Суспільство 2020-12-22 15:24 Ганна Чабарай , Олег Фея

Ігор Бондаренко: «Вчені мають працювати над ліками проти раку так само швидко, як над вакциною проти COVID-19»

У листопаді 2020 року компанія Clarivate Analytics опублікувала рейтинг «Найбільш цитовані дослідники» за підсумками 2009–2019 років. Цей рейтинг визначає вчених, які мають найбільший науковий вплив, на основі індексу наукового цитування. Уперше в історії до 1% найвпливовіших вчених світу потрапив український науковець — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри онкології та медрадіології Дніпровської медичної академії Ігор Бондаренко.

Професор Бондаренко став одним із перших клінічних дослідників в Україні, започаткував сферу випробувань новітніх препаратів та методів лікування. Такі випробування — це шанс для пацієнтів лікуватися від важких хвороб коштом спонсора, а лікарі, які беруть у них участь, отримують досвід роботи за світовими стандартами. Тиждень поспілкувався з Ігорем Бондаренком про роль рейтингу найцитованіших вчених, складнощі в сфері клінічних досліджень та прогрес у лікуванні раку.

 

Розкажіть, як український вчений може потрапити до рейтингу найвпливовіших дослідників світу та що це означає для країни.

 

У провідних світових журналах щороку публікується близько 20 млн рецензованих робіт. Найбільш значущі з них проходять рецензування щонайменше трьох вчених. Якщо вони дають свій відгук, провідні світові журнали можуть публікувати ці роботи. Читання журналів кореспондує з тим, як на ці публікації посилаються. Тобто найбільш відомі й поважні наукові журнали — ті, які мають високий індекс цитування. Якщо робота на рівні Нобелівської премії, то за рік вона має десятки тисяч посилань. Цей рейтинг є об’єктивним, туди не можна потрапити за домовленістю. Все залежить від того, скільки разів учений публікувався, скільки разів цю роботу читали та скільки разів на неї посилалися. Зараз всі публікації здійснюються в електронній формі, тому автоматично потрапляють у систему електронних розрахунків публікацій і цитувань. Clarivate Analytics є власницею однієї з трьох найбільших наукометричних баз — Web of Science.

 

Зазвичай розрахунки проводяться раз на рік, наприкінці листопада. Цього разу Clarivate Analytics провели аналіз за 11 років. Цінність у тому, що переможцями є ті, хто 11 років поспіль ефективно працював. Рейтинг складається так: відбираються всі публікації в рецензованих журналах, їх ранжують за кількістю цитувань, і залишається перший відсоток найцитованіших робіт. Автори цих робіт потрапляють до розряду найбільш цитованих вчених світу. Важливість у тому, що створюють рейтинг персонально для вченого, для університету, в якому він працює, та для країни. На сьогодні в цьому списку 6389 вчених лише із 60 країн світу — переважає перший десяток найрозвиненіших країн.

 

Читайте також: Ліки й гроші. Як влаштовані системи охорони здоров’я в розвинених країнах

 

Це найвпливовіший світовий рейтинг, який дає змогу об’єктивно визначити, що в науці нині є найважливішим. Всім відома Нобелівська премія — 26 нобелівських лауреатів потрапили у цьогорічний список Clarivate Analytics. Також у списку є номінація «Потенційні нобелівські лауреати за рівнем наукових робіт», і сьогодні це 77 вчених. Це свідчить про високий рівень рейтингу. Він важливий як для персоналії дослідника, так і для університету і країни, які він представляє.

 

Я не мав наміру потрапляти в рейтинг і не знав про нього ще кілька років тому. У 2016 році мені повідомили, що я став найбільш цитованим дослідником України, коли агенція вперше зайшла в Україну. Відтоді вони щороку визначали номінантів в Україні, і я щоразу займав першу позицію.

 

Мені не дуже зручно постійно говорити про себе, тому хочу зазначити: зараз у науці неможливо придумати щось самому. Це результат величезної колективної праці команди, яку я очолюю у Дніпровській державній медичній академії МОЗ. Ми працюємо на базі Міської клінічної лікарні №4 міста Дніпро у створеному нами Міжнародному центрі клінічних досліджень, в якому близько 100 співробітників. Предмет моєї гордості — не особисте досягнення, а результат роботи величезного колективу.

 

У деяких країнах за потрапляння в цей список держава платить дослідникам премії. Країни зараз ведуть справжнє змагання: у кого більше вчених у рейтингу найвпливовіших дослідників. США зараз мають 2650 таких вчених, Китай — 770, Велика Британія — 514. Якщо говорити про університети, то Гарвардський університет представлений у цьому списку 188 дослідниками, Китайська академія наук — 124, Стенфордський університет — 106, Національний інститут здоров’я США — 103, Товариство Марка Планка з Німеччини — 70. Ми живемо в інформаційну еру, і країни, які не розвивають науку, обмежують свої перспективи. Тому США і є світовим лідером.

 

Читайте також: Володимир Харитонов: В Україні через масовий страх перед словом «канабіс» страждають пацієнти, яким потрібні ліки

 

На пострадянському просторі цінність науки втрачається: на першому місці перебуває маленька Естонія із шістьма дослідниками, далі Росія — теж шість, на третьому Литва — четверо, на четвертому Україна — один. І більше нікого.

 

Англійська мова — мова світової науки, тому найбільш цитованою є англомовна наукова література. Всі публікації в провідних наукових журналах мають готуватися англійською мовою. Як би старанно ми її не вчили, нам важко змагатися з фахівцями, які живуть і працюють в англомовному середовищі. Вченим із англомовних країн трохи легше. У США вважають, що шанс потрапити до списку лауреатів цієї відзнаки для американських вчених — одна особа на 1 тисячу вчених. У нашому середовищі ймовірність — приблизно 1 на 100 тисяч вчених.

 

Ми ніколи не мріяли про рейтинги, а просто працювали: лікували людей, залучалися до клінічних досліджень, публікували їх результати — десятки робіт щороку. Тільки у 2020 році вийшла 31 публікація. За минулі 11 років із нашим співавторством було опубліковано близько 350 наукових робіт у різних журналах світу. Не секрет, що це кооперативні роботи. Ми публікуємо їх на базі результатів наших міжнародних клінічних досліджень. За всі ці роки з 2002 року в нашій клініці відбулося близько 400 випробувань, у них пролікувалося близько 5 тисяч хворих абсолютно безоплатно. Ми шукали способи лікування онкозахворювань та публікували результати цих досліджень разом із провідними університетами та вченими світу.

 

Читайте також: Чи відчинені двері в реанімацію

 

Якщо робота, яку ми робимо, важлива й значуща для суспільства, вона конвертуватиметься в публікації в найвідоміших наукових журналах. Якщо ці дослідження показують результати, яких очікує суспільство, їх цитуватимуть.

 

У чому важливість? Дослідницький центр стане переможцем, якщо проводить багато досліджень та отримує багато програм. А програми дають тим, кому довіряють. Тому ми можемо сказати, що довіра до центру, який я очолюю, з боку міжнародних партнерів дуже велика. Нам надходять десятки пропозицій, і ми в змозі їх якісно виконати. Ми можемо одночасно лікувати від 200 до 400 пацієнтів із важкими онкологічними станами. Завдяки новітнім системам управління ми здатні проводити одночасно десятки досліджень, лікувати сотні хворих, демонструвати високий результат, публікувати ці результати і бути на перших позиціях у світі. Для нас це дуже важливо, бо поки ми там, в Україну приходитимуть дослідження. Якщо країна є в цьому списку, це доводить, що тут потенційно ще можуть відбуватися якісь дослідження, а країна ще має перспективу на ХХІ століття

 

Це результат не завдяки, а всупереч. Бо всі ці роки ми працювали повністю з власної ініціативи. Від держави ми не просили й не проситимемо коштів. Навпаки — віддавали їй величезні ресурси в формі податків, новітніх ліків, пролікованих пацієнтів. Ми раді, що змогли показати Україну іншим, бо цей рейтинг знають у цілому світі.

 

Чому в Україні так слабко розвинена сфера клінічних досліджень? Коли і як такі випробування почали заходити в країну і які у нас перспективи?

 

Все почалося близько 20 років тому. Зараз в Україні потужна правова база, хоч вона й потребує вдосконалення. Є регулятор — Державний експертний центр (ДЕЦ). Нещодавно посаду директора ДЕЦ полишила Тетяна Думенко, яка довго там працювала і дуже багато зробила для розвитку сфери клінічних досліджень. Ми сподіваємося, що люди, які надалі очолюватимуть ДЕЦ, теж розумітимуть, що клінічні дослідження треба розвивати. ДЕЦ працює над тим, щоб скоротити терміни реєстрації досліджень та вони швидше отримували статус дозволених.

 

Читайте також: Мар’яна Дмитришин: Ми наближаємося до реальності, у якій рак буде не вироком, а звичайною хронічною хворобою

 

Дослідження — дуже чутлива сфера діяльності: до економічної ситуації, бізнес-клімату, політичних змін. Коли в 2014 році почалася російська агресія, у Сімферополі, Донецьку та Луганську закрилися дослідницькі центри, а компанії-спонсори зазнали величезних збитків, бо результати зникли. Дуже важко розвивати науку, коли в країні така складна ситуація. Проте один із періодів розвитку нашого центру припав саме на 2014–2015 роки. За рік ми тоді виросли на 35%, хоч загалом діяльність у клінічних випробуваннях в країні впала на 25%. Це була цікава ситуація. Міжнародні компанії заявили, що не можуть, як зазвичай, відкрити в Україні 10–15 центрів для проведення програм, тому що бояться ризиків. Але вони не пішли з України і прийшли до нас. Загалом за весь час нашими партнерами були 76 компаній, переважно із першого десятка найбільш розвинених країн. Зараз є дослідження, які замовляють США, Велика Британія, Канада, країни ЄС, Японія, Південна Корея, КНР, Тайвань, є навіть одне дослідження з Бразилії.

 

У 2014–2015 роках нам дали всі можливі програми, щоб Україна залишилася у сфері онкодосліджень хоча б завдяки одному-двом центрам. Це була наша гордість, бо в найбільш складний час ми втримали дослідження в країні, щоб потім вони знову відновилися. Зараз друга за тяжкістю ситуація. Цього року кількість пацієнтів за 10 місяців зменшилася на понад 100 людей, зокрема через COVID-19 і все, що з ним пов’язано.

 

Клінічні дослідження можуть розвиватися тоді, коли їх підтримують. Ми вже десять років розповідаємо про них і бачимо, що від розмов про піддослідних кроликів, які вели навіть деякі недоброчесні партії, суспільство прийшло до довіри. Люди розуміють, що випробування — це доступ до інноваційних технологій лікування, новітніх засобів, які з’являться на ринку лише через п’ять-шість років. У дослідженні завжди є дві групи учасників. В одній пацієнти лікуються за світовим золотим стандартом, найновішим і найкращим, абсолютно безоплатно. Друга отримує золотий стандарт плюс новітній препарат. Коли ці групи порівняти, можна з’ясувати, чи додавання новітнього препарату до найкращого на сьогодні лікування призведе до поліпшення результатів. Ось це й вирішується в рамках міжнародного клінічного дослідження. Плацебо-контроль, коли пацієнт не отримує взагалі ніякого лікування, буває в одиничних випадках, коли вже нічого не допомагає. У нас всі хворі отримують високоякісне лікування під міжнародним контролем.

 

В Ізраїлі на 1 млн жителів проводять у 20 разів більше досліджень, ніж в Україні. У Швейцарії — в 64 рази більше, у Словаччині, Чехії — у вісім разів, в Польщі — в чотири. В Україні в програмах досліджень лікуються лише 0,02% пацієнтів. У нашій клініці свого часу близько 70% онкопацієнтів лікувалися в рамках досліджень, зараз менше — близько 50%. Треба, щоб країна підтримувала найкраще лікування, до цього треба доростати.

 

Читайте також: Медицина в реанімації

 

Науковцям важливо розвивати знання англійської мови та комп’ютерних технологій. Дослідження стали дуже складними. Якщо порівняти з 2000 роком, коли ми тільки починали, то зараз провести випробування технічно складніше у 10–20 разів попри те, що є новітні технології. Треба стати набагато грамотнішим. Ми за останні 10 років створили систему управління клінічними дослідженнями, я був її ідеологом. Ми комп’ютеризували процеси, які багато років проводилися вручну. Цю систему бачили провідні фахівці зі США, Швейцарії, і вони сказали, що таких систем, які дозволяють керувати центром досліджень, у світі одиниці. Система допомагає планувати всі види робіт, враховувати контроль виконання, давати повну статистику й аналітику результатів, формувати якісні медичні записи, робити складні економічні розрахунки, автоматично передавати дані в електронні системи закордонним спонсорам — у цій роботі не може бути жодної помилки. Ми розробили систему управління, яка дозволила моніторам від спонсора не приїздити до нас під час карантину, а контролювати процес дистанційно. Думаємо, скоро зможемо презентувати цю систему українським дослідникам, тоді кількість дослідницьких програм можна буде підвищити у кілька разів — а це більше пацієнтів, які отримають медичну допомогу безоплатно.

 

Як прогресувало протипухлинне лікування і як сьогодення відрізняється від того, що було 10–20 років тому?

 

Я 20 років працюю в онкології. Коли починав, в арсеналі було 10–20 лікарських засобів із суттєвою токсичністю і таким собі результатом. За роки роботи ми провели 400 досліджень, у яких протестували 250 схем і варіантів лікування. Ми причетні до 20–30 молекул, які стали найвідомішими онкологічними препаратами. Онкологія розвивається дуже швидко, це найстрімкіша і найтехнологічніша галузь медицини.

 

20% онкопацієнтів у світі помирають, це приблизно 1 млн людей щомісяця. Тому розробки мають бути справді революційними. За час моєї роботи значно вдосконалилася хіміотерапія. Крім того, з’явилися високоточні препарати для лікування раку — таргетна терапія. Вона визначає молекулярні ураження, відповідальні за появу раку, на основі тестування генетичних порушень. Таргетна терапія раку колись була клінічним дослідженням, а зараз це звичайна практика. Великі кроки відбулися в імунотерапії — це дуже дороге лікування, до 150–200 тисяч грн на місяць. В рамках наших досліджень за рік 250 пацієнтів отримали безоплатне лікування на мільйони гривень.

 

Імунотерапія має перспективи для лікування раку легень, меланоми, пухлин, які показують мутацію PD-1 та PD-L1. Хіміотерапія знищує патологічні клітини і водночас пошкоджує здорові. Імунотерапія діє так: препарати демаскують клітини пухлини, роблять їх видимими для ліків та імунної системи, лімфоцити їх бачать і вбивають. Не можна сказати, що революція в онкології вже сталася, але пацієнти живуть довше, мають кращу якість життя. Ще не можна говорити про остаточну перемогу раку, але ми рухаємося в цьому напрямку. Досі помирають навіть найвідоміші люди й мільярдери, які можуть мати доступ до найбільш новітнього лікування.

 

Читайте також: Порятунок заради прогресу

 

Цього року Нобелівську премію вручили за технологію молекулярних ножиць CRISPR/Cas9, яка дала можливість редагувати геном. Пухлина — це наслідок порушення на геномному рівні. А гени регулюють синтез білків, які призводять до розвитку злоякісних клітин та їх неконтрольованого розвитку. Онкологічна клітина має феномен безсмертя. Якщо нормальні клітини утворюються, живуть певний час і відмирають, то пухлинні клітини не гинуть завдяки мутаціям. Встановити, які мутації за які захворювання відповідають — дуже складна наукова й технологічна проблема, але вона поступово вирішується. На початку десятиліття був розшифрований генетичний код людини, потім почали складати карти генетичних порушень для різних хвороб, зокрема онкологічних. Почали виявляти точкові мутації, які відповідають за цей стан. Терапія з редагуванням геному застосовується лише при деяких захворюваннях — лімфомах, онкогематологічних хворобах. Вона почала показувати перші результати. Вчені повинні працювати дуже швидко, так само швидко, як працюють над створенням вакцини проти COVID-19.

 

За останні десять років ми отримали таргетну та імунну терапію, а зараз стає актуальним редагування геному людини. Зусилля онкологів спрямовані на збільшення тривалості та підвищення якості життя хворих. Великим напрямком в онкології є підтримувальна терапія. Раніше про це не замислювалися, але вона потрібна: правильне харчування пацієнтів, переливання крові та розчинів, покращення паліативної допомоги, знеболення, зниження токсичності лікування.

 

Розкажіть більше про сучасні методики лікування: протиракову вакцину, чекпойнт-інгібітори, цитокінову терапію. Чи є в якогось із цих методів шанси стати універсальними ліками?

 

Вакцина проти раку — вузька перспектива. Бо рак — це кілька десятків різних захворювань: рак легень, рак шийки матки, рак грудної залози, рак ендометрію. Існує метод рідинної біопсії, який дозволяє визначити, що саме є причиною розвитку пухлини. Ми нещодавно отримали один такий результат: досліджується понад 50 генів, щоб зрозуміти, де саме сталася «поломка». А вакцина спрямована на одну мутацію. Є вакцина проти вірусу папіломи людини, який викликає рак шийки матки — тут вакцинація матиме успіх. Серед 400 досліджень у нашому центрі лише декілька були з вакцинами. Вивчалася вакцинотерапія із так званими білками теплового шоку. Словом, вчені шукають деякі стани, у яких вакцинотерапія була б ефективною. Вакцина може мати локальне застосування в онкології, але перспектива — за виявленням генетичних порушень і тим, як їх можна нівелювати. Вакцина в широкому сенсі є скоріше методом профілактики захворювань.

 

Коли великі рандомізовані дослідження покажуть, що якась вакцина проти раку працює, ми побачимо перспективу в цьому методі. Я був опонентом на захисті дисертації в Національному інституті раку щодо вакцинотерапії. Там вона показала успіхи, але це було конкретне локальне захворювання. Це один із десятків або сотень методів, над якими можна працювати.

 

Читайте також: Як змінити лікарні 

 

Чекпойнт-інгібітори — це і є імунотерапія, найсучасніше на сьогодні лікування. Дуже перспективний і революційний напрям у лікуванні раку легень, меланоми та інших онкохвороб. У нашому центрі зараз є близько 10 програм, де ми застосовуємо інгібітори імунних чекпойнтів. Ми дуже задоволені попередніми результатами, які отримали за останні два роки. Вже доведено, що імунотерапія зробила великий прорив у лікуванні раку. Зараз вона використовується в різних комбінаціях, зокрема разом із хіміотерапією. Раніше пацієнти з важкою формою раку легень жили не більше ніж шість місяців, а зараз середня виживаність — 24 місяці. Клінічні дослідження вважаються ефективними, коли лікування дало результат, кращий на 25%. Якщо було 10 місяців, а стало 12,5 — це великий результат. А якщо було шість, а стало 24 — можна тільки аплодувати.

 

Цей напрям треба розвивати, адже пацієнти в дослідженні отримують терапію безоплатно. Ми розрахували, що якщо лікуємо в клініці до 300 пацієнтів на гроші спонсорів — це інвестиція в країну до $50 тисяч за одну людину. Коли ми лікуємо менше людей, країна втрачає гроші, які в неї не прийшли.

 

Цитокіни, інтерлейкіни застосовуються при деяких захворюваннях: при лікуванні меланом, раку нирки. Цитокіни — це клітини, медіатори, які виділяються під час дії деяких бактеріальних антигенів чи вірусних факторів, нейрогормони, які вводяться у маленьких кількостях і запускають імунні реакції. До цього методу теж є свої покази. Методів багато, але немає такого, який діє на всі пухлини. За винайдення «золотої таблетки» проти раку дадуть Нобелівську премію. Кожна людина відрізняється, для кожної потрібне індивідуальне лікування. Сучасний стан науки це підтверджує. Але я сумніваюся, що таку «золоту таблетку» винайдуть — навпаки, буде значна кількість засобів персоналізованої дії.

 

Який масштаб проблеми стійкості пухлинних клітин до ліків?

 

Проблема резистентності пухлин сьогодні дуже велика. У 2004 році я вперше потрапив до США і почув, що там для раку грудей існує п’ять ліній лікування. Тобто спочатку лікують одними ліками, і вони перестають діяти, тому що пухлинні клітини адаптуються до препаратів і виникає резистентність. Перша лінія перестає бути ефективною, тоді застосовують другу. Як антибіотики: одним препаратом можна лікуватися 10 днів, а потім треба змінювати.

 

Щоб вирішити цю проблему, проводять великі дослідження, ми в багатьох брали участь. Після лікування визначається стан молекулярно-генетичних мутацій, процеси, відповідальні за рецидив захворювання. Коли все це встановлено, можна розробляти методи індивідуального лікування резистентності. Є методи емпіричного лікування, коли ми на основі попереднього досвіду знаємо, що в певних випадках треба застосовувати певні методи. Є також методи персоналізованої діагностики, які намагаються виявити порушення у пацієнта станом на зараз і частково вирішують проблему резистентності. Нові препарати, які зараз розробляються, розраховані зокрема на подолання проблеми резистентності. Це важливий крок у майбутнє.

 

Приблизно третина онкопацієнтів в Україні помирає впродовж першого року після встановлення діагнозу. Які причини цього: запізніла діагностика, заплутана система охорони здоров’я, слабке лікування?

 

20 років тому смертність у перший рік становила 42–45%, зараз трохи зменшилася. Головною причиною цього в нашій країні є запізніла первинна діагностика — на етапі першого діагнозу ми дуже часто маємо четверту стадію пухлинного процесу. Треба, щоб хворі раніше зверталися до лікаря.

 

Якщо в країни є економічна спроможність, треба, щоб люди мали доступ до кращого лікування. Треба зберегти хороші складові системи охорони здоров’я, покращити те, що можна покращити. Важливою є система організації онкослужби. Онкологія має бути в пріоритетах країни, тоді шанси на лікування будуть кращі. Але дуже багато залежить від самих пацієнтів. Кажуть, у медицині 80% результату залежить від пацієнта, 20% — від лікаря. В онкології — більше, ніж 20%. Також важливий доступ до інноваційних методів лікування: до цього пункту належить і розвиток клінічних досліджень у країні.

 

Не можу сказати, що в нас зовсім немає системи ранньої діагностики. Можливо, вона має бути кращою, але вона існує. Треба, щоб люди не боялися лікарів, лікарі були чесними з пацієнтами, держава підтримувала лікарів. Що більше довіри в цьому процесі, то раніше хворі звертатимуться до медиків. Треба бути відповідальними. Ми думаємо, що можна пити алкоголь, їсти нездорову їжу, зловживати поганими звичками, а потім вимагати в лікаря чарівну таблетку — але це безглуздя. Треба стежити за вагою, рівнем артеріального тиску, глюкози в крові, уникати алкоголю, куріння, шкідливої їжі.

 

Читайте також: Ліки й гроші. Як влаштовані системи охорони здоров’я в розвинених країнах

 

Погляньте, як поводиться наше суспільство під час епідемії: скільки людей носять маски, хто дотримується безпечної дистанції. Це наше ставлення до життя. Кожен із нас має усвідомити, як він піклується про власне здоров’я. А тоді вже підключається система охорони здоров’я: держава повинна думати про те, щоб модернізувати лікарні, закупити нове обладнання.

 

Зараз наше здоров’я в наших руках. Від щоденних звичок залежить більше, ніж від методу лікування, який колись підбере лікар. Успіх цього лікування залежатиме від того, чи стежив пацієнт за своїм здоров’ям, чи курив, як паровоз, впродовж 30 років.

 

Система побудована так, що спочатку треба йти до сімейного лікаря. Лікар знає, які треба пройти скринінгові дослідження, а тоді направляє пацієнта до профільного спеціаліста, зокрема до онколога. Найвища інстанція — Національний інститут раку, є спеціалізовані онкоклініки й диспансери, а також онкослужба, яка має підтримувати пацієнтів на онкологічному обліку.

 

Пацієнтам, які бояться діагностики чи діагнозу, треба пояснити, що з ними відбуватиметься і чому це потрібно. Діагностичні технології розвиватимуться. Вже зараз існує віртуальна колоноскопія на комп’ютерному томографі, але так не візьмеш матеріал на біопсію. У майбутньому діагностика стане простішою для пацієнта. Раніше при апендициті проводили відкриту операцію, пацієнт сім-вісім днів жив у лікарні, мав багато ускладнень, а зараз це лапароскопія: пацієнт за два дні на ногах. Медичні технології призведуть і до полегшення, і до покращення діагностики, але маємо користуватися тим, що є зараз, треба тільки вчасно звертатися.

 

Читайте також: Поклоніння портретам

 

Є також комунікаційна проблема: часто лікарі не хочуть пояснювати пацієнтам, що з ними відбувається, як треба діяти. Пацієнтів це лякає і відштовхує, і в результаті вони не отримують якісну медичну допомогу.

 

Усе залежить від рівня розвитку суспільства, цивілізованості та конкретної персони. Я бачив, як це роблять у розвинених країнах: там ретельно пояснюють хворим, що з ними відбувається, дають відповіді на всі їхні запитання. Важливо не лише пролікувати пацієнта, але й заспокоїти. Правду кажуть: якщо людині після зустрічі з лікарем не стало краще, то, може, це не дуже хороший лікар.

 

Лікарям зараз теж важко. Шлях взаємних звинувачень деструктивний. Коли людина хворіє, вона шукає, хто в цьому винен. Як правило, вважається, що винен лікар. Люди найчастіше не усвідомлюють, що до цієї ситуації призвела їхня поведінка (причинами онкозахворювань можуть бути як поведінкові, зовнішні фактори, так і вроджені генетичні мутації. — Ред.). Це шлях слабких людей. Шлях сильних людей — зрозуміти проблему й почати її вирішувати. Якщо ти зрозумів причину проблеми, то на 50% її переміг.

 

Лікарі мають професійно і грамотно робити свою роботу, розуміти людей, любити їх, допомагати. Лікарі — теж люди, і наша система охорони здоров’я призводить до того, що вони вигорають. Але я цього не підтримую, вчу своїх студентів іншому. Лікар має лікувати не тільки таблеткою, але й словом і власним прикладом.

 

_____________________________________

Ігор Бондаренко народився 1962 року. У 1985 році закінчив Запорізький державний медичний інститут за спеціальністю «Лікувальна справа», згодом здобув кваліфікацію онколога, пройшов курси підвищення кваліфікації за спеціальностями «Онкологія», «Хірургія», «Онкохірургія». Захистив звання доктора медичних наук за спеціальністю «Хірургія». З 2000 року очолює кафедру онкології та медичної радіології в Дніпровській медичній академії МОЗ України, створив і очолив Центр міжнародних клінічних досліджень при Дніпровській міській лікарні №4. Взяв участь у понад 400 клінічних випробуваннях лікарських засобів. Є автором 500 друкованих праць, зокрема в The New England Journal of Medicine, Journal of Clinical Oncology, The Lancet та інших авторитетних виданнях. Член Українського наукового товариства онкологів, Європейського товариства онкологів (ESMO), Американського товариства клінічних онкологів (ASCO).

схожі публiкацii