ut.net.ua 2008-04-25 00:00 Лук'янчук Сергій

Інвестиції мейд ін Юкрейн

Все більше українських фінансово-промислових груп активно скуповують виробничі об’єкти за кордоном

  
Графіка: Павло Ніц

Все більше українських фінансово-промислових груп активно скуповують виробничі об’єкти за кордоном. Зрозуміло, що обсяги цих інвестицій набагато менші, ніж інвестиції до Кіпру, що насправді є нічим іншим, як оборудками з «податковою оптимізацією». Але вони також чималенькі – йдеться про суми в сотні мільйонів доларів і вони щороку зростають на 10-12%. Більше того, є всі підстави вважати, що й у «кіпрських грошах» присутня відчутна частка, яка справді піде на придбання закордонних промислових активів. Приклади свідчать – українці аж ніяк не «слабаки». Так, із придбанням австралійської гірничо-видобувної компанії Consolidated Minerals Limited (10% світового ринку марганцевих руд) група «Приват» здобула контроль над майже 30% феросплавного ринку світу. Завдяки купівлі металургійного комбінату Huta Czеstohova та Гданського судобудівельного заводу (Польша) «Індустріальний союз Донбасу» замкнув виробничий ланцюжок, який дає змогу вигідно постачати на гданські верфі вироблений на Hute корабельний сталевий лист. До речі, наступною ланкою цього ланцюга може стати виробник машин і обладнання для судобудування «Hipolit Cegielski Poznan S.A.». «ІСД» вже оголосила про свої наміри взяти участь у приватизації цієї компанії.
 
Великий інвестиційний проект компанії «Укравто» також реалізується в Польщі: найбільший український виробник автомобілів став власником підприємства «Fabryka Samochodow Osobowych» (FSO). Причому мова не просто про купівлю польського заводу, який постачав машинокомплекти для виробництва автівок Lanos на Запорізькому автозаводі. Наразі «Укравто» утворило на базі FSO спільне підприємство з найбільшим автовиробником світу General Motors і вже розпочало виробництво компактних Chevrolet Aveo для ринку ЄС (детальніше про це у Тижні №3 від 16.11. 2007 р).
 
Це – лише найбільші й «найсвіжіші» приклади іноземних інвестицій України. Наразі лік підприємств, придбаних нашим бізнесом за кордоном, іде на десятки. Найперспективніші галузі – металургія та металургійна сировина, машинобудування, хімічна й харчова промисловість.
 
Гроші на експорт
 
Показова боротьба всіх без винятку українських президентів і урядів за іноземного інвестора, який має принести з собою великі гроші та новітні технології, створила на побутовому рівні економічного сприйняття уявлення про те, що для країни краще, коли інвестують у неї. Натомість ситуації, коли гроші з України інвестувалися за кордон, найчастіше сприймалися як вивезення капіталу. Навіть «реальне інвестування», на перший погляд, не викликає особливого захоплення: справді, чому новостворені робочі місця та зарплату має отримувати не українець Іванко, а поляк Янек чи росіянин Ваня?
 
Насправді ж для будь-якої національної економіки, яка претендує хоч на більш-менш вагомий статус у сучасному глобалізованому світі, зовнішні інвестиції є неминучими. І зростання цих інвестицій з боку України свідчить про те, що наша економіка дійсно перестає бути «пострадянською» та починає інтегруватися у світову економічну систему на рівних правах.
 
Як правило, головною метою іноземних інвестицій є доступ до дешевших ресурсів (сировинних чи трудових), а також сприятливіший податковий клімат, що дозволяє інвесторові отримувати більше прибутків при певному рівні затрат. Інша мета – доступ до перспективних ринків, які можна освоїти, тільки розмістивши виробництво на «чужій території». Хоча українські інвестиції розгортаються в обох цих напрямках, саме другий є найбільш перспективним і розвивається найактивніше. Справді, доступ до закордонних сировинних активів завжди буде обмеженим, а в деяких напрямках, таких як видобуток за кордоном нафти чи газу, далі декларативних проектів Україні так і не вдалося просунутися. Що ж до робочої сили, то в нас вона й так дешева. Натомість проникнення на «чужі» ринки шляхом придбання виробничих об’єктів за кородоном в ряді випадків є чи не єдиним способом обійти митні та антидемпінгові бар’єри. І мова йде не лише про металургію: свого часу подібну стратегію застосували українські виробники харчових та кондитерських продуктів, після того як зіштовхнулися із запровадженням обмежень на експорт їхньої продукції до Росії.
 
Однак ще цікавішим є третій напрямок – спільна робота закордонних і вітчизняних активів. Причому не лише у виробництві товарів, але й у збуті готової продукції. Умовно кажучи, якщо робітник на польському FSO, отримавши роботу завдяки інвестиціям із України, виробляє машинокомплекти, з яких на ЗАЗі буде зібрано авто й продано на експорт в Росії, то наша економіка матиме від цього більше вигоди, ніж від «чистих» закордонних інвестицій. І хотілося б, щоб таких прикладів «кооперативного інвестування» в майбутньому ставало дедалі більше.[508]
 
ПОГЛЯД
Олег Устенко
Старший економіст Блейзер Фундації

 Поки що не інвестори 

Світова практика господарювання засвідчує, що експорт капіталу здійснюється, як правило, розвинутими країнами. А імпорт – тими, які мають нижчий рівень розвитку, але значний потенціал для зростання. З цієї точки зору, Україна, котра відноситься до ринків, що розвиваються, є імпортером капіталу. І питання, пов’язані з посиленням інвестиційної діяльності українських компаній за межами власної країни, не мають суттєвого впливу на загальну картину, і в більшості мають лише фрагментарний характер.
 
Головною перевагою для країни, бізнеси якої інвестують за кордон, є те, що ця інвестиція в мабутньому повернеться в країну її походження з певними «відсотками», заробленими там. Більше того, репатріація прибутку – це постійний процес. І, за умови, коли репатрійований капітал буде потім використано в країні його походження, виникнуть можливості для збільшення наявних фінансових ресурсів у економіці країни, та, відповідно, стимуляція її економічного розвитку.
 
Для ринків, які розвиваються, подібна поведінка власних бізнесів – нетипова. Й тому чекати, серйозного поширення в Україні аналогічної ситуації, просто недоцільно. Хоча окремі випадки цілком можливі.
 
Значне збільшення українських прямих іноземних інвестицій (ПІІ) за кордон, яке відбулося в кінці 2007 року та про яке було повідомлено Держкомстатом, – достатньо нехарактерне для України. Реальною тенденцією це не стане й очікувати цього не слід. Більшість із цих відрапортованих інвестицій у розмірі майже 6 млрд.дол. було зроблено в Кіпр, а це свідчить про те, що гроші переведені на короткостроковий термін за межі країни й найближчим часом будуть знов «заведені» в Україну. Більше того, Нацбанк і Держкомстат мають різні методології підрахунку ПІІ, й згідно з статистикою НБУ, сума українських ПІІ за кордон була майже в 10 разів менша за оголошену Держкомстатом. Тому в даному випадку йдеться скоріше про похибку (хоч і значну), а не про реальні інвестиції. Суттєвих змін в активності українського капіталу за кордоном можна очікувати лише після того, коли країна досягне власного високого рівня економічного розвитку.