Світ 2021-02-15 11:46 Сергій Немирич

Довга рука Москви

Які завдання мають провідні російські спецслужби

Політичний 2021 рік розпочався зі штурму вашингтонського Капітолія. Американські сили правопорядку швидко й жорстко відновили порядок, але перед коментаторами в усьому світі, зокрема й в Україні, відкрилося поле для дискусій про причини, наслідки та чинники цих подій. І серед них цілком передбачувано називали діяльність російських спецслужб.


У нас доволі популярні розмови про ці установи, що цілком зрозуміло на тлі кривавої радянської історії. Їхніми підступам пояснюють усі або майже всі українські проблеми. Дехто схильний применшувати вплив і ефективність російських спецслужб, посилаючись, зокрема, на скандали останніх років довкола отруєнь Скріпалів і Навального. Водночас чимало українських експертів суттєво перебільшують їхню впливовість.


Є й ті, хто бачить у чекістах і ГРУшниках просто-таки надлюдських істот, сучасний аналог легендарних змовників попередніх епох: євреїв, єзуїтів, масонів та інших. Цьому сприяють і «критичні матеріали» про діяльність російських спецслужб, нерідко інспіровані їхнім керівництвом.


Актуальності темі надає також криза спадкоємності, що наближається в Росії. У цій кризі спецслужби разом зі ЗC РФ і Росгвардією, імовірно, відіграють ключову роль.

 

Читайте також: Сліпі удари ФСБ

 

Напрями діяльності


Почнемо з визначень. В Україні й не тільки термін «спецслужба» використовують як неточний аналог англійського «intelligence service» (розвідувальна служба).


Під intelligence service зазвичай мають на увазі структури, що збирають, обробляють і реалізують інформацію в інтересах національної безпеки, зовнішньої політики, оборони й охорони правопорядку. Для збору інформації такі структури використовують і відкриті (гласні) інструменти, як-от аналіз публічних джерел (преса, інтернет, соцмережі тощо), й інструменти, що в передбачений законодавством спосіб порушують права людини (негласні), зокрема агентуру, прослуховування, перехоплення телекомунікацій, дешифрування повідомлень, кіберрозвідку тощо. Тобто критерієм того, чи належить державний орган до розвідувальної служби, стають інструменти, які він використовує для збору інформації. Повноваження, що дають змогу порушувати права і свободи в законному порядку, перетворюють розвідувальні служби на потенційно ефективний інструмент захисту національних інтересів, але також створюють поле для зловживань. Хто контролює розвідувальні служби, той має серйозну преференцію в політичній боротьбі, насамперед у суспільствах, де верховенство права кульгає на одну чи й на обидві ноги.

Україна має збільшувати свої безпекові й зокрема контррозвідувальні спроможності, зміцнювати національну стійкість і розвивати зв’язки із міжнародними партнерами. Слід усвідомлювати, що Росія — це довгостроковий чинник нашої національної безпеки, зовнішньої та внутрішньої політики


У пострадянській традиції спецслужби виокремлюють за предметом діяльності. Насамперед до них належить розвідка, що збирає інформацію про інші держави й різних іноземних гравців, а також впливає на їхні рішення. Контррозвідку, що протидіє іноземній розвідувально-підривній діяльності насамперед іноземних спецслужб, але також інших організацій та окремих осіб. І структури, що забезпечують захист конституційного ладу й національної державності від підривної діяльності, зокрема тероризму. Також до спецслужб зазвичай належить охорона вищих державних осіб і служби, що забезпечують надійну й безпечну комунікацію та захист державних інформаційних ресурсів, тобто те, що називали урядовим зв’язком і захистом інформації. Якщо спростити, то в пострадянських державах спецслужба — це структура, що виконує функції, які у СРСР належали КГБ, або ГРУ.

 

Нащадки чекістів


Найвідоміша російська спецслужба в Україні — безумовно, Федеральна служба безпеки РФ. Ця структура є найбільшою, вона налічує понад 200 тис. співробітників, зокрема і прикордонників. Її функції багатоманітні: контррозвідка, розвідка, зокрема радіоелектронна й кібер, захист конституційного ладу (таємна поліція), протидія тероризму і злочинності, забезпечення інформаційної безпеки, зокрема криптографічного й технічного захисту інформації, захист державної таємниці, охорона державного кордону.


Окрім органів ФСБ, що контролюють усю територію РФ і військові формування, а також співробітників, присутніх на впливових посадах у всіх державних органах і корпораціях, у складі служби є ще й потужний силовий ресурс. І йдеться не лише про спецназ — групу «Альфа», а також про літаки і прикордонні бойові кораблі. 

 

Читайте також: Дитинство у вирі «побєдобєсія»


За інформацією в медіа, саме ФСБ відіграла ключову роль в організації контртерористичних операцій фактично в упокоренні Північного Кавказу, насамперед Чечні. Федеральна служба бере участь у розвідувально-підривній діяльності проти України й інших держав — колишніх республік СРСР. Також кажуть, що важко переоцінити значення цього відомства у створенні окупаційних адміністрацій «ДНР-ЛНР» в ОРДіЛО й забезпеченні їхнього подальшого функціонування. До його лав належав Ігор Ґіркін (Стрєлков) та інші.


У межах популярного в сьогоднішній Росії державно-приватного партнерства в безпековій сфері ФСБ, як пишуть, бере участь у підривній діяльності в соцмережах, в активності злочинних хакерських угруповань проти США, держав ЄС та України. В цій структурі служив полковник Михайлов, якого нині російський суд засудив за державну зраду.


Зв’язок російських спецслужб зі злочинністю, зокрема організованою, використання один одного для досягнення і державних, і приватних цілей — дуже важливе питання, яке варто розглянути ретельніше.


ФСБ РФ — пряма спадкоємиця ВЧК — ГПУ — НКВД — КГБ СРСР — уособлює репресивну функцію сучасної Російської держави. Саме на відзначенні її свята Путін пожартував про виконання завдання щодо проникнення на посаду президента РФ, а колишній директор чекістів, а нині секретар Радбезу РФ Ніколай Патрушев цілком серйозно говорив про офіцерський корпус спецслужби як про нове дворянство.


Значення ФСБ у сучасній російській політиці, може, і перебільшене, але важко заперечити роль так званого «чекістського гака» (висловлення генерала Черкєсова) у становленні режиму Путіна. За окремими дослідженнями, вихідці із колишнього КГБ становили до 40% керівного складу російських органів державної влади й держкомпаній. Тут важко не згадати «Комуністичну партію державної безпеки» з роману Владіміра Вайновіча «Москва 2042» (1986).
З огляду на вже давно сформований імідж і в Росії, і за кордоном, «Луб’янка», як називають ФСБ РФ за історичним районом Москви, де розташовано її головний офіс, є не тільки реальним інструментом Кремля, а й опудалом для опозиції та іноземних опонентів і ворогів російського керівництва. Рукам ФСБ часто приписують справи інших російських спецслужб. Чекісти зазвичай не заперечують.


«Тихі люди»


Інша спецслужба — спадкоємець Першого головного управління КГБ СРСР — Служба зовнішньої розвідки РФ, значно менша за розмірами, але не за впливом. За різними оцінками, у її складі перебуває до 15 тис. співробітників. Першим директором СЗР РФ був один із батьків-засновників сучасної російської держави Євґєній Прімаков. Директором служби працював і колишній прем’єр-міністр РФ Міхаіл Фрадков. Нині її очолює колишній керівник Адміністрації президента РФ і ексголова Державної думи РФ Сергєй Наришкін. Саме в зовнішній розвідці ще в далеких 1940-х було створено перші інформаційно-аналітичні підрозділи, коли загалом у КГБ таку структуру остаточно утвердили в 1990-му. Але не словом єдиним. СЗР РФ володіє силовим ресурсом, який може бути задіяний і за кордоном РФ, і в самій Росії, особливо у кризові моменти. Варто згадати хоча би групу спеціального призначення «Заслон», яка налічує кілька сотень підготовлених бойовиків. За деякими повідомленнями, саме «Заслон» охороняв керівника «Луганської народної республіки» Ігоря Плотницького і брав активну участь у захопленні адміністративних будівель в Україні у квітні 2014 року.
За інформацією медіа й згідно з публічними звітами контррозвідок демократичних держав, СЗР РФ активна майже на всіх континентах. «Тихі люди», які «працюють у практичних організаціях, що займаються дослідженням політичних проблем в іноземних державах» (цитата із біографії одного з керівників Російського інституту стратегічних досліджень), прагнуть не лише здобувати інформацію, а і впливати на важливі політичні, економічні та військові рішення. І не лише через спеціальні інформаційні операції.


Саме з СЗР РФ пов’язують Анну Чапман, Марію Бутіну й багатьох інших, далеко не таких зовнішньо привабливих діячів і діячок, яких викрили у США та інших державах.

 

Читайте також: Politico: Погляд на російську пропаганду зсередини


Нинішнє керівництво СЗР РФ використало 100-річчя російської зовнішньої розвідки (дату заснування іноземного відділу ВЧК) для гучної інформаційної кампанії на контрасті з публічними провалами ФСБ РФ, пропонуючи «руку дружби західним спецслужбам у боротьбі зі спільними загрозами».


Західні дослідники й журналісти іноді пов’язують становлення окремих напрямів міжнародного тероризму з активністю ПГУ КГБ СРСР. Чи живі традиції у СЗР РФ — питання принаймні не закрите. Російська зовнішня розвідка, або Ясєнєво (місце розташування в Москві комплексу будівель цієї спецслужби) відіграє ключову роль у формуванні та реалізації зовнішньополітичного курсу Російської Федерації. Її співробітники працюють і проти України, хоча значно поступаються у своїй публічній відомості колегам із Луб’янки. Утім, навряд чи їм справді потрібна публічність.

 

Військова справа


Третя, але не за значущістю, особливо в останні роки, російська спецслужба — Головне управління Генерального штабу ЗС РФ, колишнє ГРУ має весь комплекс розвідувальних інструментів. У російської військової розвідки є підготовлені нелегали й системи супутникової та радіоелектронної розвідки, бойовики і спецпризначенці, військові дипломати й різноманітні компанії та неурядові організації, що служать її інтересам. Зокрема, найвідомішу в Україні російську приватну військову компанію «Вагнер» теж пов’язують із ГУ ГШ.


Саме ГУ ГШ разом із Силами спеціальних операцій (ССО) ЗС РФ відіграло й відіграє ключову роль у підготовці та здійсненні військових операцій РФ за кордонами цієї держави. Окупація Криму й Донбасу, підривна активність на Балканах, зокрема спроба перевороту в Чорногорії, операції в Сирії та Лівії, інших державах Африки і Близького Сходу, у Венесуелі та багато іншого — про все це говорять як про діяльність ГУ ГШ. Іноді це визнають і офіційно, як у випадку з Кримом.
За участі спецслужб росіяни намагаються управляти збройними конфліктами й на території колишнього СРСР та на Близькому Сході. І це стосується не лише 1990-х, коли тодішня ГРУ відіграла, за повідомленнями медіа, ключову роль у громадянській війні в Таджикистані, війнах у Грузії та Придністров’ї, а й останніх років. Не варто забувати про війни на Донбасі, у Сирії та Лівії, де роль і ГУ ГШ, і СЗР РФ, і менше ФСБ РФ складно переоцінити. Навряд чи інакше буде й у Нагірному Карабаґу.


Твердження про роль російської військової розвідки, зокрема в/ч 26165, у хакерській активності проти держав Заходу стали банальними після розслідувань Bellingcat. 


ССО ЗС РФ, про створення яких оголосив начальник Генерального штабу ЗС РФ Валєрій Ґєрасімов у 2013-му, — іще один важливий спеціальний військовий інструмент РФ, про значення якого свідчить лише той факт, що їхнього другого начальника Алєксєя Дюміна називали фаворитом і навіть можливим наступником президента Путіна. Варто зазначити, що саме ця структура може відіграти ключову роль у широкомасштабній агресії РФ проти України, якщо в Кремлі ухвалять відповідне рішення.

 

Уся королівська рать


Також варто сказати кілька слів і про ті російські структури, які мало відомі в Україні й менш активні на зовнішньому напрямі, але принаймні на стислу характеристику заслуговують. Федеральна служба охорони РФ — спадкоємець 9-го управління КГБ СРСР, забезпечує державну охорону й життєдіяльність вищих посадових осіб, насамперед президента, володіє значним силовим ресурсом, у її складі зокрема перебуває Кремлівський полк. Також ФСО РФ забезпечує урядовий зв’язок і функціонування урядових баз даних, аналіз відкритих джерел і закритої системи соціологічних досліджень. У її складі налічується до 50 тис. осіб.


Діяльність цієї структури логічно доповнює Головне управління спеціальних програм президента РФ (колишнє 15 ГУ КГБ СРСР), що відповідає за систему захищених командних пунктів (бункерів), створених для забезпечення діяльності вищого керівництва СРСР і РФ у разі великої війни.

 

Читайте також: Кордони агресії РФ «ніде не закінчуються»


Функції протидії іноземним технічним розвідкам і експортного контролю (спрощено — контролю за експортом товарів військового та подвійного призначення) виконує Федеральна служба з технічного й експортного контролю РФ.
ГУ МВС РФ бере участь у тому, що в сучасній Росії називають протидією екстремізму й тероризму, іншими словами — виконує функції таємної поліції та політичного розшуку.


Сучасне керівництво РФ добре або й надто добре усвідомлює важливість спецслужб як інструмента державної політики. За повідомленнями медіа, Владімір Путін особисто приділяє багато часу роботі з їхніми керівниками та з документами спецслужб. Достеменних відомостей про систему координації в цій сфері немає, проте за непрямими свідченнями можна стверджувати про певну роль Ради безпеки РФ.


Загальні витрати Росії за відкритими статтями на національну безпеку й правоохоронну діяльність, із яких фінансують спецслужби, окрім військових, у 2021 році становитимуть близько $33,5 млрд, а на національну оборону — $43,4 млрд.

 

Павуки в банці


У медіа іноді просочуються відомості про конфлікти й навіть війни між російськими спецслужбами. Сучасний світ не сприяє інформаційній закритості. Проте відділити зерно від полови в цих повідомленнях украй важко. Зрозуміло єдине: Росія — не тоталітарний моноліт, світ спецслужб у РФ дуже конкурентний, а отже, боротьба за вплив і ресурси точилася й точитиметься надалі із застосуванням багатьох, якщо не всіх доступних, методів та інструментів.


Усі російські спецслужби за останні роки зазнали й успіхів, які коштували іншим державам тисяч людських життів і втрачених територій, і гучних провалів. Радянські традиції, які плекають у сучасній Росії, у чомусь досі залишаються ефективними, а в деяких аспектах абсолютно неадекватні сучасному світу та прирікають росіян на програш. Варто згадати про орієнтацію російських розвідок на технології паперової епохи, що не беруть до уваги інформаційної революції. 
Силовики РФ корумповані, а їхні очільники чимало часу присвячують накопиченню власних багатств. Звісно, хтось більше, а хтось менше. Але всі вони не гребують «активними заходами», до того ж не тільки інформаційними. У спецслужбах працюють різні за інтелектом, моральними рисами та здібностями люди. Більшість із них не володіють видатними талантами. Водночас у деяких підрозділах забагато авантюристів і мисливців за грошима та владою. Російські спецслужбісти належать своєму часу і своєму суспільству з його перевагами та слабкостями. 


Кремлівські спецслужби знали і кращі часи, але вони досі є важливим інструментом реалізації інтересів керівництва РФ і за кордоном, і в самій Росії. Ці структури не всемогутні, але до них варто ставитися вкрай серйозно, не сподіваючись на диво, що знищить Російську Федерацію та звільнить нас від агресивного сусіда. Це сильні та розумні вороги.


Україна має збільшувати свої безпекові й зокрема контррозвідувальні спроможності, зміцнювати національну стійкість і розвивати зв’язки із міжнародними партнерами. Водночас слід чітко усвідомлювати, що Росія — це довгостроковий чинник нашої національної безпеки, зовнішньої та, на жаль, внутрішньої політики. Необхідно дуже уважно зважувати наші можливості, наслідки дій і стратегічні завдання, головне з яких — забезпечувати незалежність, державний суверенітет і демократичний конституційний лад України. Хоч би якими захопливими були шпигунські ігри, дії спецслужб повинні відповідати політичному курсу держави.