ut.net.ua 2008-12-26 00:00 Котлярчук Андрій

Мальоване вітання

Партизани-колядники і  Верховна Рада під ялинкою

 

Надсилати писані й мальовані святкові привітання почали ще в стародавньому Китаї – на батьківщині паперу. В Європі першу листівку зробили в Німеч-
чині – до Різдва 1400 року. Втім, це була не звична нині картка, а невеличкий дереворит із зображенням дитини-Христа. Проте великої популярності вітальна листівка набула ще не скоро – тривалий час її заміняли «самопальні» (або замовлені художникові) невеликі малюнки та ніжні записи в альбомах панянок.
 
Народження листівки
 
Потребу в листівках відчули у ХІХ сторіччі, за доби промислової революції. Клаптик картону з теплими словами мав замінити безпосередні людські контакти, що стрімко розривало новонароджене індустріальне суспільство.
 
Першу вітальну листівку було відправлено в Лондоні у 1840 році. Її надіслав самому собі англійський письменник і великий гуморист Те­одор Гук. А вже до Різдва 1843 року інший англієць, сер Генрі Кол, замовив художникові Джону Колкоту Горслі першу комерційну листівку, надруковану відносно великим накладом. Щоправда, моралісти нарікали на малюнок родини, яка весело випиває разом із малими дітьми, але публіці картка однозначно сподобалася.
 
Оскільки тиражована листівка (на відміну від мальованої) була недорогою, бажання вітати близьких людей гарненькими картинками швидко поширилося в усьому світі. Практично в цей час німець фон Стефан, американець Ліпман і доктор Герман із Австро-Угорщини запропонували надсилати привітання поштою. Вітальна листівка стала поштівкою.
 
 
Золота доба
 
Вершина моди на вітальні картки припадає на межу ХІХ–ХХ сторіч. Заклики митців вносити красу в побут найширших верств населення породили промисловий дизайн і разом із ним – графічний дизайн листівок, яким не гребували чільні художники доби модерну.
 
Фотографічні листівки продукували не менш бурхливо. Деякі зображення нині викликають подив, хоча за Срібної доби були цілком доречні: жінки, котрі цілуються, пияки з чарками, сценки з життя борделів, напівоголені дівчата-підлітки, діти, які палять цигарки, й те, що вважали порнографією, – красуні різного ступеня оголеності в претензійних інтер’єрах. Суцільний декаданс!
 
Але вистачало й життєствердних сюжетів. Чи не найпопулярнішими святами були Різдво та Новий рік. У Російській імперії листівок на ці теми чомусь завжди бракувало, і їх імпортували з-за кордону. Найпоширеніші сюжети – портрети гламурних дітей, розкішних фото­моделей із подарунками, а також ­по­одинокі зимові фотопейзажі. Поодинокі, бо налаштування професійної камери вимагало деякого часу й зусиль, що на морозі було проблематичним, а фотоматеріали початку ХХ сторіччя погано передавали фактуру снігу.
 
Живописцям працювати було простіше, ніж фотографам. Серед простих людей користувалися попитом різдвяні листівки з героями війни 1812 року, ялинками, Дідом Морозом і Снігуронькою. З Німеччини завозилися листівки з зображеннями галантних пані з шампанським у руках, натюрморти з грошима, совою та годинником, а також сажотрусами та свинями. Причому, якщо поряд зі свинею було зображено дівчину, то листівка ставала прихованим побажанням кохання, а часом навіть освідченням. У Німеччині свиню споконвіку вважали ознакою благополуччя родини, згодом цей символ поширився на всю Європу.
 
Одна з перших українських за формрю і за змістом
 
Національне питання
 
Британські листівки вікторіанської доби були чи не еталоном для всієї Європи. Вони диктували й манеру малюнків (саме з тих часів походять солодкаві до нестями діточки-янголятка), і теми та жан­ри. Тож коли британці, а слідом за ними й французи почали відтворювати на листівках тубільне населення своїх колоній, країни Центральної та Східної Європи не забарилися відповісти виникненням моди на «народні типажі».
 
Дівчата (чоловіків на листівках було значно менше) у шикарному народному вбранні, зі здоровим кольором обличчя, на противагу сухотним сецесійним красуням, стали засобом національного самоусвідомлення та самоствердження для колонізованих поляків, чехів, українців. Не бракувало також сцен народного життя: всіляких вечорниць, весіль, жнив та випасу худоби. На відміну від сусідів, тогочасні українські автори любили також показувати ідилічні сільські пейзажі без жодних пам’яток архітектури – просто тому, що гарно, і цим варто хвалитися.
 
Окремо від усіх сюжетів українських листівок стояв образ Тараса Шевченка. Жодна зірка німого кіно не могла похвалитися подібною популярністю – у продаж надходили сотні карток.
 
Радянська листівка 1956 року
 
Агітація і пропаганда
 
У часи Першої світової війни поштівки з милої дрібнички перетворилися на знаряддя агітації та підтримання бойового духу вояків усіх країн – учасниць бійні. Вони рясніли зображеннями переможних битв, відвідин представниками правлячих династій шпиталів, текстами войовничих пісень. Фотографи любили знімати технічні новинки того часу: потужні прожектори на вежах, кораблі, перші літаки. Друкували їх зазвичай методом фототипії, якісним, дорогим і малопродуктивним: наклад із однієї скляної пластинки негатива не перевищував 1000 примірників, а на друк ішло два дні.
 
Під час громадянської війни найпопулярнішим сюжетом листівок із Криму виявилися пароплави, що відпливають удалину. Ймовірно, це була нормальна реакція суспільства на беззаконня, що творили в країні більшовики. Відомо десятки варіантів листівок на цю тему.
 
З приходом більшовиків золотий вік поштівки закінчився. Спочатку, за інерцією, ще випускали листівки з краєвидами Криму й одеської Аркадії, але пейзаж було визнано буржуазним видом мистецтва, тож вони швидко зійшли нанівець. Зате агітації побільшало, навіть порівняно з часами Першої світової…
 
Активно пропагувався новий спосіб життя, зокрема колгоспний лад. Радісні колгоспники з транспарантами та оркестрами везуть здавати державі зібраний урожай, садівники радіють небувалому за царського режиму розміру яблук. Армії влада також не забувала: хвацький кулеметний розрахунок в очікуванні бою, парашутист у польоті, взвод червоноармійців дає залп із гвинтівок, перші герої-пілоти.
 
Мальована ж листівка переживала не найкращі часи. Святкувати Новий рік та Різдво офіційно заборонили. Українська діаспора в Німеччині та Польщі друкувала новорічні вітальні листівки з зображеннями Софії Київської та собору Святого Юра у Львові, а на радянських фотографіях забороняли показувати хрести – навіть на церквах!
 
Листівки друковані у підпіллі, більше про них у книзі  "Листівки УПА", видавництва "Дуліби" 
 
Листівки УПА
 
Після «реабілітації» Нового року в суворому 1937-му дефіцит вітальних листівок у країні став ще відчутнішим. Люди привозили з-за кордону листівки великими пакунками, а згодом артільники друкували на них кириличний текст.
 
На відміну від Нового року, Різдво зустрічали потайки аж до кінця 1980-х, і єдині українські різдвяні листівки за радянських часів були виконані… на замовлення Української головної визвольної ради (детальніше про цей підпільний парламент, який де-юре керував діями УПА, читайте в Тижні №41, 2008) або просто з ініціативи різних підпільних груп. Група колядників із рушницями та звіздою виходить на узлісся, сяючий янгол вказує двом життєрадісним вуйкам із гранатами при поясі на різдвяну зірку в небі, озброєні хлопці в білому маскуванні жваво біжать у напрямку засніженої церкви, вояки зібралися навколо увінчаної тризубом ялиночки…
 
Тут уже складно розібрати, де закінчується нормальна в ситуації війни пропаганда й починається просте (але вперте!) людське бажання зберегти традицію і святкувати те, що вважаєш за потрібне без вказівки «згори» – просто як прояв власної гідності. Зворушують написи на цих напівкустарних поштівках: «Другові Вадимові. Веселих Свят і щасливого Нового року бажає Гуцул. 1.01.46».
 
Реабілітація Діда Мороза
 
Після Другої світової війни в СРСР знову почали видавати вітальні листівки – вперше за багато років. А в 1960-х «свобода» в СРСР сягнула так далеко, що був реабілітований Дід Мороз (персонаж, підозріло схожий на св. Миколая). А щоб Діда Мороза точно не переплутали зі святим Миколою, його пов'язали з поняттям «старий рік», а «новий рік» зображували у вигляді хлопчика-піонера. Причому цей підліток жив в одному ритмі з Радянською країною. Хлопчика малювали в метрополітені, на Красній площі, в літаку чи космічній ракеті.
 
Занепад вітальної листівки на території СНД припав на 1990-ті роки. А з появою Інтернету їй узагалі передрікали швидку загибель. Та прогнози не справдилися. Поряд із електронними листівками нині чудово існує «класика»: фотографічні та мальовані листівки, а також оригінальні витвори з шовку, бісеру й навіть листя тропічних рослин.
 
 Наші пальці вже звикли до клавіатури. Але хоча б на Різдво та Новий рік ми беремо до рук листівку, що пахне свіжим картоном, щоб від руки написати на ній кілька теплих слів найближчим людям.

PS: Дякуємо сайту "Оттавський вісник" за можливість отримати якісні скани повстанських листівок. Детальніше про них можна дізнатися з книги "Листівки УПА" (видавництво "Дуліби")

схожі публiкацii