ut.net.ua 2008-01-18 00:00 Бондаренко Анатолій

Лобіювання по-українськи

Цивілізоване лобіювання, за умов якого детально прописано, що може робити лобіст і депутат для проштовхування закону, а що не може і яке є поширеною практикою в демократичних країнах, у нас перебуває в розряді послуг «чорного ринку»

 Графіка: Андрій Єрмоленко

 

 

 

 

 

У збільшеному форматі графіки показано шлях ідеї певного закону депутата-лобіста до тексту закону, надрукованого в офіційній пресі.

Із трьох джерел неофіційного заробітку депутата: чорної «фракційної платні», депутатських запитів, ціна яких може сягати кількох тисяч доларів, і лобіювання законопроектів у комітетах ВР – останнє найвигідніше з точки зору фінансів.

 «Я – тобі, ти – мені»
 
Проте далеко не завжди гроші є вирішальним чинником. Законопроектний бартер і взаємозаліки – найкращий спосіб просунути проект. Загальний принцип такий – навіть депутати із ворожих фракцій як правило голосують за економічні законопроекти опонентів, за принципом «я – тобі, ти – мені». Вважається дуже поганим стилем, коли ти перешкоджаєш іншому депутатові «заробляти» на роботі в комітетах. Ще один спосіб залучити підтримку – включити в автори представника іншої фракції, який забезпечує підтримку в її середовищі. Останнім часом, із введенням імперативного мандату, значно збільшилася важливість керівників фракцій та тих, у кого зберігаються картки депутатів. Швидше за все, більшість домовленостей тепер будуть відбуватися через них.
 
Прикметно, що цивілізоване лобіювання, за умов якого детально прописано, що може робити лобіст і депутат для проштовхування закону, а що не може і яке є поширеною практикою в демократичних країнах, у нас перебуває в розряді послуг «чорного ринку». Кілька несміливих спроб його легалізувати натикалися на несподівано сильний спротив – схоже депутатам це просто не вигідно.
 
Складний шлях
 
Без лобіювання, навіть зареєстрований у ВР проект може «зависнути» на кілька років. З іншого боку, фахово пролобійований проект швидко проходить комітет і часто приймається у першому читанні.
 
Замовники закону обирають для лобіювання впливового депутата з профільного комітету. Депутат-лобіст має попрацювати і підготувати ґрунт, щоб зацікавити голову комітету, і хоча б половину його членів.
 
Інколи законопроект підпадає під спеціалізацію не одного, а кількох комітетів. До якого він потрапить залежить від апарату ВР та голови. Депутат-лобіст мусить постаратися, щоб перспективний законопроект потрапив у потрібний комітет, тому що в боротьбу можуть вступити голови комітетів, відчуваючи перспективу.
 
Депутату лобісту також потрібно заручитися підтримкою у апараті ВР, та в його підрозділах, що оцінюють законопроект: науково-експертному, юридичному та редакційному, а також в бюджетному комітеті, який аналізує фінансові наслідки запровадження закону.
 
Кабмін також може виступити категорично проти певного закону. Тому для успішного лобіювання в Уряді також потрібна «своя» людина.
 
Зрештою, після роботи в комітеті, законопроект потрапляє на процедуру, яка називається трьома читаннями. Часто вона може бути дуже довгою і виснажливою. Саме на цьому етапі лобіст мусить залучити всі свої сили, щоб забезпечити необхідне голосування.
 
Автор законопроекту має не лише забезпечити прийняття закону, але й відслідкувати протягом всіх етапів, щоб з нього не випали положення, які замовляли його клієнти. На ілюстрації ми показали, на яких етапах законопроект може бути змінено особливо відчутно, у вигляді трансформації колеса (початкова ідея законопроекту) в зовсім іншу конструкцію.