ut.net.ua 2008-11-14 00:00 Завгородня Інна

Біле вічне місто

Тиждень милувався краєвидами зі скелястого берега Дністровського лиману, рибалив і куштував вино у Білгороді – одному з найдавніших міст України

 ФОТО: Сергій Поляков

 
 
Дорога проходить між Чорним морем і Дністровським лиманом. Містечко Затока, повз яке пролітаємо на маршрутці з Одеси, лежить на тоненькій ділянці суходолу, а його готелі й бари схожі на декорації до голлівудських фільмів. Деякі садиби стоять так близько до моря, що вода, здавалося б, мала сягати порогу будинків, а в негоду й вікон. І ось вона вже видніється з обох боків дороги, до того ж, море неспокійне. Однак якщо ви не вийдете тут, то попереду на вас чекає більше.
 
 
КОТЯЧИЙ РАЙ
 
Білгород-Дністровський розташований на правому березі Дністровського лиману, на невеличкому виступі суходолу. На самому краєчку виступу стоїть Аккерманська фортеця. «Аккерман» перекладається з турецької як «Білий камінь». Або Біла фортеця. Молдовською Четатя Альба, татарською Ак-Ліба, італійською Аспрокастро, українською Білгород – цьому містечку вже 2500 років! Приїхавши, одразу прямуємо до фортеці – до неї, як і годиться, ведуть усі вулиці. Спускаємося до самого лиману. Звідси легше оцінити неприступність і велич кам’яної красуні, роздивитися сліди від пострілів на мурах і ядра, що подекуди позалишалися в них.
 
Підходимо ближче до лиману, щоб сфотографувати маленький пірс, облюбований чайками, а потрапляємо у двір водної станції. Від лиману повіяло йодом, а на пірсі з’являється дід в оточенні нявкотливих котів. Господар і метушлива зграя навколо нього зупиняються на краєчку пірсу зі студеною водою, зовсім недалеко від нас.
 
Іван Іванович, а саме так звати начальника водної станції, закидає вудку з нанизаним на гачок черв’яком і починає тягати маленьких бичків – котам. Одного, другого, десятого, закидає вудку й за кілька секунд витягує рибину, наче чарівник.
 
Рибка зовсім маленька, але чіпляється на одного-єдиного черв’яка з небаченою впертістю. «Прибула вода, й принесла її багато, – каже дід. – Зараз бачите, яка маленька, але колись підросте, отоді буде значно цікавіше…» Я й собі обіцяю обов’язково повернутися до Дністровського лиману з вудкою. Піднімаючись до фортеці скелястим берегом лиману, проходимо повз причали, на яких можна винайняти човники для приватних прогулянок. Колись від Білгорода-Дністровського до моря ходили водні трамвайчики як різновид муніципального транспорту. Нині залишилися тільки приватні кораблики для туристів, а місію романтичних трамвайчиків виконують банальні маршрутки. На причалі №1 висить попередження про злого собаку, а за парканом – справжній парк дерев’яних скульптур: водяники й русалки, яких можна розгледіти у зроблених із покручених дерев і рибальської сіті експонатах.
 
 

Протилежний берег Дністровського лиману ледь проглядає на обрі

 
«ТУТ УСЕ СЕРЕДНЬОВІЧНЕ…»
 
За мурами фортеці – розкопки античного міста Тіра, обнесені огорожею, тому пошукати на його вуличках старі монети або прикраси давніх греків, скіфів чи елліно-скіфів не вийде. Тіра – одна з найперших давньогрецьких колоній у Північному Причорномор’ї.
 
Заходячи до фортеці, ще не знаємо, що найкраще вона виглядає саме зовні, а тому найкрасивіші картинки для колекції приватних спогадів про місто вже побачено. Тим часом, поки купуємо за 5 грн вхідні квитки й роззираємося в крамниці сувенірів, англійськомовна пара туристів, котра прийшла з перекладачем, запитує, як пройти до туалету. Продавчиня сувенірів показує дорогу й каже: «Тільки попереджаю, туалет у нас середньовічний, як і фортеця». «Та нічого, ми вже звикли», – відповідають туристи-гумористи. Прикметно, що навіть сміттєві баки на території фортеці оздоблені зубчиками й виглядають дуже середньовічно.
 
Всередині фортеці ще одні мури, якими гарнізонний двір відділено від громадського з залишками стародавнього мінарету, тут мешканці переховувалися під час облоги. Зараз тут проводять лицарське свято й молодіжний фестиваль «Фортеця». Поміж бурхливої рослинності гарнізонного двору, в якому були склади зброї, казарми й конюшні, височіє купа середньовічного каміння.
 
Мури міста давнього, ширина яких подекуди досягає п’яти метрів, упираються просто в місто сучасне. Будинки, що сусідять із фортецею, нерідко вбудовані в мур, який використовується як одна зі стін, до якої обережно і вправно приєднано дах.
 
Усередині, окрім яток із шашликами, стоять стилізовані під середньовіччя атракціони й тир, в якому за 2 грн можна постріляти з арбалета, а за двадцятку – з гармати. Є в тирі навіть катапульта, вистрелити з якої в уявного яничара або іншого агресора можна лише за 5 грн. Ще за п’ятірку можна оглянути виставку інструментів катування.
 
Мурам тисячі років, а гарматні лафети – новенькі
 
ПАСТКА ДЛЯ ЧАСУ
 
Білгород-Дністровський живе своїм повільним містечковим життям, тож на туристів, які фотографують кожну стару кам’яницю або кований паркан, перехожі задивляються. А дехто й просто провадить до маленької вулички з найстарішими в містечку будинками. Зветься вона Комсомольською.
 
Приватні одноповерхові довоєнні будиночки оточені квітниками, виноградниками й декоративними парканами. А ось – садиба, в якій живуть звичайні городяни, хоча зовні вона нічим не поступається місцевому краєзнавчому музеєві, що міститься в маєтку купця Феміді. Довжелезні мотузи кольорової білизни проглядають крізь візерунчасті ґрати явно не радянської епохи.
 
Радянськості містечку додає будівля «Укртелекому» з яскравою соцреалістичною мозаїкою на стіні, на якій зображено героїв тієї епохи – поштарку, вчительку, космонавта. Не менш мальовнича мозаїка на будівлі кінотеатру «Жовтень» із мальованими афішами голлівудських блокбастерів – на ній виноградарка з виноградом, селянка з колоссям і робітник в оточенні задимлених заводів із обов’язковою книгою в руках. Із садибами ситуація набагато гірша, ніж зі звичайними будинками, що мають господарів. Художній салон чудово зберігся, проте потрапити до нього не вдається, двері не піддаються, а з вибитих вікон віє відсутністю в салоні мистецтва. Відшукуємо садибу Андрія Ярошевича, голови Аккерманської повітової земської управи початку ХХ ст. Туристів, на жаль, теж не пускають. Цей чудовий зразок архітектури стоїть пусткою, з вікон злущується фарба, а вхід заґратовано. У місті не вщухають скандали з приводу власності на садибу, яка тим часом повільно руйнується.
 
Найкраще виглядають звичайні житлові будинки й міські інституції, що розмістилися в довоєнних спорудах. Усе воно старовинне й прекрасне, оздоблене ґратами, левами, арками, колонами, нішами й мезонінами. І, що дуже важливо, в цілком придатному до життя стані. А де ще ви побачите вхідні двері – не якісь там броньовані, а дерев’яні й оздоблені склом?
 
Що характерно, й нові споруди містечка будують у подібному стилі, не вибиваючись із архітектурного ансамблю. І якщо деінде на українських теренах хаотичні новобудови скоробагатьків із вежами й кованими ґратами викликають іронію, то в Білгороді-Дністровському вони виглядають цілком доречно.
 
Археологам тут ще копати — не перекопати
 
«ГОЛОСУЕМ ЗА БИДУ»
 
Якщо подорож ваша припадає на осінь, не можна поїхати з міста, не скуштувавши місцевого винограду, з якого роблять чудове вино. Якщо ж для нього вже не сезон – знайдете його неповторний смак у пляшці з місцевого винзаводу «Шабо». І, звичайно, білгород-дністровський рибний базар! Треба лишень подбати, як би перевезти ту рибу так, аби вона не зіпсувалася.
 
Вже наостанок, закинувши путівник до наплічника й даючи волю інтуїції, блукаємо містом. Читаємо залишки передвиборчої агітації («Бида в беде вас не оставит. Мы голосуем за Биду») й типові провінційні оголошення («Купимо волосся. Дорого»). Виходимо на поле, за яким видніються мальовничі руїни такої надзвичайної краси, що хочеться аж бігти до них, навіть попри те, що сили майже не лишилося. Вони нагадують чи то старовинну церкву, чи то синагогу – а отже, всередині можна буде побачити ледь видимі фрески, стародавні написи, простір...
 
...Руїни виявилися військовими Алєксандровськими казармами, вхід до яких перекривали паркани, пси й охорона. І це непогано, адже такими гарними, як в уяві, вони більше б ніколи не були.

[1006]

 
ДОВІДКА
 Білгород – у топ-10 найдавніших міст світу 

Історію міста, що стало Білгородом-Дністровським лише в 1944 році, ведуть із часу утворення тут колонії давніх греків – від VI ст. до н. е. Потім тут жили скіфи, римляни (Альба-Юлія була прикордонним містом імперії), готи, гуни, слов'яни-тиверці, татари, генуезці, турки, молдовани, українці... Назва змінювалася десятки разів, але її зміст залишався тим самим – Біле місто, Біла фортеця. Саме  тому містечко, в якому зараз живуть не більше 50 тис. жителів, ЮНЕСКО внесло до списку десяти найдавніших міст світу, що зберегли безперервне існування – поряд із Римом, Афінами та Єрусалимом