ut.net.ua 2010-02-05 00:00 Бентя Юлія

Правила гри

Режисерський дебют акторів лівобережного театру, що нагадує джазову імпровізацію

Зараз уже мало хто пам’ятає той факт, що художній керівник та головний режисер Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра Едуард Митницький починав у робітничих театрах. Його актори відпрацьовували зміну на фабриках і заводах, а вечорами та у вихідні збиралися на репетиції. Не тому що хтось примушував, а тому що не уявляли свого життя без театру. Любили його не за зарплатню чи рядок у газетній рецензії, а просто так, «для душі». Саме ці «відчайдушні дилетанти» в 1979 році стали основою трупи Митницького, а дух «професійного аматорства», даруйте за оксиморон, та живого авантюризму за тридцять з гаком років не вивітрився, а навпаки – диктує свої, особливі правила гри.

Власне, за цими ж правилами, за якими в лівобережному театрі починали свою кар’єру 27 молодих режисерів, актори Олександр Кобзар і Андрій Самінін, поставили виставу «Граємо Чонкіна» як власну інсценізацію першої частини роману «Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна» Владіміра Войновича. Принаймні за останні кілька років у Києві це найсміливіший та найпереконливіший режисерський дебют (точніше, напівдебют, бо Олександр Кобзар до «Чонкіна» вже мав невеликий режисерський досвід). У цій виставі немає політичної буквальності, зверхньої ідеології або викривального пафосу. Навпаки – це тонка, делікатна «ручна» робота, галерея витончених абсурдистських ескізів-мініатюр, де абсурд постає як норма життя, яку не можна перемогти, але можна обіграти.

Сценограф Олег Луньов підвісив легендарний вертоліт Чонкіна до стелі, а шафу заримував із тюремною камерою. В театральному холі глядача зустрічають пісні воєнних років, які також звучать протягом вистави (музичне рішення Олександра Курія). Проте найкраще в цій виставі – блискучі роботи Михайла Кукуюка, Дмитра Лаленкова, Віталія Салія, Лесі Самаєвої, Миколи Боклана, Володимира Мовчана, Андрія Ісаєнка та інших акторів – справжній джазовий оркестр, у виступах якого завжди є місце для імпровізації. І який, за великим рахунком, час від часу здатний непогано зіграти навіть без диригента.

  "Граємо Чонкіна". Київський театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра

 

схожі публiкацii