Політика 2020-08-27 09:01 Голуб Андрій

Влада на мінімалках

Сюжети, які постійно повторюються, навряд чи обіцяють успіх справи. Принаймні в політиці. Пояснити це можна по-різному.

 По-перше, якщо справу не змогли вирішити вже кілька разів, то, ймовірно, слід знайти глибинні причини, а не заходити на нове коло. По-друге, вчасно згаданий старий сюжет може відвертати увагу від важливішого, але неприємнішого. Це діє, однак тимчасово. Потім сценаристам стає ще гірше. По-третє, старі історії банально можуть свідчити про брак ідей. В останні дні серпня чинна влада вийняла зі скрині одразу низку старих припорошених пилом сюжетів. Прискіпливий погляд на кожен із них не обіцяє нічого доброго.

 

24 серпня країна відсвяткувала День Незалежності, а вже наступного дня Верховна Рада зібралася на позачергову сесію. Найбільше уваги ЗМІ дісталося двом питанням порядку денного: підвищення мінімальної зарплати й призначення конкурсу на найкращий ескіз великого Державного герба.

 

Читайте також: Обриси національного консенсусу

 

Почнімо з останнього. Кількість постанов, законопроектів та обговорень у парламенті питання про великий герб може поступитися хіба що кількості його наявних ескізів. Звісно ж, можна підійти до справи цілком серйозно й посперечатися про геральдичні тонкощі, порівняти проект великого Герба УНР авторства Миколи Битинського з найвідомішим сучасникам проектом Олександра Івахненка (той, де галицький лев і запорізький козак тримають щит із князівським тризубом). Однак усі суперечки так чи інакше зупиняться на цифрі 300. Саме стільки депутатів повинні підтримати проект, щоб той став конституційним законом. І саме ця кількість стала неподоланою перешкодою в усі попередні спроби узаконити вигляд великого герба.

 

Спроби робила будь-яка попередня влада, починаючи з оголошення незалежності. Однак у 1990-ті на заваді стала велика кількість комуністів у парламенті. У 2000-ні ключова проблема не змінилася, хіба що комуністів замінили регіонали. Однак змінилася роль, яку відіграє питання. Найбільші обговорення виникали щоразу перед виборами. Тоді чинна влада оголошувала конкурси, щоб мобілізувати патріотичну аудиторію на тлі скромних досягнень в інших галузях. «Для нашого уряду це є послідовною стратегічною важливою роботою, і ми сьогодні можемо вийти з проектом закону про великий Державний герб», — казала в липні 2009-го прем’єр-міністерка Юлія Тимошенко, чудово знаючи, що зібрати 300 голосів у тому парламенті неможливо. Однак близької сутички з проросійським Віктором Януковичем ніхто не скасовував, і варто було забетонувати свою проукраїнську позицію.
Не оминуло це питання й попередньої Ради, де на вирішення було найбільше шансів. Однак також не склалося. Тепер час «слуг». Як завжди, вони обіцяють вирішити те, чого не змогли попередники. Однак з огляду на стан монокоаліції результат навряд чи стане іншим. Хоча для журналістів і жартівників в інтернеті можуть настати приємні часи. Перші отримають чимало ілюстрацій до новин, а другі повправляються в гострослів’ї під час обіцяного громадського обговорення.

Казати, що уряд Шмигаля не переживе осінь, стовідсотково не можна. Однак його ймовірна відставка точно стане головною інтригою осіннього сезону разом із місцевими виборами


Друге питання парламентського дня — про мінімальну зарплату — також має давню історію спекуляцій. Навряд чи слід особливо нагадувати, що показник цього соціального стандарту зростає щоразу напередодні виборів. До речі, нинішнє зростання на майже 6% (до 5 тис. грн з 1 вересня) не є рекордним. За рік до президентських виборів Петро Порошенко збільшив мінімалку на понад 16%, а Віктор Ющенко у 2009-му — узагалі на 17,5%. Інша річ — умови, у яких вдаються до збільшення виплат. Економічну кризу, спричинену COVID-19, навряд чи можна назвати подоланою, бюджет дефіцитний, перспективи туманні. І в цей час депутати, за ініціативою президента, збільшують мінімальні виплати, аргументуючи це намаганням вивести зарплати з тіні та пожвавити внутрішній ринок. Аргументи, до речі, теж стандартні. Вивести зарплати з тіні поки що не вдалося нікому.


Окрім самого факту збільшення зарплати, варта уваги й подача, з якою нардепи керівної «Слуги народу» коментують це рішення. «Звісно ж, це мав би ініціювати не президент, а уряд… Ми задаємо планку, а Кабмін має відшукати кошти. І це не повинні бути нові запозичення», — міркувала перед камерами численних телеканалів кандидатка в мери Києва та одна з головних медіа-спікерок «Слуги народу» Ірина Верещук. Критику на адресу уряду Дениса Шмигаля з боку монобільшості, яка його ж і обрала, не можна назвати принципово новим явищем. Згадаймо хоча б, що уряд досі працює без затвердженої програми дій. Однак словесна «арт-підготовка» депутатів по сусідах на столичній вулиці Грушевського першого ж дня роботи парламенту вирізняється на загальному тлі.

 

Читайте також: Ідеологія: зміна локомотива


Очікування відставки уряду Дениса Шмигаля супроводжує його діяльність мало не з моменту призначення. На користь прогнозам про швидку заміну нинішнього уряду — доля попередників з команди Олексія Гончарука. Вони стали крайніми після першого просідання рейтингів чинної влади. Очевидно, що ніяких додаткових джерел фінансування бюджету в рік падіння економіки Шмигаль та компанія не знайдуть. Доведеться або «трусити» бізнес, або брати запозичення. Тож дуже скоро депутатське «мають знайти гроші» зміниться на «не знайшли». Тоді й станеться кульмінація. Казати, що уряд Шмигаля не переживе осінь, стовідсотково не можна. Однак його ймовірна відставка точно стане головною інтригою осіннього сезону разом із місцевими виборами. 31 серпня відбудеться з’їзд керівної «Слуги народу». Багато що стане зрозумілішим з риторики представників політсили стосовно уряду на цьому заході.


Президент Володимир Зеленський тим часом відвідав концерт. Це сталося під час святкування Дня Незалежності на Софійській площі столиці. Змістовне наповнення дійства обговорювати немає особливого сенсу. Те, що різні громадяни живуть у різних реальностях, давно очевидно. І, до речі, Україна навіть не є унікальною. «Мильні бульбашки» власних переконань ширяться скрізь по світу, що стало ознакою часу. Просто іноді контраст стає найрізкішим — зазвичай під час подій, до яких прикуто увагу різних верств. У такі дні, як 24 серпня, можна побачити сльози людей з портретами загиблих рідних, а зовсім неподалік «гоп-ца-ца» у виконанні українських поп-зірок.

 

Читайте також:  Дали йому рік


Кілька запитань до Володимира Зеленського та його команди знавців людських душ, які зшивають країну, все ж залишилося. Як майстри телебачення не помітили, що хлопець із кролячими вухами та прапором на гламурному бронепоїзді матиме вже зовсім вульгарний вигляд на тлі банера з написом «Free Markiv»? Як вони могли не подумати, що певні речі аж зовсім не в’яжуться між собою (наприклад, покладання квітів до стели загиблих та «шльопалі шльопки» пізніше)? Замість віртуального зшивання такі речі просто викликають відразу однієї з категорій населення. Концерт 24 серпня символічний не тому, що влада проявила себе з якогось нового несподіваного боку. Він символічний тому, що свідчить про великий брак ідей, а головне — брак бажання працювати. Торік на майдані Незалежності виступили здебільшого ті самі артисти, і це не викликало бурі несприйняття. Цього року вирішили зробити «все те саме», от тільки забули про деталі, які зазвичай найважливіші. Про деталі забувають, коли роблять абияк.


У сухому підсумку громадянам неважливо, ідеться про невміння, втому, невіру чи бозна-що ще. Важливий результат, якого немає. У пошуках прикриття цього простого факту влада опинилася саме там, де й мала. Замість миру на Донбасі — обіцянки переговорів, які щоразу зриваються. Це вже було починаючи з 2016-го. Змінити це не під силу ні Зеленському, ні Петрові Порошенку, ні Леонідові Кравчуку, ні будь-якому іншому колишньому чи майбутньому президентові України. Можна було хоча б це визнати. Замість нової економічної політики — зростання мінімалки, замість культурної політики — великий Герб. Замість нових сенсів — поп-концерт на площі. Нова влада дедалі частіше послуговується методами попередників, яких так гостро критикувала. Для цього не потрібно докладати зусиль. Треба просто бути владою на мінімалках.