волі», щоб зрозуміти, що справді свідомі люди мешкають не тільки на Заході...

Незабутній VovaZiL’vova – колоритний і амбітний персонаж украхопу, – створює нестандартні, хоч і не без моралізаторства, тексти. І те, що прагне виглядати ефектно та ультрасучасно, картини не псує. Підтвердженням генеральної тенденції украхопу затягувати всіх друзяк на свої диски є його справді достойний реліз «Йой#1» (2007). 

Локальні прояви

Останні шість-вісім років десятки, а може, й сотні молодих локальних хіп-хопових формацій не лише активно продукують власну творчість у містах і містечках нашої неньки, а й об’єднуються у відповідні духу й букві творчі спільноти, знаходячи один одного в електронній мережі. Нерідко вони утворюють нові союзи, щоб посилити силу меседжу. Так виникли переконливі тандеми з гуртів «Самозахист» та «МіСТо 44» з Кіровограда, «Дельта» і El Paso, що вельми вдало доповнюють один одного. Хіп-хоп-дует «На відміну від» (Черкаси-Київ) проводить всеукраїнські «живі здибанки» з колегами по цеху задля популяризації україномовного репу під назвою «Мікро-Макро», відкривають нові грані слова і звуку, а разом з тим і цілі обойми нових імен. Не відстають від них і західняки: «ДАФ» із Луцька, «Тільки вверх», Lem­­berg Family зі Львова, DaHok і «Лезо» з Дрогобича. На східному реп-фланзі країни своє бачення розвитку жанру і його відгалужень пропонують харківський «Шнель Шпрехен», «Голос Донбасу» та «Південний Централ» із Донецька. Їхньою спільною рисою є публіцистичний запал – такий собі інтуїтивний критичний реалізм на межі брутального натуралізму. Хоча нерідко трапляються одухотворені твори з виразною ліричною складовою – саме це, до речі, вирізняє наш хіп-хоп від будь-якого іншого. Насправді розвитку жан­­ру значною мірою заважає відсутність загальнонаціональних імпрез, фестивалів, медіа-під­­тримки, водночас обнадіює високий рівень комунікабельності самої спільноти, яка свої меседжі продукує переважно в мережі й робить це досить ефективно. Не слід забувати, що українські піонери рок-н-ролу колись торували собі дорогу в значно гірших умовах і без будь-якого інтернету..


ФОТО: PHL

 

 

схожі публiкацii