ut.net.ua 2008-10-10 00:00 Семиволос Ігор

Бомба на часі

Ядерні амбіції Ірану – ключове питання ізраїльської політики

 

Легше Ціпі Лівні домовитися з сирійцями, ніж умовити депутатів кнесету утворити коаліцію, жартує ізраїльська преса, натякаючи на комплімент в сирійській газеті, де новообрану лідерку правлячої партії «Кадіма» назвали «моссадівською красунею». 50-річ на Ціпі Лівні, міністр закордонних справ Ізраїлю в уряді Егуда Барака, обіграла своїх конкурентів на внутрішньопартійних виборах, і, найімовірніше, очолить кабінет міністрів.
 
Втім, хто б з ізраїльських політиків не посів прем’єрського крісла, перед ізраїльськими політиками гостро стоїть питання Ірану з його ядерними амбіціями.
 
МИРОЛЮБИВІ ПЛАНИ?
 
Минулого тижня стали відомі подробиці таємних травневих переговорів між урядами Ізраїлю та США щодо можливості нанесення ракетно-бомбового удару по Ірану. Як повідомила газета The Guardian, тодішній прем’єр-міністр Ізраїлю Егуд Ольмерт скористався приїздом Буша до Ізраїлю на святкування 60-річчя заснування цієї країни, щоби порушити це питання. Буш, як стверджують джерела, висловився проти нападу й наголосив, що при його адміністрації перегляду рішення не буде. Аргументи господаря Білого дому ґрунтувалися на двох чинниках. По-перше, США занепокоєні можливою відповіддю Ірану, про невідворотність якої Іран неодноразово попереджав. Подруге, Вашингтон цілком справедливо вважає, що Ізраїлю, навіть якщо він задіє чимало літаків, не вдасться повністю знищити іранські ядерні об’єкти. До того ж, Ізраїль не зможе здійснити серію авіанальотів протягом кількох днів, не наражаючись на повномасштабну війну.
 
Отже, за плюси такого удару доведеться заплатити надто дорого. Справді, той, хто уважно прислухався до риторики ізраїльських політиків упродовж декількох місяців, не міг не помітити певних змін, які швидше за все свідчать про готовність Ізраїлю жити в «тіні іранської бомби». Найочевидніша зміна сталася з Егудом Ольмертом. Якщо навесні він запевняв своїх співгромадян, що Іран за жодних обставин не матиме ядерної бомби, то вже восени, напередодні єврейського Нового року, він зробив наголос на слабкості Ізраїлю перед іранською потугою та провалі міжнародних дипломатичних зусиль. «Припущення, щоми, ізраїльтяни, знаємо, що треба зробити з Іраном, коли США, Росія, Китай, Британія та Німеччина не знають, є прикладом втрати пропорцій. Будьмо скромнішими, будьмо реалістами», – наголосив він в інтерв’ю газеті «Єдіот Ахронот». Цікаво, що оцінка Ольмерта майже пов ністю збігається зі словами президента Ірану Мохаммеда Ахмадінеджада, який в інтерв’ю CNN заявив, що Америка не здатна зараз напасти на Іран, а Ізраїль занадто маленький, аби з цим впоратися.
 
Інші ізраїльські міністри теж погоджуються з оцінкою, що іранська тема зараз не на часі. Урядова криза та зміна лідерства в правлячій партії також не сприяють прийняттю такого рішення. Видається, що в іранському питанні сьогодні політики як в Ізраїлі, так і за кордоном воліють поставити якщо не крапку, то принаймні крапку з комою, відклавши його до кращих часів. «Ми зробимо все можливе, щоби не опинитися перед вибором – чи іранська атомна бомба чи бомбардування Ірану», – заявив, перебуваючи з візитом в Ізраїлі, міністр закордонних справ Франції Бернард Кушнер. Тим часом, аби убезпечити Ізраїль від ймовірного нападу, американська адміністрація погодилася розмістити в пустелі Неґев системи раннього оповіщення проти іранських ракет класу «земля-земля». Це перший випадок, коли Ізраїль погодився на постійну американську присутність на своїй території.
 
АЛЬТЕРНАТИВНИЙ СЦЕНАРІЙ
 
Втім, кожен із чинників, про які йшлося вище, за бажання можна читати абсолютно по-інакшому. Припустимо, що Ізраїль планує і готує напад на Іран, політики своїми поміркованими заявами просто намагаються зробити його несподіваним. Навіщо дратувати іранців войовничими заявами? Краще заспокоювати їх, ніж погрожувати. Навіщо стимулювати іранців на можливі контрзаходи, як-то зміцнення протиповітряної оборони чи укріплення ядерних об’єктів? Постійний наголос ізраїльських політиків на потребі все більших санкцій та міжнародного тиску дає легітимне виправдання таким діям – мовляв, ми надали вам повноваження й сподівалися на позитивний результат, але наше терпіння не вічне. Навіть розгортання американських радарів може трактуватися як посилення військової потужності Ізраїлю в разі іранського удару у відповідь. Це збільшує свободу дій Ізраїлю та скорочує до мінімуму можливі ризики. Ізраїльтяни вже провели повномасштабні військові навчання, в яких були задіяні десятки військових літаків. За оцінками експертів, ізраїльські літаки подолали приблизно таку саму відстань, як від Ізраїлю до Натанза (іранського міста, поблизу якого розташований комплекс зі збагачення урану).
 
Який із цих сценаріїв імовірніший із огляду на те, що, за оцінками спецслужб, іранська бомба з’явиться у часовому проміжку від одного до чотирьох років? Очевидні дві речі: по-перше, Ізраїль не буде діяти, якщо матиме сумніви в оперативності та ефективності своїх дій, і, по-друге, без американської згоди ця операція на сьогодні видається практично не можливою. Відмова Буша від схвалення удару по Ірану зменшує шанси на реалізацію так званого жовтневого сюрпризу напередодні президентських виборів США. Втім, залишається проміжок між 5 листопада та 20 січня (після президентських виборів, але до інавгурації новообраного президента), коли Буш матиме розв’язані руки та зберігатиме повноваження для прийняття такого рішення. Чи скористається він цим шансом, аби поставити крапку в іранському питанні? Питання відкрите.

Новини RedTram

Loading...