Економіка 2011-10-25 09:03 Крамар Олександр

Не вийшло оптом – піде вроздріб?

Україна ризикує втратити контроль над внутрішнім ринком газу

Процес зміни формату газової співпраці з Росією триває. Поки що є лише не до кінця зрозумілий, знову «закулісний» результат зустрічі Януковича з Путіним та Мєдвєдєвим у Завидово. Тим часом заявлений термін – до листопада – дає підстави очікувати впродовж найближчого місяця нових, імовірно, ще менш прозорих домовленостей. З одного боку, з Москви намагаються дотиснути Януковича до згоди на реінтеграцію до Митного союзу і ЄЕП. Одним із аргументів може бути втрата регіо­налами підтримки виборців через збереження високих цін на газ. З іншого – схоже, просувається план «Б»: на­­в’я­­зати широкий пакет непрозорих домовленостей задля підлаштування під інтереси Газпрому майбутнього процесу реформування Нафтогазу.

Читайте також: Енергетична (не)безпека України

Електоральний шантаж

За результатами переговорів у Завидово Газпром нібито «попередньо погодився» знизити ціну для бюджетних організацій та потреб населення до $120 за тис. м3. Цей крок видається елементом шантажу за тезою «або ви дружите з нами, або з вами не дружить електорат». Дані соцопитувань, проведених групою «Рейтинг», підтверджують її: якщо ціни на газ буде знижено, у 51% українців може поліпшитися ставлення до керівництва України. А ось якщо зростуть, у близько 48% громадян воно, ймовірно, погіршиться. Таким чином, російська сторона може нав’язати Януковичу і КО фактично будь-що в обмін на зниження цін на блакитне паливо (окрім хіба що безпесередньої втрати суверенітету, як-от зі вступом до Митного союзу). І що довше вони залишатимуться високими, то більшим буде тиск на Януковича.

Водночас Газпром від пільгової ціни на газ для населення втратить небагато. Розрахунок обсягів цього газу, швидше за все, здійснюватиметься як різниця між власним видобутком України та обсягом споживання населенням і бюджетними організаціями. Це 6–8 млрд м3 на рік. Зниження ціни на цей обсяг до $120 за тис. м3 означатиме втрату $300 на кожній тисячі кубометрів – загалом наступного року близько $2 млрд.

Ризики й ультиматуми

Компенсацію Газпрому за знижку для населення, найімовірніше, буде знайдено за рахунок української ГТС. У Москві, схоже, прагнуть домогтися від Януковича врахування свого інтересу в процесі реформування НАК. Без вжиття Києвом запобіжників це реформування мо­­же полегшити поглинання Газпромом Нафтогазу якщо не в прямий, то в опосередкований спосіб. Прикладом є ситуація із сербським Nafatgaz, який після реформування був скуплений дочірніми структурами російського газового монополіста. І що найважливіше, це точно не матиме такого суспільного резонансу, як будь-яка схема поглинання Нафтогазу Газпромом цілком. Такі ризики усвідомлюють і в ЄС. Зокрема, керуючий директор з енергетики ЄБРР Ріккардо Пуліті днями заявив, що приватизація НАК – це дуже важлива складова реформ, але вона має відбуватися на їхньому завершальному етапі, а не підміняти їх.

У процесі реформування Газпром серйозно турбує лише можливе акціонування з подальшим продажем на міжнародних біржах української ГТС, тобто Укртрансгазу. Ще у квітні поточного року низка ЗМІ з посиланням на анонімні джерела поширила інформацію, що російський газовий монополіст висунув Нафтогазу ультимативну вимогу: зниження ціни блакитного палива для України можливе тільки в тому випадку, якщо НАК відмовиться від продажу акцій на IPO, оскільки вони розраховували, що наша країна передасть у СП газотранспортну систему, а решту виведе на біржу... Одна справа – разом управляти майном, а інша – акціями, маючи як партнерів сотні європейських акціонерів.

Схоже, через ідею тристороннього консорціуму з управління української ГТС, «погоджену в принципі» у Завидово, Путін якраз і розраховує досягнути свого – відмови Києва від акціонування компанії, що керуватиме ГТС (буде це Укртранс­газ чи окреме підприємство для транзитних газогонів – інше питання), та передання її у спільне управління. На перший погляд, красива формула «за участю європейських компаній» (за неофіційною інформацією, по 40% Україні й Росії і 20% – європейським газовим компаніям) у дійсності може виявитися звичайною фікцією, ос­кільки найбільш зацікавлені європейські партнери тісно по­­в’язані з Газпромом, а відтак їхній альянс у такому консорціумі отримає однозначну перевагу над нашою країною. Не кажучи вже про втрати для бюджету, до якого у кращому разі надходитиме за транзит 40% того, що надходить тепер. 

Внутрішній ринок

Питання ціни для промислових споживачів усе ще залишається відкритим, оскільки Путін висловив «нерозуміння» з приводу того, чому «за рахунок російської сторони мають отримувати надприбутки окремі особи в Україні». Йдеться, звичайно ж, про хімічних та металургійних олігархів, яких у Москві можуть звинувачувати у виборі на користь ринків збуту – СОТ і ЗВТ з ЄС, а не джерел енергопостачання – Митного союзу і ЄЕП з Росією. Тож їх можуть почати примушувати до розширення співпраці з Газпромом.

У структурі загальних доходів Нафтогазу понад дві третини припадає саме на реалізацію блакитного палива на внутрішньому ринку. Тож контроль над ним для Газпрому навіть важливіший за ГТС. Тим більше що прагнення вийти на роздрібний ринок газу в країнах-споживачах є стратегією компанії: за даними експертів, російський монополіст лише за останні три роки збільшив свою частку на роздрібному ринку країн ЄС удвічі – з 8% до 17%.

Полегшити процес монополізації внутрішнього ринку України в умовах відсутності альтернативного джерела газу може закон, ухвалений у квітні 2011 року, який на виконання зобов’язань України перед Європейським енергетичним співтовариством скасував монополію Нафтогазу на розмитнення блакитного палива. Як завжди з частковим і вибірковим упровадженням реформ, цей вирваний із контексту крок може призвести до результатів, протилежних задуманим.

Нині на перешкоді монополізації Газпромом внутрішнього ринку України залишаються лише угоди 2009 року, які чітко встановлюють українську квоту для Газпромзбуту. Але в Москві вже не приховують, що в разі скасування або перегляду угод у той чи інший спосіб фіксувати в нових монополію Нафтогазу на купівлю російського блакитного палива не будуть. А відтак вільно постачатимуть його Газпромзбуту й Укргазенерго (належить Газ­прому і Дмитрові Фірташу), які вже мають ліцензії на продаж сумарно 21 млрд м3 газу щоро­­ку – майже річний обсяг споживання всією промисловістю країни.

Допуск Газпрому на внутрішній ринок України лише зцементує її газову залежність від нього, адже досвід Нафтогазу продемонстрував, що навіть національному монополісту важко диверсифікувати джерела постачання, а окремим компаніям та споживачам і поготів. Монополія на постачання газу до конкретних підприємств відкриває шлях до впливу на великий бізнес, а відтак його перебирання під свій контроль. Укргазенерго вже має досвід використання поставок газу для тиску на конкурентів.     

Особистий інтерес

Така схема може реалізуватися лише під тиском сил, які мають достатній вплив для ухвалення Банковою навіть явно невигідних для держави рішень (як це було у випадку зі списанням боргів облгазів або поверненням газу «РосУкрЕнерго») та високий рівень особистої зацікавленості.

На початку вересня російські ЗМІ повідомляли, що Газ­промбанк відкрив кредитну лінію більш ніж на $1 млрд Дмитрові Фірташу для придбання хімічних підприємств. У результаті чого впродовж останнього року його структури придбали ЗАТ «Сєвєродонецьке об’єд­­нання Азот» і ВАТ «Азот», «Черкаси-Азот», а також горлівський «Стирол». З квітня хімічні активи Group DF імпортують газогонами Газпрому середньоазійський газ за значно нижчими порівняно з Нафтогазом цінами. Причому йдеться про досить солідні обсяги – до 0,5 млрд м3 щомісяця. Питання: чим розплачуватимуться?

Саме в цьому контексті можна розглядати й завершення процесу виведення з-під контролю держави компанії «Укргазенерго» (див. Тиждень, № 41/2011). Тепер вона є ідеальним інструментом накопичення необхідних фінансових ресурсів для придбання акцій створених на базі Нафтогазу підприємств. Адже лише рішенням про виведення НАК зі складу компанії остання заощадить близько 2 млрд грн дивідендів від її діяльності у 2006–2007 роках. Зайве нагадувати, що відтоді ціни на газ, а відтак і прибутковість бізнесу УГЕ зросли в кілька разів.

Відтепер Укргазенерго є ідеальним симбіозом корисливих інтересів української олігархії та «енергетичної імперії» Путіна. Тож не варто поспішати радіти фанфарам, які ось-ось провістять «кінець газових непорозумінь» і «нові, братерські» домовленості. 

Читайте також: Таки до Росії?

Новини RedTram

Loading...