ut.net.ua 2008-01-11 00:00 Васютин Василь

Справа галицьких катів

Останнім часом львів’яни, які живуть неподалік обласного Апеляційного суду, періодично кілька годин потерпають від дискомфорту вулиць, перекритих бійцями з автоматами, і перевірки паспортів – до помешкань впускають лише за наявності відмітки про реєстрацію. Все це у зв’язку зі «справою Сушка»

 

 

  

 

 

Графіка: Андрій Єрмоленко

Процес над бандою Сушка, який розпочався 30 жовтня, проходить у закритому режимі. Підсудних із закритими обличчями доправляють до суду під щільним прикриттям бійців спецпідрозділів «Беркут» і «Барс». Зі слів керівництва львівської міліції, таких надзвичайних заходів безпеки вжито, зважаючи на складність і резонансність цієї справи. Прогнозують, що процес буде тривалим і з великими перервами, оскільки справа налічує кілька сотень томів. Тому, коли ж він закінчиться, сказати дуже складно.

Злочинному угрупованню, до якого, за даними міліції, входила 31 особа, інкримінують убивства понад 10 людей, 5 замахів на вбивство та 32 розбійні напади. Припускають, що злочинці діяли на території Київської, Львівської, Рівненської та Тернопільської областей. Заарештовано 24 членів банди, декого з них ловили аж у Білорусі та Італії. 7 досі перебувають у розшуку. Підсудним загрожує довічне ув’язнення.
 
За повідомленням прес-служби Генеральної прокуратури, головне слідче управління якої проводило розслідування, впродовж 1998–2003 років банда скоїла 2 вбивства та 3 розбійні напади на Ріненщині, 3 розбійні напади – на Тернопільщині, 8 розбоїв – на Львівщині. У столиці кілери, які входили до названого угруповання, здійснили чимало замахів і вбивств на замовлення. Правоохоронці не виключають, що навіть після арешту в 2003-му лідера цього ОЗУ Артура Сушка, його підлеглі продовжували справу. Зокрема, не виключено, що саме вони були виконавцями убивства екс-губернатора Львівщини Степана Сенчука, кримінального «авторитета» Миколи Лозинського (Колі-Рокіро) та замаху на іншого, на прізвисько Морда.
 
Убивці «соколів»
 
Сушка звинувачують у організації одного із найгучніших злочинів у регіоні – нападу на помешкання ректора Академії ветеринарної медицини Романа Кравціва улітку 2003 року. Злочинці викрали близько $10 тис. та 2,5 тис. грн. Заради цих грошей бандити нещадно катували своїх жертв. Дружина господаря, яку злочинці зв’язали та, поклавши на диван, накрили ковдрою, задихнулася від нестачі повітря. Сам Кравців потрапив у лікарню із сильним струсом мозку, рваними ранами обличчя та голови і зламаними ребрами.
Але найрезонанснішою стала справа про вбивство начальника спецпідрозділу УБОЗ «Сокіл» підполковника Андрія Орєхова та його підлеглого Богдана Міська, скоєне 16 вересня 2003 року у Львові в районі Кривчиць. Артур Сушко розстріляв міліціонерів впритул.
 
Через місяць після нападу на правоохоронців оперативники затримали коханку Сушка – учительку Оксану Верещак, яка в момент злочину була разом з бандитом. Згодом «узяли» ще одного співучасника – Андрія Кроншталя, який на допиті підтвердив вину Артура Сушка. Пошуки самого вбивці дещо затяглися, однак 25 грудня 2003 року на вулиці Грінченка у квартирі батька його таки затримали. Він зізнався у скоєному одразу. Цікаво, що під час убивства «убозівців» Артур Сушко випадково поцілив собі у «причинне місце» – убивця засунув зброю за пояс, стрибнув через паркан, а під час приземлення спрацював спусковий механізм пістолета. Він звернувся до шпиталю, запевнивши лікаря, нібито впав на металевий штир. За певну суму медик «повірив» і не зв’язався з міліцією. Тому коли оперативники шукали зловмисника у Львові (були навіть версії, що він уже в Італії чи Іспанії), той відлежувався у лікарні сусіднього Тернополя. 
 
Після затримання ватажка, лідерство в банді перейняв Степан Максимів. Але не на довго – його затримали 8 січня 2004 року працівники УБОЗу Дніпропетровської області в місті Марганець. Втім, це не знищило банду остаточно – вакантне місце Сушка посіли інші бандити.
 
Нинішній очільник ГУ МВС у Львівській області генерал-майор міліції Михайло Цимбалюк переконаний, що члени ОЗУ чудово знали методи роботи міліції, тому довго лишалися невловимими. «Ще коли я був начальником УМВСУ в Рівненській області, мої підлеглі брали участь у затриманні членів цього злочинного угруповання, – розповідає генерал-майор. – Щоб їх схопити, ми задіяли всі сили. Можливо, це було одне з найсерйозніших бандугруповань із тих, які міліція затримала за останні 5 років. Бандити діяли обережно і не залишали за собою слідів. Коли навіть правоохоронці затримували когось із них, то бракувало доказів, щоби порушити кримінальну справу. Знадобилося ще кілька років, аби схопити інших членів банди, які продовжували діяти».
 
Без «понятій» і честі
 
Цимбалюк, керуючись таємницею слідства, не розголошує інформацію щодо причетності бандитів Сушка до інших злочинів. Однак існує припущення, що на совісті цього ОЗУ ще кілька резонансних злочинів, які правоохоронцям досі не вдається розкрити.
 
Зокрема, у липні 2004 року в Львові на вулиці Йосипа Сліпого стріляли у кримінального «авторитета» на прізвисько Морда. Кілери під’їхали до його будинку і вчинили стрілянину з автоматів. Почувши перший постріл, авторитет кинувся за паркан. Згодом оперативники нарахували на ньому півтора десятка дірок від куль. Морду врятувало те, що зловмисники не виходили з машини, щоб пересвідчитися, чи досягли мети, а втекли з місця пригоди.
 
У листопаді 2005 року від автоматних черг загинув екс-губернатор Львівської області Степан Сенчук, на той момент – директор компанії «ЕкоЛан». У день смерті він їхав на зустріч з адвокатом. Якийсь телефонний дзвінок змусив його розвернути автомобіль поблизу АЗС у селищі Брюховичі. І в цей момент його нагнала червона «дев’ятка», з вікна якої висунули «калаша»...
 
Степан Сенчук був доволі неординарною і жорсткою особистістю. Володів активами у цукровому і спиртовому виробництві. Несподівана поява його голосу на «плівках Мельниченка» у 2001-му коштувала йому крісла керівника облдержадміністрації. Після своєрідного заслання на роботу торговим аташе України в Болгарії, Сенчук повернувся до Львова, де підтримав «Нашу Україну» і навіть претендував на участь у її виборчому списку до Парламенту. Подейкують, що у «розборках» між підприємцями, які підтримували різні політичні табори, він відігравав роль посередника. Окрім того, відома його причетність до скандалу з продажем земель львівського заводу «Сільмаш».
 
Автомати знову заговорили у січні 2006-го. На одній із центральних вулиць Львова – проспекті Чорновола – з «дев’ятки» обстріляли «Мерседес», за кермом якого сидів львівський кримінальний “авторитет” Микола Лозинський (відомий як Коля-Рокіро). Поряд сиділа його дружина Леся. Лозинський, не дочекавшись швидкої, стік кров’ю, жінка потрапила до шпиталю.
 
Стверджують, що Рокіро свого часу контролював у Львові збут наркотиків. Однак, 2006 року його вже знали як «бензинового» бізнесмена. Зокрема, Лозинський через афільовані комструктури був одним зі співвласників НПК «Галичина», який нині підконтрольний бізнес-групі «Приват».
 
Не виключено, що за скоєнням згаданих вбивств стоять інші ОЗУ. У серпні цього року Чехія видала Україні злочинця, який з 2005 року жив у місті Брно під «липовим» білоруським паспортом. На ньому «висить» убивство бізнесмена у Миколаївському районі Львівщини. За непідтвердженою інформацією, «білорус» був одним з лідерів банди такого собі Кочеткова, у складі якої також були «перевертні у погонах». Зокрема, спецпризначинець із «Беркуту». 
 
У міліції порівнюють криваві події 2004–2006 років на Галичині з кримінальними війнами у Львові початку 1990-х. Тоді знайшли свою смерть багато іменитих злочинців – так званих злодіїв у законі і авторитетів. Їм на зміну прийшла нова когорта – менш відомих, але небезпечніших. Попри те, що Артура Сушка та Степана Максиміва деякі ЗМІ охрестили «авторитетами» злочинного світу, вони такими не були. Нині самі правоохоронці у неофіційних розмовах жалкують за смертю справжніх авторитетних «злодіїв у законі». «Якщо тоді ми боролися з організованою злочинністю, то тепер – з організованою неорганізованою, – розповів «ТИЖНЮ» один із оперативників, який просив не називати його ім’я. – 15 років тому серед злочинців існував певний кодекс честі, їхні дії можна було передбачити. Сьогодні вони діють поза будь-якими нормами».[81]
 
КРИМІНАЛЬНІ ВІЙНИ. ГАЛИЦЬКИЙ ФРОНТ

Питро Писарчук 29 грудня 2000 року кілер зробив два постріли у засновника ринку «Південний» Петра Писарчука. Одна куля влучила в черевну порожнину і вийшла навиліт, друга застрягла в гайморовій. Лікарям вдалося врятувати йому життя.

 
 
22 жовтня 2001 року вбито голову спостережної ради фірми «Світанок», генерального директора фірми «Технобуд» Богдана Опірського та поранено його менеджера Наталю Рудкевич: одна з куль пройшла через голову Опірського та потрапила у лівий бік менеджера.
 
17 жовтня 2002 року вбито керівника багатогалузевої корпорації «Ефа» Олександра Олехновича.
 
19 жовтня 2002 року кілер випустив 8 куль у директора ринку «Південний» Володимира Семенюка – 3 влучили в серце.
 
Степан Сенчук29 листопада 2005 року у Брюховичах розстріляли екс-голову Львівської обласної адміністрації та ради, голову спостережної ради корпорації «ЕкоЛан» Степана Сенчука.
 
 
20 грудня 2005 року невідомий учинив замах на життя начальника управління транспорту та зв’язку Львівської міськради Ярослава Вовчака, кинувши у салон його авто легкозаймисту речовину. За тиждень, 27 грудня, Ярослав Вовчак помер від опіків.
 
 
авто Миколи Лозинського10 січня 2006 року посеред дня у центрі міста у власному авто розстріляно Миколу Лозинського (Колю-Рокіро).
 
 
 
 Роман Федишин
26 жовтня 2006 року підірвано джип директора ринку «Шувар» Романа Федишина. Внаслідок вибуху загинула 14-річна учениця Сихівської гімназії Марія Куцинда, яка випадково опинилася поруч.
 
 
 
14 листопада 2006 року у генерального директора Львівського склодзеркального заводу Романа Дацка з пістолета випустили 5 куль. Від отриманих поранень він помер на місці.