ut.net.ua 2008-11-14 00:00 Поліненко Вікторія

Тече річечка

Маріанна Кіяновська. Стежка вздовж ріки

 

 
Так, як пише прозу поетка Маріанна Кіяновська, вміють лише деякі українські жінки та сербські чоловіки. Мікрокосм ланцюжка «народження–кохання–смерть» вони здатні розширити до космічних масштабів виключно мовними засобами. Шість новел збірки «Стежка вздовж ріки» посуваються одна за одною в річищі потоку свідомості. Майже безсюжетні тексти, наче химерні дайджести життя персонажів. Ці малопримітні герої – хвора й закохана, художниця-лялька, талановитий режисер, старий перевізник, споглядач мурашок – звіддаля подібні до наших сучасників і співвітчизників. Та із наближенням їхні конкретні постаті розпливаються, а читачеві дістається інтелектуальний кросворд: за кожною фігурою маячать примари міфологічних і літературних попередників – Харона, Каїна-Авеля, Офелії, Гедди Габлер, тільки встигай дешифрувати.
 
Інший спосіб сприйняття книги – віддатися течії слова. А що ця течія ретельно продумана та спланована авторкою – жодних сумнівів. Новели організовані навколо концепції води й зволожені ідеєю страху. Рідина життя скрапує з поламаного крана, проливається дощем, обертається широкою стрічкою, сльозами, мокрою плямою на стежці, колами на водоймі. Її мінливість і здатність просотуватися крізь найменші шпарини співвідносна з боязкістю, якою вражені всі без винятку герої Кіяновської. Та й то по-своєму: страх любити, залишити, повернутися, просто бути. Нюансів безліч, і якщо не навчитися їх розрізняти, в цих побоюваннях можна плескатися, мов у акваріумі – доки він не розіб’ється.

Новини RedTram

Loading...