Суспільство 2020-07-17 20:10 Вікторія Малишева

"Держава" з трьома паспортами

“Це ж смішно: ми маємо по два комплекти номерних автомобільних знаків і по три паспорти. - жартує моя колега за чаєм. - В якій ще країні світу все це можливо?”

“Це ж смішно: ми маємо по два комплекти номерних автомобільних знаків і по три паспорти. - жартує моя колега за чаєм. - В якій ще країні світу все це можливо?” Тут, у “народній республіці” ми справді живемо з двома комплектами номерних знаків: українського та “ЛНРівського” зразка. Для виїзду на підконтрольні території нам треба звернутися до місцевого ДАЇ і нам повернуть документи на авто українського зразка, які нам довелось обміняли на “республіканські” свідоцтва. З паспортами простіше: всі три ми зберігаємо при собі. Треба лише вирішити, де і який паспорт пред’являти. Це як з одягом: одна сукня — на вихід, інша — вдягати на роботу, а третя — для дуже особливої нагоди.

 

Український паспорт ретельно зберігають усі: як щось таке, чого вже не відновити, якщо, не дай Боже, втратиш. За українським паспортом отримують пенсії, по ньому оформлюють банківську картку та соціальні виплати. Цей паспорт – документ з великої літери, який дає шанс виїхати звідси не лише у напрямку Росії. Знайомий розказував: «Я доньці зробив усі паспорти, коли прийшов час. Місцевий вона скрізь тягає, а український зберігаємо лише для виїзду». Ніби йшлося про придане, про яке сумлінний батько завчасно подбав. Чи про той таки одяг: “республіканський” паспорт — то робочий, а український — для особливих нагод.

 

Читайте також: Республіка мовчазних заборон

 

Зараз паспортом “ЛНР” тут нікого не здивуєш — він є майже у кожного. Важко сказати, навіщо рік тому люди так страждали, займаючи черги за тими паспортами аж з ночі. Мій паспорт обійшовся мені у 5000 рублів хабара. Це була винагорода тому, хто провів мене через усі черги у неприйомний день паспортного столу. Вся процедура зайняла 15 хвилин – папери у мене були, а про фото я подбала заздалегідь. Довелося пройти і дактилоскопію: “відкатують пальчики” усім, хто отримує паспорт “ЛНР”. Ніби створюють місцеву базу відбитків. Зараз мені дуже шкода витрачених грошей, не кажучи про все інше – за рік новий паспорт мені не знадобився жодного разу. Думаю, мої гроші просто поділили між собою правоохоронці, котрі організували цю нехитру схему. Найбільш поширений її варіант: дати оголошення і організувати надання послуги через приватні адвокатські контори.

 

Місцевий паспорт потрібен у декількох випадках: для отримання російського паспорту, для продажу нерухомості у «республіці» і щоб просто відчепилися на роботі. Хоча є ще один випадок: коли отримати український паспорт не може людина “не виїзна” - як правило, це особи із “військовим минулим”. Паспорт “ЛНР” обов’язковий для усіх «військових» та співробітників бюджетних установ. Останніх постійно контролюють, щотижня складають відповідні списки і постійно натякають. Ніби й не кажуть прямо “Йди вже та роби собі паспорт”, але ведуть саме до цього. Принаймні, ці натяки розуміють усі. У “військових” ще простіше: з їхніх зарплат просто утримують гроші на “республіканський” паспорт.  “Військовий” у “ЛНР” - людина без права голосу з будь-яких питань, тому його думки ніхто не питає. 

 

Читайте також: Два полюси луганського життя

 

Місцевий паспорт не шкода носити з собою щодня. З ним виїздять відпочивати у Росію та Абхазію, він не вважається такою ж цінністю, як український паспорт. “Коли ми з дочкою їздили на змагання у Росію, я вирішила, що теж оформлю собі місцевий паспорт. Просто дивитися не могла, коли всі вояки по сто разів переглядають мій український паспорт – гортають під дощем, мацають брудними руками, і так декілька разів. Для таких випадків потрібний документ, якого не шкода”, - емоційно розповідала мені приятелька після повернення з Росії. Саме такі мотиви були і у мене. Якоїсь миті я зрозуміла, що єдина з усього автобусу подорожую Росією з українськими паспортом, який у мене за всю дорогу перевірили разів зо п’ять. І у мене теж обливалося серце кров’ю, коли його постійно відкривали, гортали, просили зняти обкладинку.

 

Найбільш дивовижний з тутешніх паспортів — російський паспорт місцевого зразка. Дивовижність його полягає в тому, що неможливо зрозуміти, навіщо він потрібний тим, хто нікуди не їздить та не планує виїжджати. Як ознака лояльності до Росії? Як інвестиція у майбутнє? Принаймні, саме так часто відповідають ті, хто поспішає його отримати. Основна причина для отримання російського квазі-громадянства – робота в Росії. Не таємниця, що заробітчан з “республік” у Росії зазвичай сприймають, як звикли сприймати таджиків — ніби вони здатні лише мити підлогу та замітати вулиці. Приїжджих майже завжди дурять на гроші, розуміючи їх безправність через нелегальне становище. Щоправда, російський паспорт, виданий у “народних республіках”, не дуже допомагає. Бо він лише за формою є паспортом громадянина Росії, але сторінка із пропискою залишається у ньому порожньою. Тому всі, хто бодай трохи в цьому розібрався, із великим скепсисом ставляться до “республіканської” афери з російськими паспортами.

 

Читайте також: Луганський сором

 

 

Старі та не дуже обізнані люди сподіваються на велику російську пенсію, яку буцімто гарантують їм ті паспорти. Причому усі розмови — про пенсії московського рівня. Паспорт для таких людей — як гроші “на книжці”  у радянські часи. Колись “накрапають” відсотки, які спростять життя може не самим власникам книжки, а хоча б їхнім дітям. Хтось просто боїться тих часів, коли сюди офіційно зайде Росія і спитає паспорти у прихильників своєї держави. А дехто ще й сподівається, що запопадливим власникам паспортів  Росія ще й виплатить якусь грошову компенсацію за лояльність. Це черговий місцевий міф, який охоче повторюють старі та не дуже розумні люди.

 

Серед моїх друзів дуже багато тих, хто не отримує ані російського, ані місцевого паспорта. Вони чесно відповідають, що будуть останніми, хто піде по такий паспорт — і то лише у випадку крайньої необхідності. А ось що дійсно під забороною у “республіці”, так це біометричний український паспорт. Він ніби свідчить про лояльність до України. З цим паспортом не влаштуватися на роботу, не отримати пенсії та будь-яких виплат. Тому не дивно, що пенсіонери потрапляють мало не у передінфарктний стан, пред’явивши при перетині кордону не той паспорт — забувши, який паспорт і де саме треба показувати.