ut.net.ua 2008-06-06 00:00 Макаров Юрій

Українське диво

Широкому загалові Юрій Логуш відомий передусім як меценат, багаторічний спонсор різноманітних мистецьких акцій

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
Широкому загалові Юрій Логуш відомий передусім як меценат, багаторічний спонсор різноманітних мистецьких акцій, найгучнішими з яких є фестиваль «Червона рута» і конкурс «Коронація слова». У бізнес-середовищі натомість його краще знають як віце-президента міжнародної компанії «Крафт Фудз» – лідера харчової промисловості України. І хоча була спокуса поговорити з ним насамперед про соціальну відповідальність бізнесу, розмова точилася навколо українського бізнесу в цілому, його міжнародної конкурентоспроможності й імовірних перспектив.
 
У. Т.: Яким був ваш прогноз щодо можливості робити бізнес в Україні, коли ви вперше сюди приїхали і який ваш висновок тепер?
 
– Перші враження були обумовлені попереднім досвідом. Це тоді, коли я ще належав до академічного світу і керував програмою обміну з Польщею, з 1975 по 1980 роки, тобто до того часу, як запровадили в Польщі військовий стан. Отже, після Польщі я приїхав в Україну в 1989-му з деякими сподіваннями і був тотально розчарований: я зрозумів, що Україна не готова до змін, які вже відбувалися. Я приїхав з метою заснувати Інститут економіки Національної академії наук на вулиці Панаса Мирного і був шокований. Так, я був вдячний, що академіки готові були сприйняти партнера, але цілковите нерозуміння того, що відбувається, незнання економіки, герметичність їхньої ізоляції, неволодіння мовами, неможливість прочитати, якби щось їм потрапило в руки, хоч би підручник з економіки, який розкриває економіку як науку! За рідкісним винятком. Обмін інформацією був дуже обмежений. І зовсім не було плану змін, не було плану переходу з чинної економічної системи до майбутньої. І в межах цього робити бізнес, в умовах хаосу – ринкового, правового, без відповідних інституцій, без професійних кадрів?.. Справді, ми мали різні стартові умови порівняно з Польщею: там функціонував уряд, були міністерства, були економісти. А в Україні – яка влада над промисловістю?.. Україна починала з нуля в усіх питаннях.
 
У. Т.: Це все зрозуміло. Майже 80% усього українського господарства було підпорядковано військовій промисловості й керувалося безпосередньо з Москви, союзними міністерствами. Але минуло 17 років.
 
– На мою думку, відбулося диво. З такими вкрай поганими стартовими умовами ми непогано виглядаємо і непогано просуваємося вперед. Створена держава, державні органи, є вже академічні установи, є вже наука, є закони, діє ринок, приватизована промисловість, і стрімко розвивається економіка.
 
У. Т.: Давно схиляюся до думки, що українці виявилися найпластичнішими з усього пострадянського простору. Можливо, Польща, Угорщина, Чехія досягли більшого, але вони стартували з вищих позицій. Українці пройшли найбільший шлях поміж усіх.
 
– Цілком згоден. Дивіться на всю нашу історію: циклічно суцільні руйнації та підйоми. Ми дуже витривалі й дуже швидко відтворюємося. Це важко в науковий спосіб виміряти, але ж ми розуміємо генетичні корені нашої поведінки. Якийсь процес фільтрації пройшов за всі ці покоління. Люди, які виживали, які були глибоко вкорінені, залишалися тут. І це ядро людей, які тут залишилися, здатні пережити все, що завгодно, вони дуже стійко, цупко тримаються свого і постійно відроджують зруйноване. Таким є наш народ.
 
Ми працюємо на домовленостях
 
У. Т.: Що стосується умов ведення бізнесу в Україні: уся недосконалість, невизначеність законодавчих правил гри має, вочевидь, свої переваги та недоліки?
 
– Це все навмисно, їх же так легко виправити. Така аморфність, невизначеність законодавства потрібна більшості законодавців. Колись неформальні стосунки рятували людей за тоталітаризму, то зараз це уже виглядає як щось українцям притаманне. В італійців є своє, у французів–своє, і ми... – все це яскраві народи. Північні народи – вони дуже систематизовані, вони нецікаві. А південні народи, як ми, в цих питаннях гнучкі. Ми працюємо на домовленостях, на порозумінні один з одним, і ця близькість, ця віра (хоча бувають і зради) перемагає всі існуючі інституційні межі. І якби законодавство було чіткішим, виразнішим, все одно неформальні стосунки лишилися б.
 
У. Т.: Ми весь час кажемо про іноземні інвестиції – так, ніби всередині країни немає грошей.
 
– Іноземні інвестиції – це не тільки кількісна, а і якісна складова. Звідки ми отримуємо це знання, ці технології? Звісно, тут є якась частина комерційна, але є і частина інтелектуальна. Наприклад, автомобілі: ми можемо й свої робити, але якби прийшли кілька великих міжнародних фірм, то зрозуміло, що піднялася би галузь, і на українських підприємствах підвищилася б і якість, і конкурентоспроможність.
 
У. Т.: А технології ведення бізнесу – адже в іноземців вони нібито досконаліші?
 
– Міжнародні фірми мають свої переваги, але мають і свої недоліки. мада зіткнулася з британцями. Хто виграв ту велику битву? Ну, зрозуміло, що ці величезні галеони старих технологій були неповороткі, не було розуміння місцевих течій тощо. Бізнес – це щось подібне. А менші вітчизняні фірми – вони більш швидкі, рішення приймають гнучкіше. Бо є один чи два-три власники, які можуть зібратися й за один день обговорити й ухвалити рішення щодо програми на 10 або 100 мільйонів доларів. А в межах великої міжнародної фірми програма на 10 або 100 мільйонів доларів буде затверджуватися два-три роки. Документи, запити, розрахунки. Великим міжнародним фірмам є місце, але воно не є, на мою думку, домінуючим. Це місце важливе тим, що воно дає фермент, дає стимул, воно є ядром. Дивіться, в усіх галузях, які обслуговують споживачів, міжнародні фірми першими зайшли і донедавна домінували. Бо вони розуміли, що треба дослуховуватися до споживача. Але хто може краще знати українського споживача, як не самі українці? Тому українські фірми дуже швидко стали підніматися і створювати велику конкуренцію, і тепер є баланс. Міжнародні фірми тягнуть технології, окремі види західної продукції. Ми в себе намагаємося сформувати якнайкращу комбінацію міжнародного й українського досвіду. От, наприклад, картопляні чипси. Українці дуже люблять гриби – і ми розробили смак, який почали виробляти в Європі, тобто винахід України пішов за кордон. Так що обмін є. Дещо прищеплюється, дещо – ні. В цьому є стимул для конкуренції, стимул для розвитку.
 
У. Т.: Є ще одна цікава штука. Будь- який бізнесмен, який працює на кінцевого споживача, має уявлення, як «влаштований» цей споживач. Ви берете якогось пересічного француза, дізнаєтеся, який університет він закінчив, на якій він позиції в своїй компанії, але після цього ви точно знаєте, які костюми він носить, якою машиною їздить, де мешкає, скільки в нього кімнат, в яку школу ходять його діти і таке інше. Можливо, це не п’ять, а двадцять варіантів, але цей споживач передбачуваний, працювати з ним легко. А тут людина може закінчити такий-то університет, читати такі-то книжки, їздити такою-то машиною і це не вкладається в певні соціальні стереотипи, з якими звик працювати західний бізнесмен.
 
– Це, по-перше. А, по-друге, цей стереотип постійно змінюється. Дуже швидкий процес еволюції. Тут складніше передбачити, який товар запропонувати, як його просувати. От, наприклад: є товари дорогі, середні та дешеві. Ми не граємо в сегменті дешевого товару, тому що там прибутки низькі. Це колись, як розвалився Союз, було вигідно працювати в сегменті дешевих товарів. Ми стабільно працюємо в середньому сегменті й у сегменті дорогого товару. Цей процес відбувався в Європі упродовж поколінь, а в Україні – впродовж років.
 
 
У. Т.: Ви вважаєте, що слід користуватися науковими розвідками?
 
– Так. Що більше розвинений ринок, то більше треба це застосовувати. Не можна було цим користатися у 1992-му, 1993-му, 1994-му роках, бо економіка тоді була божевільна. Девальвація, інфляція страшна. Але і тоді на основі просто інстинкту можна було провадити бізнес. Ми («Крафт») розпочали в 1995 році, і то був дуже тяжкий рік. Але ми були успішні, правильно вловили хвилю, у 1997-му наш бізнес виріс на 70%. За один рік! Купівельна спроможність росте не тільки в столиці, в містах, але вже й у селах. Ми першими зрозуміли це – і зробили ставку на маленькі магазинчики, сільські крамнички. Третина української економіки лежить у цих надрах. Таке враження, що українці люблять маленькі магазинчики, їх у нас 250 тисяч. Так само, як і в Росії.
 
У. Т.: Оце цікаво.
 
– Там 140 мільйонів населення, а нас – 48. А кількість магазинчиків майже однакова.
 
Несприятливі умови - перебільшення
 
У. Т.: Що стосується думки, мовляв, в Україні неможливо вести бізнес, не маючи специфічних відносин як із владою в цілому, так і з конкретними її представниками. Для західної компанії важко в таку технологію вбудуватися. Бухгалтерія західного зразка не передбачає таких відносин.
 
– Те, що в нас несприятливі умови, – це перебільшення. Ми в міжнародних рейтингах |привабливості країни для міжнародного інвестування - Тиждень| дуже низько стоїмо, бо їх складають за оцінками представників західних фірм: це вони говорять про корупцію в Україні, про невиконання законів, і з цього роблять висновки. І коли з Німеччини чи Франції, чи США приїздить генеральний директор в Україну, навіть якщо він уже попрацював десь в Іспанії або Чехії, йому буде важко. Постійні нарікання на необхідність дозволів, податковий тиск, деякі постачальники скаржаться на корупцію і так далі. А коли приїздить директор із Туреччини чи Індії, він каже: «Боже, я потрапив у Європу!» Але їх дуже мало і вони не фігурують в опитуваннях. Бо вони б поставили Україні рейтинг, як в Ісландії чи Естонії, хоча, звісно, нам ще дуже далеко і до Ісландії, і до Естонії.
 
У. Т.: Але значною мірою українського бізнесмена й українського чиновника споріднює те, що обидва порушують правила і знають про це. Тобто що чесніше ти працюєш, то менш вразливий.
                    
– І тому все це буде мінятися. Я думаю, що дуже важливу роль у цьому відіграють великі західні аудиторські та бухгалтерські фірми, а також банківський сектор, який переходить на західний зразок управління й ведення документації. А те, що дедалі більше українських фірм хочуть виходити на світові ринки, примушує робити бізнес чесно, прозоро. Оці фірми й можуть зменшувати тягар корупції. Але все одно він завжди в нас буде більшим, ніж у англосаксів чи німців.
 
 
У. Т.: Чи може бізнес взагалі залишатися поза політикою?
 
– Має. Хоча в політиці є певні переваги: можна здобувати держзамовлення, пільги, мати контакти, щось швидше вирішувати, лобіювати.
 
У. Т.: Але це робить тебе вразливішим у разі, якщо влада міняється.
 
– Так, і тому політика, окрім риторики, зводиться до з’ясування стосунків. З одного боку, ми не хочемо різких коливань у політиці, стабільність – це добре, а з іншого – є суспільно і морально правильні позиції. Коли ти хочеш їх відстоювати, тобі може бути непереливки.
 
У. Т.: А як щодо напряму розвитку української економіки? Адже маємо спадок мілітаризованої промисловості, застарілі технології. Той самий український цукор помре, якщо не буде змін у технології, не можна ж виробляти цукор на обладнанні 1896 року.
 
– Дивіться, де наші переваги в міжнародному розподілі. Від початку – в сировині, в землі. Наші надра багатющі. Думаю, що знайдемо і нафту, і газ. Вони є, і це питання лише ціни й глибини. Коли я приїхав із делегацією Конгресу в 1991 році, в США готувалася зміна законодавства, щоб продавати технології з добування нафти і газу. Ми тоді об’їхали багато. Й у Львові побули, і в Києві, і на Полтавщині. У нас нафтові поля такі, як під Техасом, – такі самі геологічні структури. Проблема в глибині залягання – 5 кілометрів. Тоді таких технологій не було – зараз є. Ціна на нафтопродукти така висока, що вже виправдовує витрати. Україна буде найлегшим шляхом вибиватися на світові ринки – сировиною і зерном. Але небезпека в тому, що ми можемо звикнути до цього легкого хліба, так як японці звикли до тяжкого хліба. Думаю, українці є настільки інтелектуально потужні, що почнуть просуватися і в галузі високих технологій. Українська економіка буде працювати в повному діапазоні. В мене немає щодо цього сумнівів. У нас така молодь – здібна, ініціативна!

[613]

 
БІОГРАФІЧНА НОТА

Юрій Логуш, віце-президент «Крафт Фудз» з 2007 року, генеральний директор «Крафт Фудз» в Україні з 1995-го, в Молдові – з 2003-го, Білорусі з 2004-го, Грузії, Вірменії, Азербайджані – з 2005-го (ключові торгові марки: «Якобз», «Мілка», «Карт нуар», «Максвел Хаус», «Корона», «Люкс»). Член Консультативної ради іноземних інвесторів та Ради з питань культури й духовності при президентові України, віце-голова Американської торгово-промислової палати в Україні. Працював генеральним директором KPMG/Barents Group в Україні та RJ Reynolds Tobacco Int. в Україні, генеральним директором Garden State Health Plan, директором Інституту міжнародного бізнесу, керівником кількох факультетів університету Fordham у США тощо. Доктор економічних наук (1973). Народився 1945 року в Німеччині, громадянин США, одружений, має п'ятеро дітей.