Світ 2020-10-01 09:19 Лапаєв Юрій

Підвищена температура

Схоже, за часи карантину в деяких державних лідерів накопичилося надто багато негативної енергії, яку вони тепер намагаються виплеснути навколо себе.

 Осінь цього року розпочалася з низки загострень — справжніх і потенційних. Російська Федерація продовжує свої авантюри на Близькому Сході, і поки в Сирії в Кремля все більш-менш добре, то в сусідній Лівії поразки переважають над успіхами. На додаток до проблем у дружнього до Москви Хафтара днями розбився вертоліт, який, за непідтвердженими даними, перевозив російських найманців-«вагнерівців», що мали допомагати антиурядовим силам. Під час навчань «Кавказ-2020» Росія намагалася ефектно побрязкати зброєю перед Києвом, натомість отримала україн­сько-британсько-американські навчання «Об’єднані зусилля-2020», а з ними рекордну кількість західних літаків-розвідників над Чорним морем та американські стратегічні бомбардувальники B-52Н у небі України. Єдине, що залишилося московським стратегам, — звалити на Україну потужну хвилю фейків та кібервтручань, які на певний час вивели з ладу низку інформаційних ресурсів МВС.

 

Читайте також: Світ про загострення в Нагірному Карабасі: Неглибоке занепокоєння

 

Зовсім поруч, на Кавказі, почалася чергова ескалація конфлікту довкола Нагірного Карабаху. Суперечка, що триває понад тридцять років, періодично переходить від стану замороженого конфлікту до справжньої гарячої війни. Востаннє така ескалація була в липні цього року, але тоді бої були обмежені, кількість жертв мінімальна й після серії обурення та «глибокого занепокоєння» світової спільноти загострення вдалося загасити. Утім, як виявилося, ненадовго. Зранку в неділю 27 вересня між Азербайджаном і Вірменією знов розгорілася війна — цього разу вже масштабніша. З обох боків у хід пішла важка артилерія, танки та авіація. Обидві країни встигли оголосити воєнний стан, розпочато мобілізацію. Водночас новини з карабаського фронту чимось нагадують перші місяці російської агресії на Донбасі: усіма можливими каналами поширюють чутки, фейки та пропаганду, яка зменшує власні втрати й перебільшує жертви противника. Частково на це впливає і рішення Баку про блокування майже всіх інтернет-ресурсів у країні. Це цілком логічний крок для країни в стані війни, яка прагне зупинити хвилю ворожих маніпуляцій та дезінформації. Саме такого рішення бракувало Україні на початку АТО. А поки достовірної інформації про перебіг конфлікту мало, скласти об’єктивну картину того, що насправді відбувається, важко. Усі повідомлення про розстріл чергового азербайджанського полку чи вірменського батальйону або знищення сотень одиниць бронетехніки варто сприймати лише як інформаційний шум. Азербайджанські хакери не оминули увагою і низку вірменських інформаційних ресурсів — від офіційних сайтів до масмедіа. Частина з них була просто зламана й не працювала, а на деяких сайтах з’явилися відеозвернення президента Алієва чи різні патріотичні малюнки.

Москві вигідне загострення будь-якого конфлікту довкола РФ: хоч у Нагірному Карабасі, хоч на Донбасі, хоч на Близькому Сході. Це створює вогнища політичної нестабільності, ховає перспективи розвитку й надає Кремлю додаткові важелі тиску на впертих сусідів


Цікаво те, що Вірменія — член Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), яка мала стати російським клоном і конкурентом НАТО. Утім, через суперечки всередині блоку до нього не приєдналися всі, кого Росія там воліла б бачити. У 1999 році з організації вийшли Грузія та Азербайджан, а в 2012-му — Узбекистан. Отже, попри гучні реляції та різноманітні офіційні заходи, цей тигр залишається здебільшого паперовим. Що підтвердила й остання ескалація, адже принаймні зараз на офіційному рівні ОДКБ не втручатиметься в конфлікт. Водночас це не означає, що вірмени та азербайджанці розбиратимуться самотужки. Росія цілком офіційно постачає озброєння та військову техніку обом країнам, саме тому ескалація в Карабасі певним чином вигідна Кремлю.


Загалом Москві вигідне загострення будь-якого конфлікту довкола РФ: хоч у Нагірному Карабасі, хоч на Донбасі, хоч на Близькому Сході. Це створює вогнища політичної нестабільності, ховає перспективи розвитку й надає Кремлю додаткові важелі тиску на впертих сусідів. Конфлікти й корупція є основними статтями експорту сучасної Росії. Завдяки такій ескалації Вірменія стає дедалі більше залежною від прихильності Москви. Як політично, так і від поставок озброєння чи умовних «миротворців». Про те, що останні рано чи пізно з’являться, натякають рейси військово-транспортної авіації ПКС ЗС РФ між Ростовом та Єреваном чи Гюмрі. При чому із погляду самого конфлікту не має значення, будуть це регулярні сили, відпускники чи «вагнерівці». Схожа ситуація і з Білоруссю, де режим Лукашенки тримається на російських «багнетах» — силових, фінансових та інформаційних. І це треба пам’ятати всім, хто сподівається на тривале й всеосяжне перемир’я на Донбасі. Затишшя триватиме рівно стільки, скільки потрібно Кремлю за його власним планом.

 

Читайте також: Перемир'я: спокуса тишею


І хоча Держдеп США у своєму нещодавньому зверненні наголосив на недопустимості «втручання третіх сил», мовляв, це нашкодить мирному процесу й буде «надзвичайно безрезультатним», навряд чи це стане дієвим запобіжником. На боці Азербайджану вже доволі відверто воює Туреччина. Президент Реджеп Тайїп Ердоган пообіцяв своєму колезі Ільхаму Алієву, що «стоятиме пліч-о-пліч зі своїми азербайджанськими братами». Крім того, в Анкарі наголосили, що вважають Вірменію «головною загрозою» миру в регіоні. А Нуман Куртулмуш, заступник голови керівної партії Туреччини, взагалі зауважив, що «атака на Азербайджан — це атака на нас». Тут варто пригадати, що Туреччина й Азербайджан давно є політичними та військовими союзниками, Баку активно купує турецьку зброю. За даними ресурсу Flightradar, що відстежує авіаційний трафік, до Вірменії вже встиг завітати турецький розвідувальний БПЛА, з Анкари до Баку періодично літають VIP-борти турецьких ВПС. Імовірно, щоб це сховати, відбулися кібератаки невідомих хакерів, які на кілька годин вивели з ладу цей сайт. У вівторок 29 вересня Вірменія офіційно заявила, що її літак Су-25 було збито турецьким винищувачем F-16, який злетів з азербайджанської авіабази Ганджа. Але жодних доказів не надали. Баку своєю чергою відповіло, що це був МиГ-29 азербайджанських ВПС. А Туреччина будь-яку свою участь заперечує. Як виявилося, принцип «ихтамнет» працює для всіх, і не завжди в зручному для Кремля чи його союзників вигляді. Для Баку зараз украй важливо обмежити бойові дії тільки територіями Нагірного Карабаху (яку світ визнає частиною Азербайджану), щоб уникнути офіційних обвинувачень в агресії проти Вірменії і не дати привід для втручання ОКДБ. Принаймні з погляду міжнародного законодавства Алієв сьогодні веде воєнну операцію на території власної держави, що дещо обмежує простір дій Москви та Єревана.

 

Читайте також: Die Welt: Ердоганова подвійна гра з Ізраїлем


Своєю чергою Ердоган не втрачає можливості й собі заробити трохи політичних балів. Йому вони вкрай потрібні, адже Анкара встигла спровокувати напруженість в іншому місці, розсварившись зі своїм союзником по НАТО, Грецією, через газовидобування в акваторії Егейського моря. Ця суперечка, на щастя, поки що не перейшла до гарячої фази, сторони обмінюються погрозами, навчаннями та маневрами кораблів. Утім, це наочно показує наявні проблеми всередині Альянсу й нездатність до взаємовигідних компромісів чи принаймні до діалогу. Що аж ніяк не грає на користь союзникам у часи, коли Кремль мріє про глобальну пожежу.


Що ж до ставлення нашої держави до конфлікту довкола Нагірного Карабаху, то є доволі проста відповідь. У нещодавно ухваленій Стратегії національної безпеки України визначено, що з метою захисту власних національних інтересів та зміцнення регіональної безпеки ми розвиватимемо стратегічне партнерство з низкою країн. Серед них, зокрема, є Азербайджан і Туреччина. До того ж, пам’ятаючи про Крим та Донбас, Україна завжди підтримує територіальну цілісність інших держав. Це підкреслив і міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Він наголосив, що наша держава послідовно підтримувала територіальну цілісність Азербайджану в міжнародно визнаних кордонах, і «цей принцип залишається абсолютно незмінним».