Світ 2020-12-07 10:07 Вербицький Іван

Спорт проти диктатури

Чому Лукашенці не вдалося купити лояльність білоруських атлетів

Протистояння в Білорусі триває вже чотири місяці, але на скільки затягнеться ця боротьба і якими будуть її результати, не береться прогнозувати ніхто. Натомість дедалі менший ефект має державна політика залякування шляхом арештів відомих людей, зокрема спортсменів. Власне, активна участь у протестах білоруських атлетів різних рівнів — від олімпійських чемпіонів до перспективних юнаків — це те, що відрізняє білоруські протести від тих, які відбувалися в Україні під час першого і другого Майданів.


Звісно, стверджувати, що українські спортсмени перебували осторонь двох українських революцій, не можна. Але тих, хто справді брав у подіях активну участь, можна перелічити ледь не на пальцях однієї руки. Так, у 2004-му на сцену Майдану виходили футбольний тренер Мирон Маркевич, капітан збірної з футболу Олег Лужний і чемпіон світу з шахів Руслан Пономарьов. Із Лондона протести підтримував футболіст Сергій Ребров. Натомість значно більша кількість атлетів — насамперед тих, хто представляв Україну на Олімпіаді-2004 в Афінах — відкрито виступали на підтримку Віктора Януковича, до того ж навіть тоді, коли суд довів факти фальсифікацій і призначив третій тур виборів.
За десять років картина кардинально не змінилася. Побиття студентів 30 листопада 2013 року й подальші події на Майдані не залишили байдужими того самого Мирона Маркевича, воротаря київського «Динамо» Олександра Шовковського та найкращого тенісиста України Сергія Стаховського. На підтримку протестувальників виступали олімпійські призерки з легкої атлетики Христина Стуй та Ольга Земляк і футболіст Михайло Кополовець.

 

Читайте також: Пат для диктатури


Зимова Олімпіада в Сочі збіглася з найкривавішими подіями Революції гідності. 8 лютого, незадовго до розстрілів на Майдані, тодішній керівник Мінмолодьспорту, а нині очільник Федерації легкої атлетики України Равіль Сафіуллін підписував із російським колегою Віталієм Мутком договір про співпрацю в галузі фізичної культури і спорту. А 21 лютого, коли на Майдані прощалися з убитими революціонерами, українські біатлоністки здобули золото в естафеті. Пресконференцію після гонки капітан українок Олена Підгрушна запропонувала розпочати з хвилини мовчання. Раніше на знак протесту проти дій української влади відмовилися від участі в Олімпіаді гірськолижниця Богдана Мацьоцька разом із батьком-тренером Олегом Мацьоцьким. Решта українських спортсменів і членів офіційної делегації тоді воліли змовчати. Фраза «спорт поза політикою» одночасно викликала і смуток, і посмішку.


У Білорусі, де державна підтримка спорту значно сильніша, ніж в Україні, ситуація мала би бути ще гіршою. Показово, що окремі видатні спортсмени переїжджали з України в Білорусь, а не навпаки. У тому-таки Сочі олімпійське золото Білорусі принесли двоє вихованців рівненського фристайлу: Алла Цупер і Антон Кушнір. Будівництво спортивних об’єктів державним коштом у Білорусі стало серед української спортивної еліти притчею во язиціх. Певні підстави для цього є: коштом бюджету в Білорусі майже в кожному місті побудували сучасні ковзанки. До того ж там є сучасні комплекси для підготовки тих самих фристайлістів, біатлоністів, ковзанярів та борців, є легкоатлетичні манежі, спорткомплекси для ігрових видів спорту тощо. Українці, які часто їздять у Білорусь на збори, про такі умови можуть тільки мріяти.

Колективного листа до влади з проханням організувати чесні вибори і припинити насильство підписали відразу 1115 білоруських спортсменів. Багато з них не відмовилися від своїх підписів, ризикуючи втратити місце у збірній, а то й узагалі свободу


Тому й несподівано, що невдовзі після початку протестів у Білорусі колективного листа до влади з проханням організувати чесні вибори і припинити насильство підписали відразу 1115 білоруських спортсменів. Багато з них не відмовилися від своїх підписів навіть під шаленим тиском, ризикуючи втратити місце у збірній, а то й узагалі свободу. Дуже показовим є приклад збірної Білорусі з фристайлу. Після того як більшість її представників утратили місце в команді, а наставника Мікалая Казека було позбавлено президентської стипендії, найкраща спортсменка Білорусі 2019 року, чемпіонка світу Аляксандра Раманоуська виставила на аукціон медаль Всесвітньої Універсіади. Зароблені кошти вона планувала спрямувати на підготовку тих, кого виключили зі збірної фристайлістів. Днями зі штатної збірної виключили й саму Раманоуську.


Згодом білоруські спортсмени об’єднались у Фонд спортивної солідарності, що в жовтні переїхав до Вільнюса і який очолила триразова олімпійська призерка з плавання Аляксандра Герасіменя. Фонд покликаний не лише координувати дії атлетів, а й надавати їм юридичну та фінансову підтримку в разі втрати роботи. Герасімені пощастило виїхати із країни недоторканою. Про баскетболістку Алену Леучанку, яка представляла Білорусь на двох Олімпіадах, була визнана найкращою центровою чемпіонату світу і грала в фіналі НБА, цього не скажеш. Вона відвідувала мітинги, виставляла фото з біло-червоно-білим стягом у соцмережах, давала резонансні коментарі у пресі. Наприкінці вересня її затримали в аеропорту й дали 15 діб за статтею «порушення порядку організації або проведення масових заходів». Трохи згодом за тими самими звинуваченнями по 10 діб отримали срібний призер Олімпіади-2008 у легкоатлетичному десятиборстві Андрей Краучанка й багаторазовий чемпіон Білорусі з кікбоксингу Іван Ганін. Після виходу на свободу Краучанка розповів, що під час затримання його били, потім він разом з іншими затриманими впродовж 15 годин простояв обличчям до стіни із руками за спиною, а першу добу взагалі не їв. «Коли ми виходили з в’язниці, якийсь начальник запитав: «Ну що, в неділю зустрінемося?». І багато людей йому відповідали, що так, напевно, зустрінемося. Люди не втрачають віри й готові йти до кінця», — розповів Краучанка.

 

Читайте також: Олександра Лівергант: “Ми сподіваємося, що свідчення, зібрані нами, будуть використані на суді в Гаазі проти режиму Лукашенка”


Чому ж білоруські атлети при значно більшому матеріальному заохоченні й інтенсивній ідеологічній накачці здебільшого не залишилися осторонь суспільно-політичних процесів? На це запитання частково відповів білоруський футбольний тренер Алег Дулуб, який у 2016–2017 роках працював у двох українських клубах: львівських «Карпатах» та одеській «Чорноморці». «У нас до останнього ніхто не звертав уваги на те, що відбувається, — розповів пан Дулуб. — У мене особисто була зарплата, робота, і я не зважав на те, що відбувається навколо. Мене воно не зачіпало. Але Лукашенка сам налаштував проти себе. Спершу — небажанням реагувати на загрози коронавірусної хвороби. Весь світ реагує, а він ні. Це незрозуміло. А потім — вибори, фальсифікації й калічення людей. Так, у вас на Майдані були вбивства і снайпери. Але ті, хто не хотів цього визнавати, могли казати: «Хтозна, хто прислав цих снайперів», бо на них не було розпізнавальних знаків. А в нас є відео, як хлопця вбили пострілом упритул. Вони відверто б’ють, калічать і знущаються. А Лукашенка їх публічно підтримує».


«Білорусь не варто порівнювати з КНДР, — наголошує Алег Дулуб. — Насамперед тому, що ми не сидимо, як корейці чи як колись люди в СССР. за залізною завісою. Ми їздимо по світу, вивчаємо мови, спілкуємося з людьми й бачимо, як живуть інші. Нам є з чим порівнювати». В іншому інтерв’ю цю тему розвинула олімпійська чемпіонка Пхьончхану-2018 з біатлону Надзея Скардзіна, яка зараз живе у Швейцарії, але всіляко підтримує протестувальників. «Мені писали, що, мовляв, для тебе стільки було зроблено як для спортсменки, а ти зараз підтримуєш фашистів, — розповіла Надзея. — На що завжди відповідала й відповідатиму, що я проти насильства й не зміню точки зору через те, що мені платили зарплату. Спортсмени її отримують після того, як здобудуть медаль, а до цього ніхто їм великих зарплат не платить. Кошти, виділені на спортсменів, — це кошти платників податків, а не гроші від влади чи певної людини».
Варто зазначити, що на факти знущань проти білоруських спортсменів уже звернув увагу Міжнародний олімпійський комітет (МОК). Не міг не звернути, адже президентом Національного олімпійського комітету Білорусі є сам Аляксандр Лукашенка. МОК розпочав розслідування щодо фактів політичної дискримінації спортсменів і попередив НОК Білорусі про застосування санкцій, зокрема заборону прапора Білорусі на Іграх у Токіо-2020 і Пекіні-2022, якщо виявить, що НОК Білорусі порушив Олімпійську хартію.

 

Читайте також: Ворог для Лукашенки, брат для народу


До того ж Білорусь реально ризикує втратити право на проведення хокейного чемпіонату світу, який країна мала приймати у травні 2021-го разом із Латвією. По-перше, через порушення прав людини кілька країн пригрозили не брати участі в чемпіонаті. Зокрема. Фінляндія, а збірна цієї країни є чинною чемпіонкою світу. Також про небажання спільного з Білоруссю турніру говорять латвійські урядовці. А останньою краплею у цьому процесі може стати оприлюднений телеграм-каналом «Нехта» запис, на якому голоси, схожі на голоси очільника Федерації хокею Білорусі Дзмітрия Баскау, чемпіона світу з тайського боксу Дзмітрия Шакути і прессекретарки президента Лукашенки Наталлі Ейсмант обговорюють інцидент з убивством мінчанина Рамана Бандаренка, а також рейди дворами Мінська, під час яких зрізаються біло-червоно-білі стрічки. Реакцією на оприлюднення цих розмов уже стали санкції щодо фігурантів запису з боку Латвії, Литви й Естонії. А паралельно про готовність у разі потреби замінити Білорусь у статусі господині чемпіонату заговорили росіяни.


Лукашенка, як кожен «поважний» диктатор, сприймав спорт як ключовий елемент державної пропаганди, але спорт несподівано зіграв проти нього самого. Ті, хто мали бути за українським чи російським взірцем покірними і слухняними, звідусіль заявляють про готовність іти до кінця, попри будь-які загрози. І це явище стало одним із найбільших одкровень білоруського повстання.